ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22.01.2003 Справа N 7/101
Вищий господарський суд України у складі: судді Москаленка В.С.-
головуючий, суддів Джунь В.В. і Селіваненка В.П.,
розглянув касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті
Миколаєві (далі - ДПІ)
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від
29.10.2002 p.
зі справи № 7/101
за позовом спільного українсько-угорсько-англійського
сільськогосподарського підприємства "Нібулон", м. Миколаїв (далі -
ССГП "Нібулон")
до ДПІ
про визнання недійсним розпорядження ДПІ від 03.06.2002 p. №
15/23-01 про внесення змін у визначену платником суму податку, що
підлягає нарахуванню
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача: А.А.А.,
відповідача: Б.Б.Б.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд
України
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Миколаївської області (суддя
Васильєва Л.І.) від 13.08.2002, залишеним без зміни постановою
Одеського апеляційного господарського суду (колегія суддів у
складі: головуючий - Продаєвич Л.В., судді - Жеков В.І.,
Пироговський В.Т.) від 29.10.2002, позов задоволено: визнано
недійсним розпорядження ДПІ від 03.06.2002 № 15/23-01 про внесення
змін у визначену платником суму податку, що підлягає нарахуванню.
Зазначені рішення судових інстанцій мотивовано тим, що у приписі
підпункту 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не передбачено повноважень органів
податкової служби давати розпорядження про зменшення суми
бюджетного відшкодування.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ДПІ
просить скасувати рішення судових інстанцій у цій справі, а у
позові відмовити. Скарга мотивується тим, що судові інстанції
неправильно застосували положення підпункту 7.7.4 пункту 7.7
статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
з огляду на те, що зменшення бюджетного
відшкодування зі сплати податку на додану вартість (далі - ПДВ)
може бути здійснено лише шляхом нарахування податку за особовим
рахунком платника.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність
застосування судовими інстанціями норм матеріального та
процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень.
Судовими інстанціями у справі встановлено:
- розпорядженням ДПІ від 03.06.2002 № 15/23-01 внесено зміни у
визначену ССГП "Нібулон" суму податкових зобов'язань зі сплати
ПДВ;
- заперечуване розпорядження ДПІ прийнято на підставі акта від
30.04.2002 № 23-121/310 про результати комплексної документальної
перевірки дотримання ССГП "Нібулон" вимог податкового
законодавства за період з 01.01.1999 по 31.12.1999 та доповнення
до нього (акт від 23.05.2002 № 23-121/330). За результатами
перевірки від'ємне значення суми ПДВ за травень та листопад 1999
року було зменшено на загальну суму 86125 грн.
Причиною спору у цій справі стало питання про правильність
застосування підпункту 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Згідно з приписом
цього підпункту податковий орган має право давати розпорядження
про нарахування податку у разі коли розмір податку, зазначеного у
декларації, є меншим за розмір, що випливає з поданих розрахунків.
Додаткова сума податку, нарахована згідно з цим підпунктом,
підлягає внесенню до бюджету у строки, зазначені у розпорядженні
податкового органу, але не пізніше 10 календарних днів з дати
виписки такого розпорядження.
Судові інстанції у цій справі правильно визначили, що за змістом
підпункту 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий орган уповноважений
давати розпорядження виключно про нарахування суми податку, що
визначається позитивною різницею між загальною сумою податкових
зобов'язань, що виникли у платника податків у зв'язку з будь-яким
продажем ним товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та
сумою податкового кредиту звітного періоду. Саме ця сума підлягає
внесенню до бюджету. Припис цього підпункту не поширюється на
випадки, коли ця різниця має від'ємне значення і сума сплаченого
податку підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного
бюджету України. Оскільки у заперечуваному розпорядженні було
зменшено суму бюджетного відшкодування платника податків проти
даних його податкової декларації, а не нараховано податок для
внесення до бюджету, ДПІ вийшла за межі своїх повноважень,
визначених у підпункті 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Згідно з пунктом 1.2 статті 1 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
термін "податкове
зобов'язання" означає зобов'язання платника податків сплатити до
бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у
порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами
України. У разі коли сума податкового зобов'язання, включаючи суму
бюджетного відшкодування, розраховується контролюючим органом
самостійно, цей контролюючий орган надсилає платнику податків
податкове повідомлення відповідно до вимог статей 4 та 6 цього
Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Отже немає підстав для відмови у позові та задоволення касаційної
скарги у цій справі.
З огляду на викладене та керуючись статтями 111-9 - 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Залишити рішення господарського суду Миколаївської області від
13.08.2002 p. та постанову Одеського апеляційного господарського
суду від 29.10.2002 p. зі справи № 7/101 без змін, а касаційну
скаргу Державної податкової інспекції у місті Миколаєві - без
задоволення
Суддя В. Москаленко
Суддя В. Джунь
Суддя В. Селіваненко