ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.01.2003 Справа N 13/451
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді Овечкіна В.Е.,
суддів Чернова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
розглянув касаційну скаргу
Комунального підприємства “Виробниче
ремонтно-експлуатаційне житлове об’єднання
№ 6”, м. Запоріжжя
на постанову від 25.09.03 Запорізького апеляційного
господарського суду
у справі № 13/451 господарського суду Запорізької
області
за позовом Комунального підприємства “Виробниче
ремонтно-експлуатаційне житлове об’єднання
№ 6”, м. Запоріжжя
до Запорізького обласного територіального
відділення Антимонопольного комітету України
3-тя особа без -Управління житлового господарства
самостійних вимог Запорізької міської ради;
на стороні
позивача -Виконавчий комітет Запорізької міської
ради;
-Запорізька міська рада народних депутатів;
про визнання недійсним рішення № 3-рш від
11.03.03
та зустрічний Запорізького обласного територіального
позов відділення Антимонопольного комітету України
до Комунального підприємства “Виробниче
ремонтно-експлуатаційне житлове об’єднання
№ 6”, м. Запоріжжя
про стягнення 10 000 грн. за порушення антимонопольного
законодавства
у справі взяли участь представники
позивача: не з’явилися
відповідача: не з’явилися
Рішенням господарського суду Запорізької області від 19.06.2003
в задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов
задоволено частково в сумі 10000 грн. штрафу, 3000 грн. пені,
130 грн. держмита. Рішення мотивовано тим, що рішення
Антимонопольного комітету прийнято у відповідності з вимогами
діючого законодавства (суддя В. Серкіз).
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
25.09.2003 року рішення місцевого суду залишено без змін з тих
же підстав (колегія суддів у складі: О. Яценко, Н. Коробко, О.
Юхименко).
В поданій касаційній скарзі Виробниче ремонтно-експлуатаційне
житлове об’єднання № 6 просить постанову апеляційної інстанції
від 25.09.2003 та рішення місцевого суду від 19.06.2003
скасувати. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги
задовольнити, а у зустрічному позові Запорізькому обласному
територіальному відділенню Антимонопольного комітету України –
відмовити. Скарга мотивована тим, що суди неправильно
застосувати норми матеріального права – ч. 1 ст. 48 Закону
України “Про захист економічної конкуренції” ( 2210-14 ) (2210-14)
, п. 7
“Положення про територіальне відділення Антимонопольного
комітету України” ( z0291-01 ) (z0291-01)
. Порушення полягає в тому, що
зроблено висновок про монопольне становище ВРЕ ЖО № 6 на ринку
утримання житлового фонду при відсутності рішення
(розпорядження) органів Антимонопольного комітету України.
Висновок, що інформація про зміни в дислокаціях абонентів не
могла бути отримана “Водоканалом” самостійно протирічить діючим
нормативно-правовим актам, а саме Правилам надання населенню
послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення ( 1497-97-п ) (1497-97-п)
,
затверджених постановою Кабінету Міністрів України від
30.12.1997 № 1497 (п. 33) де вказано, що споживач зобов’язаний
повідомляти виконавця (ДКП “Водоканал”) про всіх осіб, які
тимчасово проживають у квартирі (приватному будинку) більше
одного місяця. Згідно Правилам користування системами
комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах
України ( z0165-94 ) (z0165-94)
, затверджених наказом Державного комітету
України по житлово-комунальному господарству № 65 від
01.07.1994, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України
22.07.1944р. № 165/374 абоненти – громадяни зобов’язані 2 рази
на рік подавати Водоканалу довідку про кількість проживаючих.
Водоканал має право періодично перевіряти дані про чисельність
водокористувачів та інше (п. 11.8, 11.9, 12.3, 13.3).
Судом неправильно застосований п. 4.3 Методики визначення
монопольного становища суб’єктів господарювання на ринку,
затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України
від 05.03.2002 № 49-р та ст. ст. 39-41 Закону України “Про
інформацію” ( 2657-12 ) (2657-12)
.
