ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.02.2003 Справа N 87/6-434
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого),
Вовка І.В.,
Гончарука П.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
відкритого акціонерного товариства "Томашпільський цукровий завод"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12
вересня 2002 року у справі № 87/6-434 за позовом закритого
акціонерного товариства "Екологічні переробні системи" до
відкритого акціонерного товариства "Томашпільський цукровий завод"
про витребування майна в розмірі 430,15 тон цукру-піску, -
ВСТАНОВИВ:
15 листопада 2001 року закрите акціонерне товариство "Екологічні
переробні системи" (далі - ЗАТ "Екологічні переробні системи")
звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до
відкритого акціонерного товариства "Томашпільський цукровий завод"
(далі - ВАТ "Томашпільський цукровий завод") про витребування
майна в розмірі 430,15 тон цукру-піску, посилаючись на невиконання
відповідачем своїх зобов'язань щодо передачі залишку цукру-піску,
який знаходився на збереженні останнього.
Позивач подав відмову від своїх позовних вимог в частині
витребування 31т 150кг цукру в зв'язку з уточненням розрахунку
одержаного із зберігання цукру.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 30 січня 2002
року (суддя Говор Н.Д.) позов задоволено частково. Прийнята
відмова позивача від позову в частині вилучення 31т 150кг цукру.
Провадження у справі у цій частині припинено. Вилучено від ВАТ
"Томашпільський цукровий завод" на користь ЗАТ "Екологічні
переробні системи" цукор-пісок у мішкотарі у кількості 340 тон 190
кг на суму 697392,91 грн. та стягнуто 1344,47 грн. витрат з
державного мита, 54,56 грн. витрат не інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12
вересня 2002 року (судді Шаргало В.І., Ланченко Л.В., Пилипчук
Н.Г.) рішення господарського суду Вінницької області від 30 січня
2002 року залишено без змін.
У касаційній скарзі ВАТ "Томашпільський цукровий завод" просить
скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 30
січня 2002 року та постанову Київського апеляційного
господарського суду від 12 вересня 2002 року, посилаючись на
порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм
матеріального і процесуального права при їх прийнятті.
В судовому засіданні оголошувалась перерва до 5 лютого 2003 року.
Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи
касаційної скарги та заперечення проти них, суд прийшов до
висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких
підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і було встановлено судами
попередніх інстанцій, у жовтні-грудні 1998 року позивачем було
залишено на зберігання на складах відповідача 1243,150 т цукру
піску без зазначення терміну зберігання.
Сторонами була визначена плата за зберігання 1 тонни у розмірі
0,25 грн. за добу.
Відповідно до ст. 413 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
за
договором схову одна сторона (охоронець) зобов'язується зберігати
майно, передане їй другою стороною, і повернути це майно в
цілості.
Статтею 423 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачено, що
у разі, коли на схов здано речі, визначені в договорі лише
родовими ознаками, то при відсутності іншої угоди ці речі
переходять у власність охоронця, і він зобов'язаний повернути
стороні, яка здала їх на схов, рівну або обумовлену сторонами
кількість речей того ж роду і якості.
Згідно ст. 415 вказаного Кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
особа, що здала майно
на схов, вправі в будь-який час зажадати від його охоронця, а
охоронець зобов'язаний повернути майно на першу вимогу особи, що
здала його на зберігання, незалежно від строку схову.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач одержав із
збереження 844 т 150 кг цукру.
Залишок не одержаного цукру становить 399 т, а плата за зберігання
цукру в період з 4 листопада 1998 року по 28 жовтня 2001 року
становить 120557,09 грн.
Виходячи з встановлених обставин, місцевий та апеляційний суди
вірно дійшли висновку про те, що відповідач повинен повернути
позивачу 340 тон 190 кг цукру на суму 697392 грн., з урахуванням
плати за зберігання цукру.
Доводи касаційної скарги про те, що судові рішення не відповідають
вимогам ст. 419 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
щодо
розміру відповідальності охоронця, ґрунтуються на неправильному
розумінні вказаної норми, а тому не можуть братись судом до уваги.
Рішення місцевого та постанова апеляційного судів постановлені з
дотриманням норм процесуального та матеріального права,
відповідають матеріалам та фактичним обставинам справи, а тому
підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського
апеляційного господарського суду від 12 вересня 2002 року у справі
№ 87/6-434 без змін.
Виконання рішення господарського суду Вінницької області від 30
січня 2002 року у справі № 87/6-434 поновити.
Головуючий Перепічай В.С.
Судді Вовк І.В.
Гончарук П.А.