ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.01.2003 Справа N H18/70
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді,
судді;
розглянувши
касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "DDD"
та товариства з обмеженою відповідальністю
"YYY"
на рішення господарського Н-ської області від
ХХ.07.2002 р. та постанову Н-ського
апеляційного господарського суду від
ХХ.10.2002 р.
у справі № Х1
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "YYY"
до 1) приватного виробничого торгово -
комерційного підприємства "ZZZ";
2) товариства з обмеженою відповідальністю
"DDD";
3) відділу державної виконавчої служби
Ч-ського районного управління юстиції
м. Н-ськ;
4) Н-ської філії спеціалізованого державного
підприємства "QQQ";
5) закритого акціонерного товариства "RRR"
про визнання недійсними прилюдних торгів
та за зустрічним
позовм приватного виробничого торгово - комерційного
підприємства "ZZZ"
про визнання угод недійсними,
за участю представників сторін:
від позивача: присутній,
від відповідача 1: не з'явився,
від відповідача 2: присутній,
від відповідача 3: не з'явився,
від відповідача 4: присутній,
від відповідача 5: не з'явився,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Н-ської області від ХХ.07.2002 р.
(суддя А.А.А.), залишеним без змін постановою Н-ського
апеляційного господарського суду від ХХ.10.2002 р. (головуючий,
суддя Б,Б.Б., судді В.В.В., Г.Г.Г.), в задоволенні позовних вимог
товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "YYY" до:
1. приватного виробничого торгово-комерційного підприємства
(ПВТКП) "ZZZ";
2. товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "DDD";
3. відділу державної виконавчої служби (ВДВС) Ч-ського районного
управління юстиції, м. Н-ськ;
4. Н-ської філії спеціалізованого державного підприємства "QQQ";
5. закритого акціонерного товариства (ЗАТ) "RRR"
про:
- визнання правомірним володіння ТОВ "YYY" незавершеним
будівництвом секції 5,6 житлового будинку по вул. Ц-ній в м.
Н-ську та незавершеним будівництвом житлового будинку поз. 5 дл. А
(2а черга) з вбудованими приміщенням по вул. Р-ській, 88 в.
Н-ську;
- визнання недійсними проведені 19.04.2002 р. прилюдні торги по
продажу лота №1- незавершеного будівництва секц.5,6 житлового
будинку по вул. Ц-ній в м. Н-ську та лота №2 - незавершеного
будівництвом житлового будинку поз.5 дл. А (2а черга) з
вбудованими приміщенням по вул. Р-ській 88 в. Н-ську;
- зобов'язання по недійсних прилюдних торгах кожну і сторін
повернути другій стороні все отримане по угоді, а при неможливості
повернути отримане в натурі - відшкодувати їх вартість в грошах;
- виключення із акта опису і арешту майна державного виконавця
ВДВС Ч-ського районного управління юстиції м. Н-ська від 01-15
березня 2002 р. об'єктів незавершеного будівництва, розташованих в
м. Н-ську по вул. Ц-ній, секції 5,6 і по вул. Р-ській,88 блок "А"
- 2 (2а черга);
відмовлено.
Зустрічні позовні вимоги ПВТКП "ZZZ" про визнання недійсними угод
від 15.10.2002 р. №01/1510 та від 22.11.2002 р.; 16.01.2002 р.,
задоволено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що надані позивачем
договори та додаткові угоди: №01/1510 від 15.10.2001 р.; від
22.11.2002р,; 16.01.2002р.; №01/2711 від 27.11.2001 р.; 16.10.2001
р., 15.10.2001 р.; №1 від 16.10.2001р.; №2 від 23.11.2001 р. не
посвідчують, яке саме майно передається у власність ТОВ "YYY", в
договорі лише зазначено, що передаються об'єкти незавершеного
будівництва та фінансування по об'єктах, а позивач не довів і не
надав документи, що підтверджують власність спірного майна.
Водночас, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки
укладена між позивачем та відповідачем-2 угода №01/1510 від
15.10.2001 р. не відповідає вимогам ч.3 ст.62 та ст.153 Цивільного
кодексу (ЦК) України ( 1540-06 ) (1540-06)
, то її, а також угоди від
22.11.2002 р. , 16.01.2002 р. слід визнати недійсними.
Відповідно до ст.145 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
витребування майна не
допускається, якщо майно було продано в порядку, встановленому для
виконання судових рішень. Тому, на думку суду першої інстанції,
підстав для повернення майна, отриманого за угодою на прилюдних
торгах від ХХ.04.2002 р., немає, оскільки майно повернути не
надається можливим згідно законодавства, то торги від ХХ.04.2002
р. не можуть бути визнані недійсними.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши рішення суду першої
інстанції і залишивши його без змін, дійшов висновку про те, що
позивач звернувся до господарського суду за захистом права, яке
належить іншим особам, бо позивач та відповідач - 2 лише наділені
функціями замовника на проектування та будівництво спірних
об'єктів незавершеного будівництва, що будуються за кошти фізичних
осіб, і не є їх власниками.