Висновок суду, що інформація про зміни місця проживання
абонентів – квартиронаймачів та власників квартир продавалась
позивачем ДКП “Водоканал”, то вона є товаром протирічить
вищевказаним нормативним актам. Інформаційна послуга може
виступати як товар лише якщо вона надається у визначеній законом
формі інформаційної діяльності по доведенню інформаційної
продукції до споживачів з метою задоволення їх інформаційних
потреб. Законами України форма надання інформаційних послуг “про
зміну в дислокаціях абонентів” не встановлена.
Розроблений Управлінням житлового господарства міської ради
розрахунок вартості щомісячних послуг житлових підприємств по
наданню вищевказаної інформації не є документом виконавчого
комітету міської ради, якому у межах, встановлених
законодавством, надане право встановлювати тарифи. Розрахунок не
має номеру і дати, не був узгоджений з ВРЕЖО і не є обов’язковим
до виконання. Він не містить необхідних елементів витрат,
передбачених в Методичних рекомендаціях з планування, обліку і
калькулювання собівартості робіт на підприємствах і організаціях
житлово-комунального господарства ( v0047241-02 ) (v0047241-02)
, затверджених
наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової
політики України від 06.03.2002 № 47. Калькуляції, складені
ВРЕЖО № 6 враховують реальні витрати та мають у своєму складі
обов’язкові елементи. Посилання суду в рішенні від 19.06.2003 на
Постанову КМУ від 22.06.1998 № 939 помилкове, оскільки цією
постановою передбачені витрати, які пов’язані з основним видом
діяльності ВРЕЖО – утриманням житлового фонду. Ці витрати
входять до квартирної плати і не мають відношення до витрат по
наданню послуг ДКП “Водоканал”.
В порушення вимог п. 27 Правил розгляду справ про порушення
законодавства про захист економічної конкуренції ( z0090-94 ) (z0090-94)
,
затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України
від 19.04.1994 № 5, адміністративна колегія Запорізького
обласного територіального відділення не повідомила ВРЕЖО № 6 про
день, час і місце розгляду справи, тим самим позбавив
підприємство права наводити докази, надавати пояснення, заявляти
клопотання, що призвело до прийняття незаконного рішення.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет
надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної
оцінки та повноти встановлення обставин, згідно з вимогами
ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування судами попередніх
інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд першої та апеляційної інстанції встановили наступне.
ВРЕЖО № 6 відповідно до свого Статуту є житлово-експлуатаційним
підприємством комунальної власності і займає монопольне
становище з часткою 100% на ринку утримання житлового фонду, що
належить територіальній громаді м. Запоріжжя в межах свого
адміністративного району.
ВРЕЖО № 6 є єдиним підприємством, що надає послуги по
експлуатації та утриманню житлового фонду комунальної власності
на території Хортицького району м. Запоріжжя і володіє
інформацією про зміни в дислокаціях абонентів в межах району. КП
“Водоканал” ні самостійно, ні у інших суб’єктів не могло
отримати вказаної інформації.
Відповідно до рішення виконкому Запорізької міськради № 546 від
28.10.99 “Про порядок оплати послуг по водопостачанню та
водовідводу” та договорів, укладених між КП “Водоканал” та КП
“ВРЕ ЖО № 6, в 2000-2002 рр. ВРЕЖО № 6 займав монопольне
становище з часткою 100% на ринку надання інформаційних послуг
про зміни в дислокаціях абонентів в межах власного
адміністративного району.
Плата за інформаційні послуги в договорах на 2000-2002р.р.,
встановлювалась з врахуванням тарифу, розробленого та
рекомендованого управлінням житлового господарства Запорізької
міської ради в розмірі 0,588 грн. за особовий рахунок. На
початку 2002 року ВРЕЖО № 6 встановило нові тарифи на
інформаційні послуги в розмірі 1,97 грн. за надання даних про
зміну в особових рахунках квартиронаймачів (власників) та 3,62
грн. за видачу довідок про перевід житлових приміщень в
нежитлові.
