ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.01.2003 Справа N 37/195
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді Плахотнюк С.О.,
суддів: Панченко Н.П. , Плюшка І.А.,
розглянувши касаційну дочірньої компанії “Укртрансгаз”
скаргу НАК “Нафтогаз України”
на постанову від 01.10.03 Київського
апеляційного господарського суду
у справі № 37/195
за позовом ДК “Укртрансгаз” НАК “Нафтогаз
України”
до ВАТ ”Одесагаз”
про переддоговірний спір,
за участю представників:
позивача - Яремчук О.В. (дов. від 29.12.03 № 2-52,
відповідача - Ільчибекян І.М. (дов. від 02.01.04 № 21/17-1),
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду міста Києва від 17.06.03 у справі
№ 37/195 задоволено позовні вимоги ДК “Укртрансгаз” НАК”Нафтогаз
України” по переддоговірному спору з ВАТ “Одесагаз”.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
01.10.03 рішення господарського суду м. Києва від 17.06.03
скасовано, в позові відмовлено за мотивом того, що судом першої
інстанції не використано належні норми матеріального права.
Застосування судом ст. 161 Цивільного кодексу та ст.ст. 1, 2
Закону України “Про підприємництво” ( 698-12 ) (698-12)
є помилкою,
оскільки посилання на ці норми права можливе лише по укладених
договорах.
Заслухавши доповідача, представників сторін, перевіривши
застосування судом першої та апеляційної інстанцій норма
матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд
України у складі колегії суддів дійшов висновку, що касаційна
скарга ДК компанії “Укртрансгаз” НАК “Нафтогаз України” підлягає
задоволенню з таких підстав:
Відповідно з ст. 12 Закону України “Про трубопровідний
транспорт” ( 192/96-ВР ) (192/96-ВР)
від 15.05.1996 № 192/96-ВР
підприємства, установи та організації трубопровідного транспорту
здійснюють приймання, перевантаження і транспортування
трубопроводами, у тому числі з метою транзиту, вуглеводнів,
хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин на основі
договорів з урахуванням економічної ефективності та пропускної
спроможності магістральних трубопроводів. В укладеному на
підставі зазначеного Закону договору на транспортування
природного газу в 2003 році у сторін за договором виникли
розбіжності щодо порядку оплати послуг по транспортуванню
природного газу.
При розгляді переддоговірного спору судами першої та апеляційної
інстанцій встановлено, що сторонами не досягнуто згоди в
редакції пп. 1.1 та 6.2 договору на транспортування природного
газу від 25.12.2002. ДК “Укртрансгаз” НАК “Нафтогаз України” не
погодилась з пропозицією замовника, яким є ВАТ “Одесагаз”, щодо
оплати послуг по транспортуванню газу коштами, що надійшли на
його рахунок від населення, як оплата, за спожитий природний
газ, в порядку, встановленому Алгоритмом розподілу коштів,
затвердженому постановою НКРЕ від 12.07.2000 № 759
( v0759227-00 ) (v0759227-00)
.
Судом першої інстанції позовні вимоги ДК “Укрансгаз” НАК
“Нафтогаз України” задоволено повністю.
Спірні пункти 1.1 та 6.2 договору на транспортування природного
газу від 25.12.2000 року прийняті в редакції позивача. Рішення
мотивовано тим, що постановою Національної комісії регулювання
електроенергетики від 12.07.2000 № 759 ( v0759227-00 ) (v0759227-00)
встановлено лише алгоритм перерахування коштів, але не змінено
загального порядку виконання зобов’язань по поставці та
транспортуванню природного газу.
Апеляційна інстанція відмовляє в позові в повному обсязі на
підставі наявності адміністративних актів, зокрема, Постанови
Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1729
( 1729-2001-п ) (1729-2001-п)
, якою затверджений “Порядок забезпечення галузей
національної економіки та населення природним газом”; постанови
Національної комісії регулювання електроенергетики від
12.07.2000 № 759 ( v0759227-00 ) (v0759227-00)
, якою затверджено алгоритм
розподілу коштів, що надходять на розподільчі рахунки
газозбутових підприємств Національної акціонерної компанії
“Нафтогаз України”, вважаючи, що зміст зобов’язань за договором
повинен відповідати вищезгаданим актам.
