Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2003р.
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "УУУ"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
26.11.02
у справі господарського суду Вінницької області
за позовом приватного підприємства "ХХХ", м. Київ
до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "УУУ", м.
Київ
про стягнення 25 160 875, 85 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники :
від позивача: присутні
від відповідача: присутні
ВСТАНОВИВ:
Рішенням від ХХ.10.02 господарського суду Вінницької області в
задоволені позовних вимог відмовлено. Визнано недійсним договір №
3 від ХХ.06.02 укладений між приватним підприємством "ХХХ" та
громадянином Н.
Постановою від ХХ.11.02 Київського апеляційного господарського
суду рішення від ХХ.10.02 господарського суду Вінницької області
скасовано.
Постанова мотивована тим, що відповідно до ст.153 ЦК України
( 1540-06 ) (1540-06)
істотними умовами є ті умови договору, які визначені
законом або необхідні для договору даного виду. Главою 17 Уступка
вимоги і перевід боргу Цивільного кодексу України, не встановлено
такої суттєвої умови, як визначення суми.
Апеляційний суд вважає, що підстав для визнання договору
недійсним немає, тому що відповідно до ст.ст. 161, 162 Цивільного
кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
зобов'язання повинні виконуватись
належним чином і одностороння відмова від виконання зобов'язань
недопустима.
Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного
господарського суду АКБ СР "УУУ" звернувся у Вищий господарський
суд України з касаційною скаргою і просить її скасувати,
посилаючись на те, що апеляційним судом неправильно застосовані
норми матеріального права, а саме ст.ст. 48, 153, 197 Цивільного
кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
та процесуального права, зокрема ст.
35 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, якою
встановлено, що рішення суду з цивільної справи яке набрало
законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів,
які встановлені судом і мають значення для вирішення спорів.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить
необхідним касаційну скаргу задовольнити з наступних підстав.
АКБ СР "УУУ" та громадянин Н. ХХ.01.94 уклали договір про
депозитний вклад, відповідно до п. 1 якого вкладник вносить
грошові кошти в сумі 2 млн. купонів (20 грн.) строком більше
одного року з отриманням 300 % річних.
Однак, пунктом 4 договору передбачено, що в разі дострокового
витребування вкладу повністю або частково вкладнику нараховується
відсоткова ставка із розрахунку 150% річних.
АКБ СР "УУУ" вкладнику Н. була видана ощадна книжка, в якій
відображались всі банківські операції по особовому рахунку
(поповнення вкладу в готівковій та безготівковій формі,
нарахування відсотків, видатки відсотків, видатки частини вкладу).
Господарським судом Вінницької області встановлено, що вкладником
з його рахунку знімалися суми, зокрема: з 1994 по ХХ.06.2002 з
рахунку знято 24 600 грн.
Таким чином колегія суддів вважає, що господарський суд Вінницької
області правомірно відмовив позивачу в позові щодо стягнення
донарахованих відсотків за договором про депозитний вклад від
ХХ.01.94.
Ухвалою від ХХ лютого 2002 Судової палати з цивільних справ
Верховного Суду України у справі за позовом Вінницької обласної
дирекції АКБ СР "УУУ" до Н. про визнання недійсним договору,
встановлено, що починаючи з січня 1996 року умови договору між
сторонами зазнали суттєвих змін, укладена 6 січня 1994 року угода
фактично припинила дію, а сторони продовжували виконувати
оновлений договір депозитного вкладу з нарахуванням відсотків у
відповідності з обліковими ставками Національного банку України.
Статтею 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
встановлено, що рішення суду з
цивільної справи яке набрало законної сили, є обов'язковим для
господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають
значення для вирішення спорів.
ХХ.06.2002 приватне підприємство "ХХХ" та фізична особа Н. уклали
договір № 3 від ХХ.06.2002 , предметом якого є уступка права
вимоги боргу в повному об'ємі за зобов'язаннями АКБ СР "УУУ", які
виникли в результаті укладання договору про депозитний вклад від
ХХ.01.94 між фізичною особою Н. та АКБ СР "УУУ".