КП “Водоканал” відмовився сплачувати рахунки по новим тарифам і
ВРЕЖО № 6 з.09.2002 року не надає КП “Водоканал” інформацію
обумовлену в договорі, чим позбавило останнє можливості
здійснювати правильні розрахунки зі споживачами Хортицького
району м. Запоріжжя за послуги з водопостачання та
водовідведення.
Завищення тарифів позивач не обгрунтував. При здійсненні
власного розрахунку ним не взята до уваги Постанова КМУ № 939
від 22.06.1998 “Про вдосконалення системи державного регулювання
розміру квартирної плати та плати за утримання будинків і
прибудинкових територій”. Обмеження щодо встановлення ціни
встановлені з урахуванням монопольного становища підприємства
(35% частки ринку певного товару) відповідно до вимог Закону
України “Про захист економічної конкуренції” ( 2210-14 ) (2210-14)
.
З огляду на встановлені попередніми судовими інстанціями факти
та обставини справи, касаційна інстанція вважає, що апеляційний
суд дійшов правильного висновку, що позивач займає монопольне
становище на ринку.
Відповідно ст. 12 Закону України “Про захист економічної
конкуренції” ( 2210-14 ) (2210-14)
підприємство займає монопольне
становище на ринку, якщо на цьому ринку у нього немає жодного
конкурента; його частка на ринку товару перевищує 35%, якщо
пўдприємство не доведе, що зазнає значної конкуренції. За таких
обставин дії ВРЕЖО № 6 по ненаданню КП “Водоканал” інформації
про зміни в особових рахунках наймачів квартир, що позбавили
останнього можливості здійснювати правильні розрахунки зі
споживачами Хортицького району м. Запоріжжя за послуги з
водопостачання та відведення, обгрунтовано визнано порушенням
ВРЕЖО № 6 антимонопольного законодавства. А відповідно ст. 13
Закону України “Про захист економічної конкуренції” ( 2210-14 ) (2210-14)
встановлення цін реалізації товару, які неможливо було б
встановити за умов існування конкуренції на ринку, визнається
зловживанням монопольним становищем на ринку, як правильно
зазначено в постанові апеляційної інстанції.
Доводи ВРЕЖО № 6 про те, що інформація про зміни в дислокації
абонентів-квартиронаймачів та власників квартир не є товаром в
розумінні Закону України “Про інформацію” ( 2657-12 ) (2657-12)
,
касаційною інстанцією до уваги не приймаються, оскільки виникші
правовідносини у даному випадку регулюються Законом України “Про
захист економічної конкуренції” ( 2210-14 ) (2210-14)
, де в ст. 1
зазначено, що товаром є “будь-який предмет господарського
обороту, в тому числі продукція, роботи, послуги, документи, що
підтверджують зобов’язання та права (зокрема цінні папери)”.
Вказаний вище закон інформацією визнає відомості в будь-якій
формі й вигляді та збереженні на будь-яких носіях (ч. 3 ст. 1).
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що інформація про
зміни в дислокації абонентів квартиронаймачів продавалося
позивачем КП “Водоканал” по договорам в 2000-2002 рр.
Апеляційний суд встановив, що відповідачем п. 27 Правил розгляду
справ про порушення законодавства про захист економічної
конкуренції, затверджених розпорядженням АК України № 5 від
19.04.1994 не порушений. В касаційній інстанції, відповідно
вимог ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, встановлені судами факти не перевіряються.
На підставі викладеного, касаційна інстанція вважає, що
апеляційний суд дійшов правильного висновку, що оскаржуване
рішення відповідач прийняв в межах своїх повноважень, відповідно
вимогам чинного антимонопольного законодавства.
За таких обставин, зустрічний позов відповідача про стягнення з
позивача штрафних санкцій та пені, за вчинення ним порушення
антимонопольного законодавства та законодавства про захист
економічної конкуренції, задоволений обгрунтовано.
Колегія суддів дійшла висновку, що підстави для скасування
постанови апеляційної інстанції відсутні.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Виробничого ремонтно-експлуатаційного житлового
об’єднання № 6 залишити без задоволення, а постанову
Запорізького апеляційного господарського суду від 25.09.2003 по
справі № 13/451 – без змін.