Про стягнення боргу - Текст документа - Юридический Харьков плюс

( Постанову скасовано на підставі Постанови Судової палати у господарських справах Верховного Суду України ( n0298700-03 ) (n0298700-03) від 26.08.2003 )

Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касаційну скаргу державного транспортно-експедиційного підприємства "Інтертранс" (далі - Підприємство) на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 жовтня 2002 р. у справі за позовом Підприємства до АБ "ІКАР-БАНК" (далі - Банк) про стягнення 2 млн. грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 21 серпня 2002 р. позов Підприємства до Банку задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 2 млн. грн. боргу, 400 грн. витрат на адвокатські послуги, 1700 грн. витрат зі сплати державного мита.

Рішення мотивовано тим, що згідно з гарантійним листом від 3 січня 2001 р. відповідач зобов'язався перед позивачем відповідати за сплату платежів ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Донуглепневматика" (далі - Товариство) за договором від 4 липня 2000 р. N ГД-167 (далі - Договір) та за додатковою угодою від 25 грудня 2000 р. N 2, укладеними між позивачем та Товариством. Відповідач зобов'язався здійснити оплату цих платежів у разі їх несплати Товариством після акцептування рахунків одержувачем гарантії та поручителем. Акцепт гарантійного листа здійснений Підприємством листом від 23 лютого 2001 р. N 237-1/а і є таким, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 156 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06) надійшов протягом нормального необхідного для цього часу. Таким чином, Банк зобов'язався перед кредитором - Товариством відповідати за виконання ним свого зобов'язання.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 жовтня 2002 р. рішення господарського суду м. Києва скасовано, в позові відмовлено.

Постанову мотивовано тим, що оскільки в матеріалах справи є укладені між Підприємством та Товариством договори від 30 грудня 2000 р. N ГД-167, від 26 січня 2001 р. N ГД-167, тексти яких хоч і схожі, але мають суттєві відмінності з Договором, то це дає підстави вважати, що Договір не було пролонговано, як помилково визначив суд першої інстанції, а було укладено нові договори. Отже, оскільки позивач не довів наявність заборгованості Товариства саме за Договором, то суд апеляційної інстанції вважає, що позивач не довів розповсюдження гарантії на зобов'язання, що є предметом позову в цій справі.

Підприємство у поданій касаційній скарзі просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 жовтня 2002 р. скасувати. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення постанови, яка не відповідає вимогам норм чинного законодавства.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Між Підприємством та Товариством було укладено Договір. Додатковою угодою N 2 зазначений договір був пролонгований до 31 грудня 2001 р. У зв'язку із внесенням змін до реквізитів договору були підписані договори N ГД-167 від 30 грудня 2000 р. та 26 січня 2001 р.

Доводи суду апеляційної інстанції про те, що тексти договорів N ГД-167 від 4 липня та 30 грудня 2000 р. і 26 січня 2001 р. мають суттєві відмінності, а тому є зовсім різними договорами, не беруться судом до уваги, оскільки суд апеляційної інстанції не зазначив, у чому саме полягають ці відмінності. Крім того, згадані вище екземпляри договорів мають однаковий зміст, підписані тими самими сторонами, регулюють ті самі відносини. Тому суд першої інстанції вірно дійшов висновку про те, що договори N ГД-167 від 30 грудня 2000 р. та 26 січня 2001 р. лише підтвердили та пролонгували Договір, а отже і зобов'язання за ним.

Умовами Договору та додатковою угодою від 26 січня 2001 р. N 1 до нього було визначено, що за наявності гарантійного листа Банку розрахунки з позивачем Товариство здійснює на зазначений у Договорі розрахунковий рахунок згідно з виставленими рахунками з відстроченням платежів протягом 20 банківських днів на суму гарантійних зобов'язань із моменту зняття грошових коштів з коду платника Підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були надані послуги з транспортно-експедиційного обслуговування вантажів за заявками Товариства. Рішенням господарського суду підтверджено наявність непогашеної заборгованості Товариства за надані позивачем послуги.

Гарантійним листом від 3 січня 2001 р. N 12/18, виданим на підставі договору про надання гарантії від 3 січня 2001 р. N 2/1/2001, Банк зобов'язався перед позивачем відповідати за сплату платежів за Договором у разі їх несплати Товариством після акцептування рахунків одержувачем гарантії та поручителем. Цей гарантійний лист був акцептований позивачем листом від 23 лютого 2001 р. N 237-1/а і є таким, що відповідно до ч. 2 ст. 156 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06) надійшов протягом нормального необхідного для цього часу.

Наявний у матеріалах справи рахунок N 1481 про сплату наданих за Договором послуг 4 травня 2001 р. був направлений позивачем на адресу Товариства. З огляду на вимоги ст. 192 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06) Товариство і відповідач є солідарними боржниками, а тому рахунки, направлені на адресу Товариства, є обов'язковими й для відповідача.

Отже, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про те, що на момент пред'явлення позову були наявні всі умови, передбачені гарантійним листом N 12/18, для виконання відповідачем своїх зобов'язань поручителя, а тому твердження суду апеляційної інстанції про відсутність підстав у позивача вимагати стягнення суми боргу з Банку за гарантійним листом N 12/18 та договором гарантії N 2/1/2001 є безпідставними.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова Київського апеляційного господарського суду від 15 жовтня 2002 р. постановлена з порушенням та неправильним застосуванням норм чинного законодавства і підлягає скасуванню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12) , Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Підприємства задовольнити. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 жовтня 2002 р. скасувати.