Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"30" січня 2003 року м.Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддів
розглянувши касаційну скаргу виробничого кооперативу "ХХХ" на
постанову Київського апеляційного господарського суду від
ХХ.09.2002р. у справі № 000
за позовом виробничого кооперативу "ХХХ"
до Державного комунального підприємства по утриманню будівель,
споруд та прибудинкової території П-ського району м.Києва
про стягнення 132 325,07 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: присутні
від відповідача: присутні
ВСТАНОВИВ:
Рішенням арбітражного (господарського) суду міста Києва від
ХХ.12.2000 р. позовні вимоги виробничого кооперативу "ХХХ" до
Державного комунального підприємства по утриманню будівель, споруд
та прибудинкової території П-ського району м.Києва про стягнення
132 325,07 грн. задоволено. З відповідача стягнуто 123342,93 грн.
боргу, 7465,01 грн. - 3% річних, 1544,13 грн. - інфляційні збитки
та 1324,0 грн. - держмита.
Рішення мотивовано тим, що оскільки відповідач не надав суду
доказів погашення залишку суми боргу, розрахунок ціни позову не
оспорив, то позовні вимоги як такі, що документально доведені,
підлягають задоволенню у повному обсязі.
При цьому суд керувався ст. ст.4, 440 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) (1540-06)
та виходив з такого.
Позивач звернувся до суду з вимогами до відповідача про стягнення
заборгованості за виконані роботи по благоустрою району на
підставі договору від ХХ.10.1997 р. на утримання та експлуатаційне
обслуговування житлового фонду. Вказаний договір рішенням
арбітражного (господарського) суду міста Києва від ХХ.02.2000 р. у
справі № 001 визнано недійсним на підставі ст.48 Цивільного
кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
.
З врахуванням уточнення позивачем позовних вимог щодо правових
підстав виникнення зобов'язань, суд першої інстанції встановив, що
між сторонами виникли позадоговірні відносини щодо залишку
заборгованості у зв'язку з неоплатою вартості виконаних робіт у
сумі 123342,93 грн. за програмами благоустрою району, які
регулюються нормами ст.ст.4, 440 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) (1540-06)
.
Водночас, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки
ст.440 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
закріплює принцип повного
відшкодування збитків, то у зв'язку з знеціненням грошових коштів,
які відповідач не перерахував позивачу за виконані роботи
своєчасно та у повному обсязі, він повинен сплатити інфляційні
збитки на день пред'явлення позову до суду у сумі 1544,13 грн. та
3% річних у сумі 7465,01 грн. у зв'язку з прострочкою виконання
грошового зобов'язання.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
ХХ.09.2002 р. рішення суду від ХХ.12.2000 р. скасовано, в позові
відмовлено.
Постанова мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно
застосовані норми матеріального права, які регулюють
правовідносини між сторонами.
Зокрема, суд апеляційної інстанції вважає, що правовідносини, які
виникли між сторонами стосовно наслідків визнання недійсним
договору, регулюються ч.2 ст.48 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, відповідно
до якої по недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути
другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості
повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах,
якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Клопотання позивача про вихід за межі позовних вимог та
застосування частини 2 статті 48 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
для
стягнення основного боргу, суд апеляційної інстанції відхилив на
підставі частини 3 статті 101 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки вказані вимоги не були
предметом розгляду в суді першої інстанції, як зазначено в
постанові цієї інстанції.
Не погоджуючись з вказаною постановою суду апеляційної інстанції,
позивач звернувся до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою і просить її скасувати, а рішення суду першої
інстанції залишити в сили.
На думку скаржника, судом апеляційної інстанції порушено норми
матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вказує на
те, що суд апеляційної інстанції скасував рішення першої інстанції
на підставі того, що суд першої інстанції, стягуючи основний борг,
застосував ст.440 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, в той час як судом була
застосована ст.4 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Відповідач надіслав до Вищого господарського суду України
заперечення на касаційну скаргу позивача і просить залишити
касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову
апеляційної інстанції без змін, вважаючи її такою, що відповідає
нормам матеріального та процесуального права.
Крім того, відповідач зазначає, що у разі прострочення виконання
боржником грошового зобов'язання у період до набрання чинності
(03.11.1999р.) Закону України "Про внесення змін до ст.214
Цивільного кодексу Української РСР" від 08.10.1999 р. ( 1136-14 ) (1136-14)
встановлений індекс інфляції не враховується, оскільки відповідно
до частини першої статті 58 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в
часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують
відповідальність осіб.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній
інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи
застосування норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних
судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає
задоволенню частково з таких підстав.
Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно
залишив без задоволення клопотання позивача про застосування
частини 2 статті 48 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
для стягнення з
відповідача основного боргу, пославшись на частину 3 статті 101
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки позивач змінив не предмет спору,
а лише його підставу, що узгоджується з приписами ст.22 та ст.101
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду
апеляційної інстанції про те, що до спірних відносин у даній
справі необхідно застосовувати частину другу статті 48 ЦК України
( 1540-06 ) (1540-06)
, яка передбачає, що по недійсній угоді кожна з сторін
зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою.
Однак, відмовивши у задоволенні позовних вимог суд апеляційної
інстанції ухилився від здійснення правосуддя, що суперечить
статтям 124, 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та порушив
припис статті 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
про те, що господарський
суд створює сторонам необхідні умови для встановлення фактичних
обставин справи і правильного застосування законодавства.
Керуючись нормою ст.2 Закону України "Про судоустрій України"
( 3018-14 ) (3018-14)
, яка зобов'язує суд, здійснюючи правосуддя на засадах
верховенства права, забезпечувати захист гарантованих Конституцією
України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і
законних інтересів юридичних осіб, колегія суддів вважає за
можливе прийняти нове рішення про часткове задоволення позовних
вимог.
У задоволенні вимог в частині стягнення інфляційних збитків та 3%
річних колегія суддів відмовляє, оскільки частина друга статті 48
ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, не передбачає відшкодування збитків, яких
можуть зазнати сторони чи одна з них внаслідок самого факту
недійсності угоди.
Враховуючи викладене, та керуючись ст. ст. 111-5 , 111-7 , 111-9 -
111-11, Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу виробничого кооперативу "ХХХ" задовольнити
частково.
2. Рішення арбітражного (господарського) суду міста Києва від
ХХ.12.2000 р. та постанову Київського апеляційного господарського
суду від ХХ.09.2002 у справі № 000 скасувати.
3. Позов виробничого кооперативу "ХХХ" задовольнити частково.
4. Стягнути з Державного комунального підприємства по утриманню
будівель, споруд та прибудинкової території П-ського району
м.Києва на користь виробничого кооперативу "ХХХ" 123342 (сто
двадцять три тисячі триста сорок дві) грн. 93 коп.
5. Судові витрати покласти на відповідача.
6. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні
накази.