ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
21.01.2003 N Н18/70
Вищий господарський суд України, розглянувши касаційні скарги
товариства з обмеженою відповідальністю "К..." та товариства з
обмеженою відповідальністю "К...д" на рішення господарського суду
Дніпропетровської області від 19.07.2002 та постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.10.2002
у справі N Н18/70 за позовом товариства з обмеженою
відповідальністю "К...д" до 1) приватного виробничого
торгово-комерційного підприємства "В..."; 2) товариства з
обмеженою відповідальністю "К..."; 3) відділу державної виконавчої
служби Кіровського районного управління юстиції у м.
Дніпропетровську; 4) Дніпропетровської філії спеціалізованого
державного підприємства "У..."; 5) закритого акціонерного
товариства "І..." про визнання недійсними прилюдних торгів та за
зустрічним позовом приватного виробничого торгово-комерційного
підприємства "В..." про визнання угод недійсними, встановив:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
19.07.2002, залишеним без змін постановою Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 25.10.2002, у задоволенні
позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ)
"К...д" до:
1. приватного виробничого торгово-комерційного підприємства
(ПВТКП) "В...";
2. товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "К...";
3. відділу державної виконавчої служби (ВДВС) Кіровського
районного управління юстиції, м. Дніпропетровськ;
4. Дніпропетровської філії спеціалізованого державного
підприємства "У...";
5. закритого акціонерного товариства (ЗАТ) "І..." про:
- визнання правомірним володіння ТОВ "К...д" незавершеним
будівництвом секцій 5, 6 жилого будинку по вул. Х. у
м. Дніпропетровську та незавершеним будівництвом жилого будинку
поз. 5 бл. А (2-а черга) з вбудованими приміщеннями по вул. К. у
м. Дніпропетровську;
- визнання недійсним проведені 19.04.2002 прилюдні торги по
продажу лота N 1 - незавершеного будівництва секцій 5, 6 жилого
будинку по вул. Х. у м. Дніпропетровську та лота N 2 -
незавершеного будівництва жилого будинку поз. 5 бл. А (2-а черга)
з вбудованими приміщеннями по вул. К. у м. Дніпропетровську;
- зобов'язання за недійсними прилюдними торгами кожній із
сторін повернути другій стороні все отримане за угодою, а за
неможливості повернути отримане в натурі - відшкодувати їх
вартість в грошах;
- виключення із акта опису і арешту майна державного
виконавця ВДВС Кіровського районного управління юстиції
м. Дніпропетровська від 5 березня 2002 р. об'єктів незавершеного
будівництва, розташованих у м. Дніпропетровську по вул. Х., секцій
5, 6, і по вул. К. бл. А (2-а черга); відмовлено.
Зустрічні позовні вимоги ПВТКП "В..." про визнання недійсними
угод від 15.10.2002 N 01/1510 та від 22.11.2002, 16.01.2002
задоволено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що надані
позивачем договори та додаткові угоди: N 01/1510 від 15.10.2001;
від 22.11.2002; 16.10.2002; N 01/2711 від 27.11.2001; 16.10.2001,
15.10.2001; N 1 від 16.10.2001; N 2 від 23.11.2001 не посвідчують,
яке саме майно передається у власність ТОВ "К...д", у договорі
лише зазначено, що передаються об'єкти незвершеного будівництва та
фінансування по об'єктах, а позивач не довів і не надав документи,
що підтверджують власність спірного майна.
Водночас суд першої інстанції дійшов висновку про те, що
оскільки укладена між позивачем та відповідачем-2 угода N 01/1510
від 15.10.2001 не відповідає вимогам ч. 3 ст. 62 та ст. 153
Цивільного кодексу (ЦК) України ( 1540-06 ) (1540-06)
, то її, а також угоди
від 22.11.2002, 16.01.2002 слід визнати недійсними.
Відповідно до ст. 145 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
витребування
майна не допускається, якщо майно було продано в порядку,
встановленому для виконання судових рішень. Тому, на думку суду
першої інстанції, підстав для повернення майна, отриманого за
угодою на прилюдних торгах від 19.04.2002, немає, оскільки майно
повернути не надається можливим, згідно з законодавством, то торги
від 19.04.2002 не можуть бути визнані недійсними.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши рішення суду першої
інстанції і залишивши його без змін, дійшов висновку про те, що
позивач звернувся до господарського суду за захистом права, яке
належить іншим особам, бо позивач та відповідач-2 лише наділені
функціями замовника на проектування та будівництво спірних
об'єктів незавершеного будівництва, що будуються за кошти фізичних
осіб, і не є їх власниками. Крім того, судом другої інстанції
зазначено, що згідно з ст. 59 Закону України "Про виконавче
провадження" ( 606-14 ) (606-14)
особа, яка вважає, що майно, на яке
накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до
суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна
з-під арешту. Втім, позивач не надав суду доказів того, що спірні
об'єкти незавершеного будівництва належать йому, а не
відповідачу-2.
