ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
Іменем України
05.02.2003 Справа N 2/6/1174
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. - головуючого,
Вовка І.В.,
Гончарука П.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державного заводу вуглець-вуглицевих композитних матеріалів
"Вуглекомпозит" на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 18 жовтня 2002 року у справі № 2/6/1174 за
позовом Спільного українсько-швейцарського підприємства з
іноземною інвестицією у формі закритого акціонерного товариства
"Барі" до Державного заводу вуглець-вуглицевих композитних
матеріалів "Вуглекомпозит" про стягнення 249697,52 грн., -
ВСТАНОВИВ:
24 квітня 2002 року Спільне українсько-швейцарське підприємство з
іноземною інвестицією у формі закритого акціонерного товариства
"Барі" звернулось до господарського суду Запорізької області з
позовом до Державного заводу вуглець-вуглицевих композитних
матеріалів "Вуглекомпозит" (далі - ДЗ "Вуглекомпозит") про
стягнення 249697,52 грн., посилаючись на невиконання відповідачем
умов договору № 780/98-П від 24 грудня 1998 року на поставку
електроенергії.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 13 червня
2002 року (суддя Кутищева Н.С.) позов задоволено частково.
Стягнуто з відповідача 117257,96 грн. основного боргу з
урахуванням індексу інфляції та судові витрати.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
18 жовтня 2002 року (судді Неклеса М.П., Павловський П.П.,
Логвиненко А.О.) рішення господарського суду Запорізької області
від 13 червня 2002 року змінено. Позов задоволено в повному
обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача 224542,77 грн.
основного боргу, з урахуванням індексу інфляції, 21053,76 грн.
пені, 4100,99 грн. збитків у зв'язку з інфляцією та судові витрати
в сумі 2668 грн.
У касаційній скарзі ДЗ "Вуглекомпозит" просить скасувати постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18 жовтня
2002 року і прийняти нове рішення, посилаючись на невідповідність
постанови нормам матеріального і процесуального права та фактичним
обставинам справи.
У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечує проти доводів
касаційної скарги і просить залишити касаційну скаргу без
задоволення, а оскаржувану постанову без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи
касаційної скарги та заперечення проти них, суд прийшов до
висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з
таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і було встановлено судами
попередніх інстанцій, 24 грудня 1998 року між сторонами було
укладено договір № 780/98-П, відповідно до якого позивач взяв на
себе зобов'язання на поставку відповідачеві електроенергії з 1
січня по 31 грудня 1999 року за ціною, яка узгоджується сторонами
щомісяця в додатку № 1 договору, а відповідач зобов'язувався
проводити її оплату протягом 30 банківських днів з моменту
підписання акту прийому-передачі електроенергії.
В період з січня по квітень 1999 року включно позивач поставив
відповідачеві електроенергію згідно актів прийому-передачі
електроенергії від 1 лютого, 2 березня, 1 і 28 квітня 1999 року на
суму відповідно 24710,93 грн.; 50693,41 грн.; 41253,17 грн.;
41072,85 грн., а всього 157730,36 грн., проте відповідач не провів
оплати за поставлену електроенергію.
Відповідно до ст. 71 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої
порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Виходячи з вимог ст. 75 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
,
позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.
При розгляді справи як місцевий так і апеляційний суд підставно
дійшли висновку, що за вимогами позивача щодо стягнення плати за
поставлену в січні 1999 року електроенергію закінчився строк
позовної давності.
Проте висновок як місцевого суду про закінчення 8 квітня 2002 року
позовної давності за вимогами в частині стягнення плати за
поставлену електроенергію в лютому 1999 року, так і протилежний
висновок апеляційного суду в цій частині, ґрунтується на неповно
встановлених обставинах справи та урахування вимог ст. 79 ч. 1
Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
про переривання перебігу
строку позовної давності пред'явленням позову у встановленому
порядку.
За таких обставин рішення місцевого суду і постанову апеляційного
суду не можна визнати законними та обґрунтованими.
У зв'язку з цим, при новому розгляді справи суду необхідно
визначитись коли саме позивач в установленому порядку пред'явив
позов з вказаними вимогами та коли у нього виникло право на позов
з урахуванням визначеного сторонами в договорі строку проведення
оплати за поставлену електроенергію.
При цьому слід мати на увазі, що визнання боргу згідно ст. 79
Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
не перериває перебігу
строку позовної давності.
В разі закінчення строку позовної давності за вимогами в частині
стягнення плати за поставлену в січні-лютому 1999 року
електроенергію, в силу ст. 80 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) (1540-06)
, суду слід обговорити питання про його поновлення.
Оскільки від результатів розгляду основної вимоги залежить розмір
стягнень за вимогами, заявленими на підставі ст.ст. 203, 214
Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
, за умови їх
обґрунтованості, то судові рішення в даній частині також
підлягають скасуванню.
При розгляді справи місцевим та апеляційним судом, всупереч вимог
ст. 43 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
неповно досліджені умови п. 7.1 договору № 780/98-П від 24 грудня
1998 року, що вплинуло на висновок суду першої інстанції про
невизначення сторонами конкретного розміру пені за невиконання
умов договору, так і висновок апеляційного суду про розмір пені за
кожний день прострочки платежу.
Попередніми судами також не встановлено розміру облікової ставки
Національного банку України і не залучено до справи доказів, що
його підтверджують.
При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно
і повно з'ясувати та перевірити фактичні обставини справи, і в
залежності від встановленого та вимог матеріального і
процесуального права, вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5,111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
18 жовтня 2002 року по справі № 2/6/1174 та рішення господарського
суду Запорізької області від 13 червня 2002 року по справі №
2/6/1174 скасувати, а справу направити до господарського суду
Запорізької області на новий розгляд.
Судді Перепічай В.С.
Вовк І.В.
Гончарук П.А.