Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ"
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2003 р.
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянув касаційну скаргу та додаткову касаційну скаргу
приватної виробничо-комерційної фірми "ХХХ"
на рішення господарського суду Донецької області від ХХ.10.2002 р.
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
ХХ.11.2002 р.
у справі № 000
за позовом приватної виробничо-комерційної фірми "ХХХ"
до І-ського головного відділення АК ПІБ м. Маріуполя,
3-я особа ВАТ "УУУ"
про стягнення 3749190,94 грн.
за участю представників:
позивача - присутні
відповідача - присутні
3-ї особи - присутні
Рішенням господарського суду Донецької області від ХХ.10.2002 р. у
задоволенні позову відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
ХХ.11.2002 р. рішення суду від ХХ.10.2002 р. залишено без змін, а
апеляційну скаргу позивача - без задоволення.
У касаційній скарзі і додаткових доводах позивач просить скасувати
судові рішення посилаючись на те, що вони прийняті з порушенням
норм чинного законодавства та прийняти нове рішення, яким позов
задовольнити.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити судові
рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
Вивчивши справу, заслухавши пояснення представників сторін, 3-ї
особи, суд встановив наступне.
В листопаді 2001 р. позивач звернувся до господарського суду з
позовом про стягнення з відповідача 3052050,80 грн. основного
боргу з урахуванням індексу інфляції, 697140,14 грн. "санкцій та
пені", посилаючись на те, що ВАТ "УУУ" в якості оплати виконаних
робіт ХХ.03.97 р. емітував на користь позивача простий вексель на
суму 1522273 грн. Вказаний вексель позивач ХХ.03.97 р. пред'явив
для оплати І-ському головному відділенню ПІБу в м. Маріуполі, про
що був складений акт пред'явлення векселю з обов'язком банку
сплатити кошти до ХХ.03.97 р. Прийнявши оригінал векселя, банк
кошти не сплатив, вексель не повернув, що, на думку позивача, є
підставою для стягнення з відповідача визначеної в позові
заборгованості. В подальшому позивач неодноразово надавав суду
нові і додаткові обґрунтування позовних вимог.
Матеріали справи свідчать про цілковите виконання місцевим і
апеляційним судами вимог ст.ст.4-2 , 4-3 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо забезпечення рівності учасників перед законом і судом та
створення їм необхідних умов для встановлення фактичних обставин
справи і правильного застосування законодавства. Так, суд при
першому і повторному розгляді спору сприяв позивачу в наданні як
письмових обґрунтувань доводів позовної заяви, так і в залученні
до справи доказів позивача, а також витребуванні необхідних
матеріалів.
В результаті повного, об'єктивного, всебічного дослідження наданих
сторонами, 3-ю особою доказів, їх аналізу суд дійшов до
обґрунтованих юридичних висновків. Зокрема, судами встановлено
факти про недоведеність тверджень позивача про те, що ВАТ "УУУ"
фактично передав позивачу оригінал спірного векселя в розрахунок
за поставлену продукцію. Суд перевірив копію укладеного позивачем
і орендним підприємством "УУУ" договору на виконання робіт,
накладні, розрахунки та зазначив, що вони не є свідчення
"товарності векселя". При цьому враховано, що ВАТ "УУУ"
категорично заперечувало наявність заборгованості перед позивачем
за поставлену продукцію, що унеможливлювало передачу комбінатом
позивачу простого векселя в розрахунок за продукцію.
Також обґрунтованим є висновок суду про те, що відповідач не є
зобов'язаною особою за спірним векселем у зв'язку з відсутністю
безспірних доказів передачі позивачем банку векселя. Судом
перевищені наявні у справі реєстр векселів без відмітки про
прийняття документів інкасо, що розцінено у якості наміру на
здійснення передачі векселя згідно укладеного сторонами договору №
1 від ХХ.03.97 р. на інкасування векселів. За результатами оцінки
змісту і характеру текстів написів на копії векселю, форми реєстру
суд визнав їх такими, що не відповідають затвердженому Нацбанком
України Порядку проведення банком операцій з векселями
( v4802500-99 ) (v4802500-99)
і не можуть бути належними доказами в
підтвердження доводів позивача, зокрема, щодо наявності факту
передачі позивачем банку оригіналу векселя.
Наведені висновки є визначальними по відношенню до інших побічних
обставин цієї справи, які прямого відношення до предмету спору не
мають.
Отже, судові рішення у справі відповідають встановленим обставинам
та застосованому законодавству, в тому числі і вексельному, тому
підстав для задоволення касаційної скарги немає.
Доводи касаційної скарги про невірне застосування судами норм
права фактично є спробою тлумачення законодавства виключно на свою
(позивача) користь.
Окрім того, основна частина доводів касаційної скарги зводиться до
незгоди позивача зі здійсненою судом оцінкою доказів у справі.
Позивач наполягає на необхідності вирішення касаційною інстанцією
питань про перевагу одних доказів над іншими, тобто здійснення
відмінної від місцевого та апеляційного суду оцінки доказів, що
суперечить вимогам ст.111 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, тому до уваги
не приймаються.
Клопотання позивача про залучення до справи додаткових матеріалів
відповідно до ч.2 ст.111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
для розгляду
касаційною інстанцією не прийняті.
Заява банку про розподіл судових витрат має вирішуватись місцевим
судом.
Керуючись ст.ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Донецької області від ХХ.10.2002 р.
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
ХХ.11.2002 р. залишити без змін, а касаційну скаргу та додаткову
касаційну скаргу приватної виробничо-комерційної фірми "ХХХ" - без
задоволення.