Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 січня 2003 р.
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Києві
за участю представників позивача - присутні відповідача - присутні
касаційну скаргу підприємства "ХХХ" Всеукраїнської громадської
організації "ХХХ"
на постанову від ХХ.09.2002 Київського апеляційного господарського
суду у справі № 000 господарського суду м.Києва
за позовом підприємства "ХХХ" Всеукраїнської громадської
організації "ХХХ"
до відкритого акціонерного товариства "УУУ"
про відшкодування 363000 грн. шкоди
ВСТАНОВИВ:
У березні 2002 року підприємство "ХХХ" Всеукраїнської громадської
організації "ХХХ" звернулося до господарського суду м. Києва з
позовом до акціонерного комерційного банку "УУУ" про відшкодування
363000 грн. шкоди.
Рішенням господарського суду м.Києва від 08.05.2002 у справі № 000
позов задоволене. Стягнено з акціонерного комерційного банку "УУУ"
на користь позивача як відшкодування завданої шкоди грошові кошти
в сумі 363 000,00 грн.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
ХХ.09.2002, за тією ж справою, відповідача у справі АКБ "УУУ"
замінено на його правонаступника - ВАТ "УУУ", а також рішення
господарського суду м. Києва від ХХ.05.2002 скасовано та прийнято
нове рішення, яким в позові відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Київського
апеляційного господарського суду від ХХ.09.2002, а рішення
господарського суду м.Києва від ХХ.05.2002 залишити без змін. Свої
вимоги мотивує тим, що судом апеляційної інстанцій порушені норми
процесуального та матеріального права, зокрема ст.ст. 34, 43, ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ст. 29 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
та ст. 22
Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні"
( 2346-14 ) (2346-14)
.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач стверджує, що доводи,
викладені відповідачем у касаційній скарзі щодо неправильного
застосування вимог вищезазначеного закону є непереконливими,
оскільки не спростовують вимог закону щодо покладання
відповідальності за достовірність реквізитів розрахункового
документа на особу, що його підписала.
Заслухавши доповідача, вислухавши представників сторін,
перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм
процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд
України знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає
задоволенню.
До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.
Як встановлено апеляційним судом, і це відповідає наявним у справі
документам, ХХ.01.2002, а також ХХ.01.2002 позивач відповідними,
платіжними дорученнями через обслуговуючий його банк - філію КБ
"ААА" у м. Харкові, - по системі "клієнт-банк" перерахував
електронною поштою грошові кошти на загальну суму 363 000,00 грн.
для ПЛ "ССС", яке, в свою чергу, обслуговується відповідачем. При
цьому у платіжних дорученнях, серед інших реквізитів отримувача
замість належного йому ідентифікаційного коду 0000000004 був
зазначений код 000000044. У цьому зв'язку ХХ.02.2002 позивач
поставив відповідача до відома про допущену помилку в реквізитах
одержувача і зазначив, що грошові кошти направлялись в адресу ПП
"ССС", код 000000004.
Крім того, апеляційним судом встановлено, що ХХ.01.2002, а також
ХХ.01.2002 позивач звернувся до відповідача з листами, згідно яких
просив повернути йому кошти, оскільки вони були вкрадені з його
рахунку і перераховані без відома директора.
Зазначеним обставинам апеляційним суд дав належну оцінку і дійшов
до обґрунтованого висновку про безпідставність заявлених по справі
позовних вимог. При цьому суд правильно послався на Закон України
"Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" ( 2346-14 ) (2346-14)
і
зазначив, що, відповідно до ст. 18 цього Закону відповідальність
за достовірність інформації, що міститься в реквізитах
електронного документа, несе особа, яка підписала цей документ
електронним цифровим підписом.
Оскаржуючи постанову апеляційного суду, позивач, як на підставу
для її скасування, вказує на те, що відповідач, отримавши
розрахунковий документ, в якому не збігався повністю
ідентифікаційний номер отримувача грошових коштів, не перевірив
зазначеної обставини, прийняв до виконання платіжні доручення і
перерахував кошти , тобто порушив вимоги Закон України "Про
платіжні системи та переказ грошей в Україні" ( 2346-14 ) (2346-14)
та
Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній
валюті ( z0368-01 ) (z0368-01)
.
Відповідно до вимог ст.22 зазначеного Закону, обслуговуючий
отримувача банк зобов'язаний перевірити відповідність номера
рахунку отримувача і його ідентифікаційного номера, що містяться в
розрахунковому документі, та зараховувати гроші на рахунок
отримувача виключно у разі їх збігу.
У противному разі банк повинен вдатися до відповідних заходів, які
зазначені у цьому ж Законі, і, при недотриманні цих вимог, має
відповідати за шкоду, заподіяну суб'єктам переказу. Аналогічні за
своєю суттю вимоги містяться і у пункті 29 згаданої Інструкції
( z0368-01 ) (z0368-01)
.
При винесені оскаржуваної постанови апеляційний суд належним чином
врахував зазначені вимоги діючого законодавства і, на підставі
наявних у справі доказів, дійшов до обґрунтованого висновку про
те, що грошові кошти у розмірі 363 000,00 грн. позивач направляв
ПП "ССС", код 000000004, рахунок № 00000000002 і що саме цьому
підприємству, не дивлячись на помилку у ідентифікаційному номері,
перерахував зазначені кошти відповідач.
Таким чином, висновки апеляційного суду про те, що відповідач
своїми діями не обумовив настання шкоди для позивача, є такими, що
ґрунтуються фактичних обставинах справи.
Посилання позивача на те, що зазначений платіж в дійсності не
повинен був перераховуватись отримувачу, апеляційний суд не
прийняв до уваги обґрунтовано, оскільки зазначена обставина для
вирішення цього спору не може мати правового значення.
З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України,-
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ТзОВ підприємства "ХХХ" Всеукраїнської
громадської організації "ХХХ" залишити без задоволення, а
постанову Київського апеляційного господарського суду від
ХХ.ХХ.2002 у справі № 000 - без змін.