ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12.02.2003 Справа N 9/486 а
Вищий господарський суд України у складі: судді Москаленка В.С.-
головуючий, суддів Джунь В.В. і Селіваненка В.П.
розглянув касаційну скаргу Донбаської регіональної митниці, м.
Донецьк (далі - Митниця)
на постанову Донецького апеляційного господарського суду від
20.11.2002 p.
зі справи № 9/486 а
за позовом приватного підприємства "Фішер", м. Горлівка (далі - ПП
"Фішер")
до Митниці
про визнання недійсним талона відмови від 04.10.2002 p. № 10 та
зобов'язання Митниці провести митне оформлення рибної продукції за
контрактом від 19.08.2002 p. № 022/08/02.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача: не з'явились,
відповідача: не з'явились.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд
України
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Донецької області (суддя Марков В.І.)
від 21.10.2002, залишеним без зміни постановою Донецького
апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі:
головуючий - Мирошниченко С.В., суддів - Колядко Т.М., Кулебякіна
О.С.) від 20.11.2002, позов задоволено: визнано недійсними талони
відмови у митному оформленні від 04.10.2002 № 10 та від 17.10.2002
№ 13 і зобов'язано Митницю провести митне оформлення товару за
контрактами від 19.08.2002 № 022/08/02, від 16.09.2002 №
023/09/02.
Зазначені рішення судових інстанцій мотивовано посиланням на
частину першу статті 16 Закону України "Про Єдиний митний тариф"
( 2097-12 ) (2097-12)
, припис якої, на думку судів першої та апеляційної
інстанцій, передбачає, що в першу чергу при визначенні митної
вартості "до неї включаються ціна товару, зазначена в
рахунку-фактурі, а також такі фактичні витрати, якщо їх не
включено до рахунку-фактури: на транспортування, навантаження,
розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину
митного кордону України; комісійні та брокерські; плата за
використання об'єктів інтелектуальної власності, що належить до
даних товарів та інших предметів і яка повинна бути оплачена
імпортером (експортером) прямо чи побічно як умова їх ввезення
(вивезення)".
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Митниця
просить скасувати рішення судових інстанцій у цій справі, а у
позові ПП "Фішер" відмовити. Скарга мотивується тим, що судові
інстанції неправильно застосували положення статті 16 Закону
України "Про Єдиний митний тариф" ( 2097-12 ) (2097-12)
з огляду на те, що
судами зовсім не дана оцінка вимогам частини другої цієї статті
( 2097-12 ) (2097-12)
, в якій зазначено: "При явній невідповідності
заявленої митної вартості товарів та інших предметів вартості, що
визначається відповідно до положень цієї статті, або у разі
неможливості перевірки її обчислення митні органи України
визначають митну вартість послідовно на основі ціни на ідентичні
товари та інші предмети, ціни на подібні товари та інші предмети,
що діють у провідних країнах - експортерах зазначених товарів та
інших предметів".
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність
застосування судовими інстанціями норм матеріального та
процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про наявність підстав для скасування їх судових рішень.
Судовими інстанціями у справі встановлено:
- ПП "Фішер" звернулось 04.10.2002 та 17.10.2002 до Митниці для
узгодження митної вартості на вантаж за контрактами від 19.08.2002
№ 022/08/02, від 16.09.2002 № 023/09/02;
- Митниця передала декларанту талони відмови у митному оформленні
товарів від 04.10.2002 № 10 та від 17.10.2002 № 13 на товари за
контрактами від 19.08.2002 № 022/08/02, від 16.09.2002 № 023/09/02
у зв'язку з встановленням невідповідності цін, заявлених ПП
"Фішер", цінам на ідентичні товари. Митницею була визначена митна
вартість товарів за цими контрактами на підставі інформації про
ціни на ідентичні товари, вміщеній у базі даних цінової інформації
Державної митної служби України.
Причиною спору у цій справі стало питання про правильність
застосування статті 16 Закону України "Про Єдиний митний тариф"
( 2097-12 ) (2097-12)
(далі - Закон). Згідно з вимогами цієї статті:
"Нарахування мита на товари та інші предмети, що підлягають
митному обкладенню, провадиться на базі їх митної вартості, тобто
ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за них на момент
перетину митного кордону України. При визначенні митної вартості
до неї включаються ціна товару, зазначена в рахунку-фактурі, а
також такі фактичні витрати, якщо їх не включено до
рахунку-фактури:
на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та
страхування до пункту перетину митного кордону України;
комісійні та брокерські;
плата за використання об'єктів інтелектуальної власності, що
належить до даних товарів та інших предметів і яка повинна бути
оплачена імпортером (експортером) прямо чи побічно як умова їх
ввезення (вивезення).
При явній невідповідності заявленої митної вартості товарів та
інших предметів вартості, що визначається відповідно до положень
цієї статті, або у разі неможливості перевірки її обчислення митні
органи України визначають митну вартість послідовно на основі ціни
на ідентичні товари та інші предмети, ціни на подібні товари та
інші предмети, що діють у провідних країнах - експортерах
зазначених товарів та інших предметів".
Суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі неправильно
застосували приписи статті 16 Закону ( 2097-12 ) (2097-12)
, вважаючи, що
наявність відомостей про ціну на товари у документах, поданих ПП
"Фішер" для митного оформлення, є безумовно достатнім і,
відповідно, виключає застосування частини другої зазначеної
статті. Однак за змістом цієї норми митні органи мають під час
здійснення митного оформлення перевіряти відповідність заявленої
декларантом митної вартості товарів рівню товарних цін, що
склались чи складаються на відповідний товар залежно від
кон'юнктури на ринку імпорту на момент здійснення імпортної
операції з урахуванням умов поставки та умов здійснення
розрахунків. Причому митні органи мають повноваження не лише
перевіряти відповідність заявленої декларантом митної вартості
товарів, але й за їх явної невідповідності рівню товарних цін на
ринку імпорту самостійно визначати цю вартість за правилами
частини другої статті 16 Закону( 2097-12 ) (2097-12)
. Саме така
інтерпретація змісту цієї статті випливає з положень Указів
Президента України від 10.02.1996 № 124/96 "Про заходи щодо
вдосконалення кон'юнктурно-цінової політики у сфері
зовнішньоекономічної діяльності" ( 124/96 ) (124/96)
та від 23.07.1998 №
817/98 "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької
діяльності" ( 817/98 ) (817/98)
(стаття 13) і Порядку визначення митної
вартості товарів та інших предметів у разі переміщення їх через
митний кордон України ( 1598-98-п ) (1598-98-п)
(пункти 2 і 3), затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 05.10.1998 р. № 1598.
Неправильне з'ясування судами першої та апеляційної інстанцій
змісту статті 16 Закону потягло за собою неправильне його
застосування.
Судові інстанції не перевірили правильність визначення Митницею
митної вартості товарів за правилами частини другої статті 16
Закону ( 2097-12 ) (2097-12)
, оскільки виключили можливість її застосування
у випадках подання декларантом документів, на підставі яких
провадиться її нарахування. Ці обставини мають бути встановлені за
новим розглядом справи.
З огляду на викладене та керуючись статтями 111-9 - 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Донбаської регіональної митниці у справі №
9/486 задовольнити частково;
2. Рішення господарського суду Донецької області від 21.10.2002 p.
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
20.11.2002 p. у цій справі скасувати, а справу передати на новий
розгляд до суду першої інстанції.
Суддя В. Москаленко
Суддя В. Джунь
Суддя В. Селіваненко