Суд апеляційної інстанції, погодившись з висновком суду
першої інстанції про недійсність угоди N 01/1510 від 15.10.2001,
пославшись на те, що вона за змістом є угодою, яка укладена під
умовою (ст. 61 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
), але в її тексті відсутні
посилання на згоду власників незавершеного будівництва щодо
передачі обсягів незавершеного будівництва та фінансування
позивача.
Окрім того, на думку апеляційного суду, вказана угода не
відповідає вимогам ст. 4 Закону України "Про власність"
( 697-12 ) (697-12)
, згідно з якою власник на свій розсуд володіє,
користується і розпоряджається належним йому майном, оскільки вона
порушує майнові інтереси власників незавершеного будівництва, у
зв'язку з чим договір N 01/1510 від 15.10.2001 та угоди, які
випливають з вказаного договору, а саме у годи від 22.11.2001 та
16.01.2002 слід визнати недійсними на підставі ст. 48 ЦК України
( 1540-06 ) (1540-06)
.
Не погоджуючись з вказаними судовими актами, відповідач-2
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою і просить їх скасувати та прийняти нове рішення.
На думку відповідача-2 (ТОВ "К..."), судами двох інстанцій
неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, ч. 2
ст. 153 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, оскільки суттєвими є не тільки
умови договору, які визнані такими законами або необхідні для
договорів цього виду, але й усі ті умови, щодо яких за заявами
однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідач-2 вважає, що висновки судів двох інстанцій про
недійсність укладених ним угод суперечать вимогам абз. 2 ч. 2 ст.
4 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, згідно з яким цивільні права та
обов'язки виникають із угод, хоч і не передбачених законом, але
таких, які йому не суперечать, а також вимогам ст. 41 ЦК України,
оскільки оспорюваний договір N 01/1510 від 15.10.2001 є угодою з
усіма юридичними наслідками.
Також відповідач-2 заперечує проти висновку судів про те, що
договір N 01/1510 від 15.10.2001 суперечить вимогам ч. 3 ст. 62 ЦК
України ( 1540-06 ) (1540-06)
, оскільки, на його думку, вимоги названої
статті не можуть поширюватись на орган юридичної особи.
Крім того, відповідач-2 вважає, що судами неправомірно
застосована ст. 145 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, оскільки ТОВ "К..."
звернулося до суду з позовом про захист свого права, порушеного
неправомірними діями під час опису, арешту та реалізації з
прилюдних торгів майна, яке знаходиться в його володінні. На думку
відповідача-2, суди повинні були застосувати до спірних відносин
ч. 5 ст. 50, ч. 3 ст. 62 ЦК України, ч. 3 ст. 62 Закону України
"Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
, ч. 5 ст. 48, частини 1, 2
ст. 55 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
.
Одночасно відповідач-2 в своїй касаційній скарзі посилається
на порушення судами норм процесуального права, зокрема ст. 84
Господарського процесуального кодексу (ГПК) України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо змісту оскаржуваних судових актів, а також вимоги ст. 4 ГПК
України щодо рівності сторін перед законом і господарським судом.
Позивач (ТОВ "К...д") також не погоджуючись з судовими
актами, ухваленими у даній справі, звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх
скасувати з аналогічних підстав, наведених у касаційній скарзі
відповідача-2.
Відповідач-1 (ПВТКП "В...") надіслав до Вищого господарського
суду України відзив (у справі) на касаційну скаргу позивача і
просить судові акти, ухвалені у цій справі, залишити без змін, а
касаційну скаргу залишити без задоволення з підстав, наведених у
відзиві.
Відповідач-4 (Дніпропетровська філія СДП "У...") надіслав до
Вищого господарського суду України заперечення (у справі) на
касаційну скаргу і також просить оскаржувані судові акти залишити
без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального та процесуального
права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить
касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково з таких
підстав.
У силу ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу (ГПК)
( 1798-12 ) (1798-12)
правосуддя у господарських судах здійснюється на
засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і
судом.
Разом з тим, у порушення названого принципу, первісний позов
ТОВ "К...д" судами двох інстанцій розглянуто не в повному обсязі.
Так, позивач ТОВ "К...д" просив визнати правомірним його
володіння незавершеним будівництвом жилих будинків. Натомість
судами двох інстанцій досліджувалося право власності на спірні
об'єкти.
Крім того, ця справа розглядалася судами першої та
апеляційної інстанцій з порушенням норм процесуального права.
Відповідно до ст. 47 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
судові рішення
приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків,
викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується
також положеннями ст. 38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, яка зобов'язує
господарський суд не обмежуватись поданими документами і
матеріалами, а й витребувати від підприємств та організацій,
незалежно від їх участі у справі, документи і матеріали, необхідні
для вирішення спору, у разі недостатності поданих сторонами
документів.
