ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.02.2003 Справа N 4/1/449
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого),
Вовка І.В.,
Гончарука П.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державного заводу вуглець-вуглицевих композитних матеріалів
"Вуглекомпозит" на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 18 жовтня 2002 року у справі № 4/1/449 за
позовом Спільного українсько-швейцарського підприємства з
іноземною інвестицією у формі закритого акціонерного товариства
"Барі" до Державного заводу вуглець-вуглицевих композитних
матеріалів "Вуглекомпозит" про стягнення 928627,11 грн., -
ВСТАНОВИВ:
29 травня 2002 року Спільне українсько-швейцарське підприємство з
іноземною інвестицією у формі закритого акціонерного товариства
"Барі" звернулось до господарського суду Запорізької області з
позовом до Державного заводу вуглець-вуглицевих композитних
матеріалів "Вуглекомпозит" (далі - ДЗ "Вуглекомпозит") про
стягнення 928627,11 грн., посилаючись на невиконання відповідачем
умов договору поруки № 261/99-ПВ від 01 квітня 1999 року.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 26 червня
2002 року (суддя Мисюра Л.С.) в позові відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
18 жовтня 2002 року (судді Неклеса М.П., Павловський П.П.,
Логвиненко А.О.) рішення господарського суду Запорізької області
від 26 червня 2002 року скасовано. Позов задоволено в повному
обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача 857754,85 грн.
основного боргу, 70872,26 грн. пені, 2550 грн. державного мита та
118 за інформаційне обслуговування судового процесу.
У касаційній скарзі ДЗ "Вуглекомпозит" просить скасувати постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18 жовтня
2002 року, посилаючись на невідповідність постанови нормам
матеріального і процесуального права та фактичним обставинам
справи, а рішення господарського суду Запорізької області від 26
червня 2002 року залишити без змін.
У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечує проти доводів
касаційної скарги і просить залишити касаційну скаргу без
задоволення, а оскаржувану постанову без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи
касаційної скарги та заперечення проти них, суд прийшов до
висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з
таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і було встановлено судами
попередніх інстанцій, 01 квітня 1999 року між позивачем,
відповідачем та Державною акціонерною енергетичною компанією
"Запоріжжяобленерго" було укладено договір поруки № 261/99-ПВ,
відповідно до якого позивач взяв на себе зобов'язання відповідати
за своєчасне виконання відповідачем своїх обов'язків по оплаті
заборгованості за поставлену ДАЕК "Запоріжжяобленерго"
електроенергію по договору № 126 від 01 квітня 1997 року,
укладеному між відповідачем та ДАЕК "Запоріжжяобленерго", на суму
596457,78 грн.
Даним договором, додатковою угодою до нього № 1, з урахуванням
врегульованих розбіжностей по додатковій угоді, сторонами
визначені умови, порядок, строки виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 161 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
,
зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений
строк відповідно до договору, а при відсутності таких вказівок -
відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Встановивши, що позивач виконав свої зобов'язання відповідно до
умов договору, та покрив заборгованість перед ДАЕК
"Запоріжжяобленерго" в сумі 596457,78 грн., яка обумовлена в
договорі, а відповідач, визнаючи заборгованість перед позивачем,
не виконує свої зобов'язання перед ним, апеляційний суд дійшов до
висновку про необхідність задоволення позовних вимог та підставно
скасував рішення місцевого суду.
Висновок апеляційного суду в частині стягнення вказаної
заборгованості, з урахуванням встановленого індексу інфляції за
час прострочення виконання грошового зобов'язання за період з
листопада 1999 по квітень 2002 року, ґрунтується на вимогах закону
та відповідає матеріалам справи, а доводи касаційної скарги не
спростовують вказаного висновку.
В той же час, при розгляді справи місцевим та апеляційним судом,
всупереч вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, неповно досліджені умови п. 2 додаткової
угоди № 1 від 1 квітня 1999 року до договору поруки № 261/99-ПВ
стосовно забезпечення виконання зобов'язання боржником, що
вплинуло на висновок суду першої інстанції про невизначення
сторонами конкретного розміру пені за невиконання умов договору,
так і на висновок апеляційного суду про необхідність стягнення
пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку
України за кожний день прострочки платежу.
При цьому, попередніми судовими інстанціями не встановлено розміру
облікової ставки Національного банку України і не залучено до
справи доказів, що його підтверджують.
За таких обставин рішення місцевого суду і постанову апеляційного
суду в даній частині позовних вимог не можна визнати законними та
обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню.
Доводи касаційної скарги стосовно того, що апеляційним судом
справу розглянуто у незаконному складі колегії суддів, а постанова
не підписана суддями, є надуманими і не ґрунтуються на матеріалах
справи.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
18 жовтня 2002 року у справі № 4/1/449 та рішення господарського
суду Запорізької області від 26 червня 2002 року у справі №
4/1/449 в частині, що стосується стягнення пені у розмірі 70872,26
грн. скасувати, а справу в цій частині направити до господарського
суду першої інстанції на новий розгляд в іншому складі суддів.
В решті постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 18 жовтня 2002 року по справі № 4/1/449 залишити без
змін.
Головуючий Перепічай В.С.
Судді Вовк І.В.
Гончарук П.А.