Крім того, судом другої інстанції зазначено, що згідно з ст.59
Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
, особа, яка
вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не
боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права
на майно і про звільнення майна з-під арешту. Утім, позивач не
надав суду доказів того, що спірні об'єкти незавершеного
будівництва належать йому, а не відповідачу - 2.
Суд апеляційної інстанції, погодившись з висновком суду першої
інстанції про недійсність угоди №№01/1510 від 15.10.2001 р.
пославшись на те, що вона за змістом є угодою, яка укладена під
умовою (ст.61 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
), але в її тексті відсутні
посилання на згоду власників незавершеного будівництва щодо
передачі обсягів незавершеного будівництва та фінансування
позивачу.
Окрім того, на думку апеляційного суду, вказана угода не
відповідає вимогам ст.4 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
,
згідно якої власник на свій розсуд володіє, користується і
розпоряджається належним йому майном, оскільки вона порушує
майнові інтереси власників незавершеного будівництва, у зв'язку з
чим, договір №01/1510 від 15.10.2001 р. та угоди, які випливають з
вказаного договору, а саме, угоди від 22.11.2001 р. та 16.01.2002
р. слід визнати недійсними на підставі ст. 48 ЦК України
( 1540-06 ) (1540-06)
.
Не погоджуючись з вказаними судовими актами, відповідач - 2
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою і просить їх скасувати та прийняти нове рішення.
На думку відповідача-2 (ТОВ "DDD"), судами двох інстанцій
неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, ч.2
ст. 153 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, оскільки суттєвими є не тільки
умови договору, які визнані такими по закону або необхідні для
договорів даного виду, але й усі ті умови, відносно яких по заявах
однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідач -2 вважає, що висновки судів двох інстанцій про
недійсність укладених ним угод суперечать вимогам абз.2 ч.2 ст.4
ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, згідно якого цивільні права та обов'язки
виникають із угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які
йому не суперечать, а також вимогам ст.41 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
,
оскільки оспорюваний договір №01/1510 від 15.10.2001 р. є угодою з
усіма юридичними наслідками.
Також відповідач - 2, заперечує проти висновку судів про те, що
договір №01/1510 від 15.10.2001 р. суперечить вимогам ч. 3 ст. 62
ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, оскільки, на його думку, вимоги названої
статті не можуть поширюватись на орган юридичної особи.
Крім того, відповідач - 2, вважає, що судами неправомірно
застосована ст.145 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, оскільки ТОВ "DDD"
звернулося до суду з позовом про захист свого права, порушеного
неправомірними діями під час опису, арешту, та реалізації з
прилюдних торгів майна, яке знаходиться в його володінні. На думку
відповідача - 2, суди повинні були застосувати до спірних відносин
ч.5 ст.50, ч.3 ст.62, ч.3 ст.62, Закону України "Про виконавче
провадження" ( 606-14 ) (606-14)
, ч.5 ст.48 ч.ч.1,2 ст.55 Закону України
"Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
.
Одночасно відповідач - 2, в своїй касаційній скарзі посилається на
порушення судами норм процесуального права, зокрема, ст.84
Господарського процесуального кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
(ГПК) України
відносно змісту оскаржуваних судових актів, а також вимоги ст.42
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо рівності сторін перед законом і
господарським судом.
Позивач (ТОВ "YYY") також не погоджуючись з судовими актами,
ухваленими у даній справі, звернувся до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою і просить їх скасувати з аналогічних
підстав, наведених у касаційній скарзі відповідача -2.
Відповідач -1 (ПВТКП "ZZZ") надіслав до Вищого господарського суду
України відзив (у справі) на касаційну скаргу позивача і просить
судові акти, ухвалені у даній справі, залишити без змін, а
касаційну скаргу залишити без задоволення з підстав наведених у
відзиві.
Відповідач - 4 (Н-ська філія СДП "QQQ"), надіслав до Вищого
господарського суду України заперечення (у справі) на касаційну
скаргу і також просить оскаржувані судові акти залишити без змін,
а касаційну скаргу без задоволення.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального та процесуального
права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить
касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково з таких
підстав.
В силу ст.42 Господарського процесуального кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
(ГПК) України правосуддя у господарських судах здійснюється на
засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і
судом.
Разом з тим, в порушення названого принципу, первісний позов ТОВ
"YYY" судами двох інстанцій розглянуто не в повному обсязі.
Так, позивач ТОВ "YYY" просив визнати правомірним його володіння
незавершеним будівництвом житлових будинків. Натомість судами двох
інстанцій досліджувалося право власності на спірні об'єкти.
Крім того, дана справа розглядалася судами першої та апеляційної
інстанцій з порушенням норм процесуального права.