Згідно з ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд
оцінює докази своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на
всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Встановивши, що договір N 01/1510 від 15.10.2001 та угоди від
22.11.2001 та від 16.01.2002 про передачу об'єктів незавершеного
будівництва не відповідають вимогам закону, а інших доказів про
право власності на об'єкти позивачем не надано, суди двох
інстанцій без достатніх підстав дійшли висновку про те, що спірні
об'єкти незавершеного будівництва належать другому відповідачу -
ТОВ "К...".
До того ж судами двох інстанцій залишено без належної оцінки
наявні в матеріалах справи фінансові звіти (т. I а. с. 29 - 31),
договір N 251 від 18.05.2001 на право тимчасового користування ТОВ
"К..." землею (т. I а. с. 77), рішення виконкому Дніпропетровської
міської ради від 22.11.2001 N 2857 про передачу функцій замовника
на проектування об'єктів жилого та цивільного призначення у
м. Дніпропетровську (т. I а. с. 127), дозвіл на виконання
будівельних робіт (т. I а. с. 136 - 137).
Крім того, колегія суддів не погоджується з висновком
вказаних інстанцій про невідповідність договору N 01/1510 від
15.10.2001 вимогам ч. 3 ст. 62 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, яка
передбачає, що представник не може укладати угоди від імені особи,
яку він представляє, ні щодо себе особисто, ні щодо другої особи,
представником якої він одночасно є, оскільки вимога вказаної
правової норми стосується представника особи, від імені якої
представник укладає угоду. Відповідно ж до ч. 1 ст. 29 ЦК України
юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні
обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм
законом або статутом (положенням).
Вказаний спірний договір N 01/1510 від 15.10.2001 був
укладений від імені підприємства ТОВ "К..." та ТОВ "К...д"
відповідно заступником президента та президентом як органом їх
управління.
Колегія суддів також не погоджується з висновком суду про те,
що договір N 01/1510 від 15.10.2001 є недійсним, оскільки, як
зазначено в рішенні суду першої інстанції, з його змісту не видно,
до якого виду договорів він відноситься.
У силу ч. 2 ст. 151 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
зобов'язання виникають з договорів або з інших підстав,
передбачених ст. 4 цього Кодексу.
Зокрема, згідно з ст. 4 Цивільного кодексу (ЦК) ( 1540-06 ) (1540-06)
цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених
законодавством України, а також з дій громадян і організацій, які
хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту
цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.
Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають з
угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених
законом, але таких, що йому не суперечать.
Загальні підстави і наслідки недійсності угод, встановлені
ст. 48 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, за якою недійсною визнається угода,
що не відповідає вимогам закону. Правило, встановлене цією нормою,
повинно застосовуватись в усіх випадках, коли угода вчинена з
порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які
встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод.
Отже, визнаючи угоду недійсною на підставі ст. 48 ЦК України
( 1540-06 ) (1540-06)
, необхідно зазначити нормативний акт, вимогам якого
угода не відповідає.
Наведене також стосується визнання недійсними прилюдних
торгів. Зокрема, лише визнання недійсною угоди, яка встановлює
право володіння спірним майном, не може бути підставою визнання
прилюдних торгів недійсними. Порядок проведення торгів
регламентується Тимчасовим положенням про порядок проведення
прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна,
затвердженим наказом Міністерства юстиції України N 68/5 від
27.10.99 ( z0745-99 ) (z0745-99)
, і тільки у разі встановлення порушення цих
правил їх може бути визнано недійсними на підставі ст. 48 ЦК
України ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Також судами двох інстанцій взагалі не було надано оцінки
листу заступника голови Кіровського райсуду м. Дніпропетровська
від 27.03.2002 (т. I а. с. 139), в якому повідомляється про
надходження 25.03.2002 позовної заяви ТОВ "К...д" до відділу
Кіровського районного управління юстиції про звільнення майна зпід
арешту. Рішення в цій справі могло б мати преюдиційне значення під
час розгляду зазначеної господарської справи. Проте судом не було
зупинено провадження у справі до вирішення цивільної справи, як
того вимагає частина 1 ст. 79 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Враховуючи викладене, оскаржувані судові акти у цій справі
підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд.
Відповідно до ст. 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
вказівки, що
містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для
суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Керуючись статтями 111-5, 111-9 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
1. Касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю
"К..." та товариства з обмеженою відповідальністю "К...д"
задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від
19.07.2002 та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 25.10.2002 у справі N Н18/70 скасувати, а
справу передати на новий розгляд до господарського суду
Дніпропетровської області.
"Вісник господарського судочинства",
N 2, 2003 р.