Відповідно до ст. 153 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у
належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
Одними із суттєвих умов депозитного договору є: суш депозиту,
відсоткова ставка за користування депозитом, сума відсотків, які
належать до виплати. Враховуючи, що за договором уступки вимоги
кредитором іншій особі є заміна осіб в зобов'язаннях, тому договір
уступки вимоги повинен також містити істотні умови властиві
депозитному договору.
Однак, угода про переуступку вимоги № 3 від ХХ.06.02 не відповідає
ст.ст. 153, 197 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
, оскільки
не містить в собі вищевказаних істотних умов.
Статтею 198 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
встановлено, що
кредитор, який уступив вимогу іншій особі, зобов'язаний передати
їй документи, що свідчать про право вимоги, але, в матеріалах
справи відсутні докази передачі необхідних документів (акт
прийому-передачі та інші).
Окрім того, господарським судом встановлено, що зміст договору № 3
від ХХ.06.2002 також не відповідає вимогам постанови Правління
Національного банку України № 525 від 18.12.98, зареєстрованої в
МЮ України 24.12.1998 про затвердження Інструкції про відкриття
банками рахунків у національній та іноземній валюті ( z0819-98 ) (z0819-98)
.
Пунктом 2.1.2 вказаної Інструкції ( z0819-98 ) (z0819-98)
встановлено, що
депозитні рахунки відкриваються підприємствам усіх форм власності,
їх відокремленим підрозділам, фізичним особам на підставі
укладеного депозитного договору між власником рахунку та установою
банку на визначений у договорі строк. Установи банків відкривають
депозитні рахунки підприємствам, що використовують найману працю,
за умови надання ними копії документа про повідомлення органів
Фонду соціального страхування України від нещасних випадків на
виробництві та професійних захворювань щодо намірів платника
страхових внесків відкрити відповідні рахунки. Кошти на депозитні
рахунки підприємств та їх відокремлених підрозділів
перераховуються з поточного рахунку і після закінчення строку
зберігання повертаються на поточний рахунок. Проведення
розрахункових операцій та видача коштів готівкою з депозитного
рахунку юридичної особи або її відокремленого підрозділу
забороняється.
Кошти на вкладні (депозитні) рахунки фізичних осіб можуть бути
внесені готівкою, перераховані з власного вкладного рахунку в
іншому банку чи з поточного рахунку в національній чи іноземній
валюті.
Нараховані проценти за депозитами підприємств та їх відокремлених
підрозділів відповідно до умов депозитного договору можуть
перераховуватися на поточний рахунок або зараховуватися на
поповнення депозиту. Фізичні особи відповідно до умов договору
можуть перераховувати нараховані проценти за депозитами на
поточний рахунок, на поповнення депозиту чи отримувати їх
готівкою.
Таким чином, нормативними документами НБУ встановлений різний
режим відкриття та обслуговування депозитних рахунків для
юридичних і фізичних осіб, тому передача всіх прав та обов'язків
фізичної особи юридичній особі без змін умов договору порушують
вимоги чинного законодавства.
За таких обставин, господарським судом Вінницької області
обґрунтовано визнано недійсним договір № 3 від ХХ.06.02, укладений
позивачем та гр. Н., на підставі ст. 48 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) (1540-06)
та ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що Київським
апеляційним господарським судом дана неправильна юридична оцінка
обставинам справи, тому постанова не відповідає чинному
законодавству України та обставинам справи і підлягає скасуванню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 111-5, ст. 111-9, ст.
111-10, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову від ХХ.11.02 Київського апеляційного господарського суду
зі справі № 000 скасувати.
Рішення від ХХ.10.02 господарського суду Вінницької області зі
справі № 000 залишити без змін.