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів вважає
правильним застосування вищезгаданих нормативних актів як судом
першої, так і апеляційної інстанції, але вважає, що апеляційною
інстанцією рішення по суті позовних вимог не прийнято. У
відповідності з Правилами подачі та використання природного газу
в народному господарстві України ( z0281-94 ) (z0281-94)
, які затверджені
наказом Державного комітету України по нафті і газу від
01.11.1994 № 355 зі змінами у 1995, 2002 рр. (розділ 10
п.п. 10.1, 10.2), розрахунки за газ здійснюються за цінами та в
порядку, передбаченому договорами, які укладаються між
газопостачальною і газозбутовою організаціями та споживачами, а
також між газозбутовими організаціями та споживачами.
Термін оплати, порядок нарахування оплати і перевірки
правильності нарахування обумовлюються договором між сторонами.
Зобов’язання укласти договір за надані послуги на
транспортування газу обумовлюється як вищезазначеними Правилами
( z0281-94 ) (z0281-94)
, так і Законом України “Про трубопровідний
транспорт” ( 192/96-ВР ) (192/96-ВР)
.
Апеляційною інстанцією залишено поза увагою те, що позовні
вимоги стосуються питання порядку розрахунків за послуги
транспортування природного газу. Пропозиція ВАТ “Одесагаз”
обмежитись в цьому питанні постановою Національної комісії
регулювання електроенергетики від 12.07.2000 № 759
( v0759227-00 ) (v0759227-00)
і розрахунки проводити по мірі надходження
коштів від контрагентів, з якою не згоден позивач і є
розбіжностями які виникли між сторонами і потребують
вирішенню.
Вищий господарський суд України зазначає, що встановлений
постановою Національної комісії регулювання електроенергетики
від 12.07.2000 № 759 ( v0759227-00 ) (v0759227-00)
алгоритм обумовлює
послідовність дій підприємств та банків, що їх обслуговують, при
надходженні коштів на розподільні рахунки підприємств за
поставлений природний газ, і його приписи не впливають на
домовленість сторін за договором щодо строків оплати послуг по
транспортуванню природного газу.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про
обов’язковість укладення договору і прийняття п.п. 1.1 та 6.2 в
редакцўї позивача грунтується на вищезазначених нормативних
актах і відповідає матеріалам справи та фактичним обставинам.
У відповідності зі ст. 159 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та ст. 649 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
розбіжності, що виникли між сторонами при
укладенні договору, який не грунтується на обов’язковому для
обох сторін державному замовленні, можуть розв’язуватися
відповідно судом або арбітражем, якщо це спеціально передбачено
законом або погодженням сторін.
Згідно з ст. 10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
спори, що виникають при
укладенні господарських договорів, можуть бути подані на
вирішення господарського суду.
Заперечення по умовах спірного договору позивачу видаються
неприйнятними, і позивач вважає, що відповідач зобов’язаний
прийняти його умову договору, тому ним правомірно передано
розбіжності, що залишилися неврегульованими, на вирішення
господарського суду.
Відповідно зі ст. 649 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
(вирішення
переддоговірних спорів) розбіжності, що виникли між сторонами
при укладенні договору не на підставі правого акта органу
державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу
місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках,
встановлених за домовленістю. В договорі на транспортування
природного газу від 25.12.2002 (п. 9.1.) сторонами передбачено,
що будь-який спір, що виникне щодо даного договору або у зв’язку
з ним, підлягає передачі на розгляд в господарські суди України
і розглядається в установленому порядку згідно з чинним
законодавством і умовами даного договору (розбіжності щодо цього
пункту у сторін відсутні).
З врахуванням викладеного і керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
ст.ст. 111-9 - 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу дочірньої компанії “Укртрансгаз” НАК “Нафтогаз
України” на постанову Київського апеляційного господарського
суду від 01.10.03 у справі № 37/195 задовольнити.
Скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду
від 01.10.03 у справі № 37/195.
Рішення господарського суду міста Києва від 17.06.2003 залишити
без змін.