ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.01.2003 Справа N 5/1198-29/174
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
за участю представників:
позивача не з'явились (повідомлені належним
чином)
відповідача не з'явились (повідомлені належним
чином)
розглянувши у
відкритому судовому
засіданні касаційну Державної податкової інспекції у
скаргу Франківському районі міста Львова
на постанову від 15 квітня 2003 року Львівського
апеляційного господарського суду
у справі № 5/1198-29/174 господарського суду
Львівської області
за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю "К", місто Львів
до Державної податкової інспекції у
Франківському районі міста Львова
про
визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень від 15.07.02 року
№ 22622/10/23-2 та 22623/10/23-2
19 липня 2002 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "К"
звернулося з позовом до господарського суду Львівської області про
визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Державної
податкової інспекції у Франківському районі міста Львова від
15.07.02 року №22622/10/23-2 та 22623/10/23, якими було визначено
позивачеві до сплати податок на прибуток у розмірі 7183 гривні та
1949 гривень штрафних санкцій, а також нараховано 2899 гривень
податку на додану вартість і, відповідно, застосовано штрафні
санкції в сумі 3230 гривень.
Позивач вмотивував свій позов приписами пунктів 5.1 та 5.2 статті
5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, які, на його думку, дозволяють включати до складу
валових витрат суми будь-яких витрат платника податку, оплачені
(нараховані) протягом звітного періоду у зв'язку з організацією,
веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і
охороною праці. При цьому позивач наголошував , що до складу
валових витрат заборонено відносити лише ті витрати , які
перелічені в пунктах 5.3 - 5.8 цього Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Виготовлені календарі, на думку позивача, є рекламним засобом і
витрати на його придбання повинні включатися до складу валових
витрат виробництва.
Не погоджуючись з донарахуванням податку на додану вартість,
позивач, посилаючись на підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, також
зауважив, що право на податковий кредит виникло у нього у зв'язку
з отриманням податкових накладних № 1138 та № 1139 від 30.11.2000
року.
Рішенням господарського суду Львівської області від 22 жовтня 2002
року вимоги позивача задоволенні повністю. Повідомлення-рішення
Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова
№ 22622/10/23-2 та № 22623/10/23-2 від 15.07.2002 року визнані
недійсними. Судові витрати суд також відніс на податкову
інспекцію.
Судове рішення вмотивоване недоліками форми податкових повідомлень
рішень, які позбавили можливості суд визнати його недійсним
частково, оскільки в податкових рішеннях-повідомленнях податкова
інспекція не визначила суми проведених донарахувань по кожному
правопорушенню окремо, а право змінювати прийнятий податковою
інспекцією акт не передбачене Господарським процесуальним кодексом
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, зокрема його дванадцятою статтею.
Не погодившись з зазначеним рішенням, 29 грудня 2002 року Державна
податкова інспекція у Франківському районі міста Львова звернулася
з апеляційною скаргою до Львівського апеляційного господарського
суду, в якій просила рішення місцевого господарського суду
скасувати, в позові відмовити. При цьому скаржник посилався на
порушення судом норм матеріального права, зокрема підпункту 7.4.4
пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та підпунктів 5.3.1, 5.3.9 пункту 5.3
статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, а також підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Львівський апеляційний господарський суд у складі головуючого
судді та суддів переглянув рішення господарського суду Львівської
області та постановою від 15.04.2003р. залишив його без змін ,а
скаргу податкової інспекції без задоволення з підстав зазначених в
рішенні місцевого суду.
12.08.2003 року відповідач звернувся з касаційною скаргою до
Вищого господарського суду України, в якій просить рішення
господарського суду Львівської області та постанову Львівського
апеляційного господарського суду у цій справі скасувати, прийняти
нове рішення, відмовивши позивачеві в задоволенні позовних вимог,
мотивуючи свою касаційну скаргу доводами про неправильне
застосування судом норм матеріального права. При цьому Державна
податкова інспекція обґрунтовує касаційну скаргу зокрема приписами
підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та підпунктами 5.2.1, 5.3.1, 5.4.4
пунктів 5.2, 5.3 та 5.4 статті 5 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
. Відповідач зауважив, що
Товариство з обмеженою відповідальністю "К" безпідставно включило
до складу валових витрат здійснену ним оплату телефонних розмов в
сумі 23947 гривні, оскільки на момент перевірки була відсутня їх
розшифровка із зазначенням номерів абонентів та часу розмов, а
також зайво віднесло до валових витрат (більше двох відсотків від
оподатковуваного прибутку за попередній (звітний) період) витрати
на придбання та розповсюдження підприємством календариків з
логотипом та номерами телефонів підприємства на суму 10524 гривні.
Податкова інспекція вважає безпідставним і включення позивачем до
складу податкового кредиту податок на додану вартість по
виготовленим календарикам, наголошуючи при цьому, що у разі, коли
платник податку придбаває товари (роботи, послуги) вартість яких
не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу ) і не
підлягає амортизації , податки , сплачені у зв'язку з таким
придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до
складу податкового кредиту не включаються .