Так, відповідно до ст.4 7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судові рішення
приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків,
викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи,
реалізується також положеннями ст.38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, яка
зобов'язує господарський суд не обмежуватись поданими документами
і матеріалами, а й витребувати від підприємств та організацій
незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні
для вирішення спору, у разі недостатності поданих сторонами
документів.
Відповідно до ст.43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд
оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на
всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Встановивши, що договір №01/1510 від 15.10.2001 р. та угоди від
22.11.2001 р. та від 16.01.2002 р. про передачу об'єктів
незавершеного будівництва не відповідають вимогам закону, а інших
доказів про право власності об'єктами позивачем не надано, суди
двох інстанцій без достатніх підстав дійшли висновку про те, що
спірні об'єкти незавершеного будівництва належать другому
відповідачу -ТОВ "DDD".
При цьому, судами двох інстанцій залишено без належної оцінки
наявні в матеріалах справи фінансові звіти (т І а.с.29-31),
договір №251 від 18.05.2001 р. на право тимчасового користування
ТОВ "DDD" землею (т І а.с.77), рішення виконкому Н-ської міської
ради від ХХ.11.2001 р. №2857 про передачу функцій замовника на
проектування об'єктів житлового та цивільного призначення у м.
Н-ську (т І а.с.127), дозвіл на виконання будівельних робіт (т І
а.с.136-137).
Крім того, колегія суддів не погоджується з висновком вказаних
інстанцій про невідповідність договору №01/1510 від 15.10.2001 р.
вимогам частини 3 статті 62 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, яка
передбачає, що представник не може укладати угоди від імені особи,
яку він представляє, ні у відношенні себе особисто, ні у
відношенні другої особи, представником якої він одночасно є,
оскільки вимога вказаної правової норми стосується представника
особи, від мені якої представник укладає угоду. Відповідно ж до ч.
1 ст. 29 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
юридична особа набуває цивільних
прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють
у межах прав, наданих їм законом або статутом (положенням).
Вказаний спірний договір № 01/1510 від 15.10.2001 р. був укладений
від імені підприємства ТОВ "DDD" та ТОВ "YYY" відповідно
заступником Президента та Президентом як органом їх управління.
Колегія суддів також не погоджується з висновком суду про те, що
договір №01/1510 від 15.10.2001 р. є недійсним, оскільки, як
зазначено в рішенні суду першої інстанції, з його змісту не видно
до якого виду договорів він відноситься.
В силу частини 2 статті 151 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
зобов'язання виникають з договорів або з інших підстав,
передбачених ст.4 цього кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Зокрема, згідно з статтею 4 Цивільного кодексу (ЦК) України
( 1540-06 ) (1540-06)
цивільні права і обов'язки виникають з підстав
передбачених законодавством України, а також з дій громадян і
організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу
загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують
цивільні права і обов'язки.
Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають з угод,
передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених
законом, але таких, які йому не суперечать.
Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені статтею
48 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, за якою недійсною визнається угода, що
не відповідає вимогам закону. Правило, встановлене цією нормою
повинно застосовуватись в усіх випадках, коли угода вчинена з
порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які
встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод.
Отже, визнаючи угоду недійсною на підставі статті 48 ЦК України
( 1540-06 ) (1540-06)
, необхідно зазначити нормативний акт, вимогам якого
угода не відповідає.
Наведене також стосується визнання недійсними прилюдних торгів.
Зокрема, лише визнання недійсною угоди, яка встановлює право
володіння спірним майном, не може бути підставою визнання
прилюдних торгів недійсними. Порядок проведення торгів
регламентується Тимчасовим положенням про порядок проведення
прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна
( z0745-99 ) (z0745-99)
, затвердженим наказом Міністерства юстиції України
№68/5 від 27.10.1999р., і тільки у разі встановлення порушення цих
правил їх може бути визнано недійсними на підставі статті 48 ЦК
України ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Також судами двох інстанцій взагалі не було надано оцінки листу
заступника голови Ч-ського райсуду м. Н-ська від ХХ.03.2002 р. (т
І а.с.139), в якому повідомляється про надходження ХХ.03.2002 р.
позовної заяви ТОВ "YYY" до відділу Ч-ського районного управління
юстиції про звільнення майна з-під арешту. Рішення в цій справі
могло би мати преюдиційне значення під час розгляду даної
господарської справи. Проте судом не було зупинено провадження у
справі до вирішення цивільної справи, як того вимагає частина 1
статті 79 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Враховуючи викладене, оскаржувані судові акти у даній справі
підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд.
Відповідно до ст. 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, вказівки, що
містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для
суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11, Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "DDD"
та товариства з обмеженою відповідальністю "YYY" задовольнити
частково.
2. Рішення господарського суду Н-ської області від ХХ.07.2002 р.
та постанову Н-ського апеляційного господарського суду від
ХХ.10.2002 р. у справі № Х1 скасувати, а справу передати на новий
розгляд до господарського суду Н-ської області.