За допущені порушення, що призвели до заниження податкових
зобов'язань, необхідно, на думку відповідача, застосовувати
штрафні санкції встановлені підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті
17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
розраховуючи їх окремо за кожний податковий період,
встановлений для відповідного податку, а не виходячи із загальної
суми недоплати такого податку.
Товариство з обмеженою відповідальністю "К" відзив на касаційну
скаргу не надіслало.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених
обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові
апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку, що касаційна
скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх судових інстанцій було встановлено, що 15 липня
2002 року Державна податкова інспекція у Франківському районі
міста Львова на підставі акта перевірки від 09.07.2002 року
прийняла податкові повідомлення-рішення № 22622/10/23-2 та
№22623/10/23-2, якими визначила позивачу до сплати податкове
зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 6129 гривень
(2899 гривень ПДВ та 3230 гривень штрафних санкцій) та з податку
на прибуток у сумі 9132 гривні (7183 податку та 1949 гривень
штрафних санкцій).
Дослідивши матеріали справи суди також встановили, що основним
видом діяльності позивача є надання послуг з перевезення вантажів
автомобільним транспортом в межах України.
Між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "ФЛТ",
як особою, що надає телефонні послуги, укладено договір без номера
від 23.05.2000 року згідно умов якого позивач зобов'язувався
вносити плату за використані послуги зв'язку.
В рахунках на оплату послуг зв'язку, які виставлялись телефонною
компанією, вартість наданих телефонних послуг проставлялась однією
сумою, при цьому у позивача відсутні розшифровки телефонних розмов
із зазначенням номерів абонентів та часу здійснення таких розмов.
Стосовно збільшення суми податкового кредиту та включення до
складу валових витрат сум витрат здійснених позивачем на придбання
та розповсюдження кишенькових календариків з логотипом та номерами
телефонів позивача встановлено наступне.
Згідно угоди 05/1 про рекламно-інформаційне забезпечення від
01.05.2000 року приватне підприємство "НМ" (Виконавець) взяла на
себе зобов'язання надавати позивачеві (Замовнику)
рекламноінформаційні послуги, які полягали, зокрема, у
виготовленні та розповсюдженні кишенькових календарів.
Попередні судові інстанції, дослідивши акти виконаних робіт від
30.10.2000 року, 29.11.2000 року та 29.12.2000 року встановили, що
фактично за цією угодою здійснювалось виготовлення настільних
календарів, інформаційних листівок та інформаційних календарів.
Інформаційні матеріали, що були виготовлені на виконання угоди
05/1, містять назву позивача, його адресу та телефони, а також
напис "Автоперевезення нафтопродуктів". На виконання цих робіт
були видані дві податкові накладні № 1138 та № 1139 від 30.11.2000
року, примірники яких, оформлені згідно вимогами Закону, були
представлені позивачем в суд.
Порядок включення валових витрат до складу валових витрат
виробництва та обігу врегульовано статтею 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
. Пунктом 5.1
цієї статті визначено, що валові витрати - це сума будь-яких
витрат платника податку у грошовій, матеріальній або
нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості
товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким
платником податків для їх подальшого використання у власній
господарській діяльності, тобто витрати в розумінні цього пункту
повинні бути безпосередньо пов'язані із господарською діяльністю
платника.
Оскільки позивач не надав належних доказів, які б могли
підтвердити зв'язок між здійсненими витратами на оплату телефонних
послуг та підготовкою, організацією чи веденням виробництва,
продажем продукції (робіт, послуг) чи охороною праці, отже
місцевий та апеляційний суди дійшли вірного висновку щодо
неправомірності віднесення цих витрат на валові витрати
виробництва платника податку.
Згідно підпункту 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
до валових
витрат також включаються витрати платника податку на проведення
передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт,
послуг), що продаються (надаються) таким платником податку.
Місцевий та апеляційний суди оцінили на підставі наданих позивачем
доказів виконані роботи по виготовленню кишенькових календарів, як
інформаційно-рекламні, а, відтак, ними вірно були застосовані і
приписи чинного податкового законодавства щодо правомірності
включення платником прибуткового податку цих витрат до валових.
Висновок попередніх судових інстанцій щодо завищення податкового
кредиту лише стосовно оплачених послуг телефонного зв'язку,
вартість яких не підлягає включенню до валових витрат, базується
на встановлених обставинах справи та на приписах підпункту 7.4.1
пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Проте ні місцевий ні апеляційний суди не визначили суми податків,
які підлягають сплаті до бюджету у зв'язку із встановленими
порушеннями податкового законодавства, а також і суми штрафних
санкцій які застосовуються за допущені порушення відповідно до
приписів підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в
касаційній інстанції не надають їй права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду,
рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею
справи на новий розгляд до господарського суду Львівської області.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 3 статті 111-9 , статтями
111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Рішення господарського суду Львівської області від 22.10.2002 року
та постанову Львівського апеляційного господарського суду від
15.04.2003 року у справі №5/198-29/174 скасувати, справу скерувати
на новий розгляд до господарського суду Львівської області.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському
районі міста Львова задовольнити частково.