ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.12.2002 Справа N 22/126
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Усенко Є.А.,
суддів: Жаботиної Г.В.,
Чупруна В.Д.,
розглянувши з участю ДПІ у Печерському районі м. Києва –
представника Галій Ю.М.
касаційну скаргу ТОВ “Українська промислова
експортна компанія”
на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 26.07.2002
по справі № 22/126
за позовом ТОВ “Українська промислова
експортна компанія”
до ДПІ у Печерському районі м. Києва
Про зобов’язання надати висновок про відшкодування з
державного бюджету податку на додану вартість в сумі 767816,00
грн.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 20.02.2002 /суддя
Шкурат А.М./ позов задоволено з посиланням на те, що за даними
декларації з податку на додану вартість за листопад 2001 року
різниця між сумою податкових зобов’язань позивача і сумою
податкового кредиту має від’ємне значення і становить 767816,00
грн., про відшкодування яких позивачу з державного бюджету
відповідач відповідно до підпунктів 4.1, 4.2 пункту 4 Порядку
відшкодування податку на додану вартість, затвердженого наказом
ДПА України і Державним казначейством України від 02.07.97
№ 209/72 /в редакції наказу від 21.05.2001 № 200/86/ повинен
надати висновок органу Державного казначейства України.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
26.07.2002 /судді Фролова Г.М., Бакуліна С.В., Попелянський
А.Г./ рішення місцевого суду скасовано, а в позові відмовлено з
огляду на те, що заявлена позивачем вимога не відповідає
матеріально-правовому способу захисту порушеного права,
визначеному підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 ст. 7 Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову
апеляційної інстанції та залишити без змін рішення місцевого
суду, вважаючи, що апеляційною інстанцією неправильно
застосовано підпункт 7.7.3 пункту 7.7 ст. 7 Закону України “Про
податок додану вартість”, а також порушено підпункт 8.1 ст. 8
цього Закону та підпункти 4.1, 4.2 пункту 4 Порядку
відшкодування податку на додану вартість.
Позивач не реалізував процесуальне право сторони в господарській
справі на участь у судовому засіданні касаційної інстанції.
Заслухавши заперечення представника відповідача на касаційну
скаргу, перевіривши повноту встановлення обставин справи та
правильність юридичної оцінки в рішенні місцевого і постанові
апеляційного суду, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач подав до ДПІ
у Печерському районі м. Києва декларацію з податку на додану
вартість, за даними якої різниця між сумою податкових
зобов’язань і сумою податкового кредиту має від’ємне значення і
складає 767816,00 грн., стосовно яких позивач декларував
відшкодування з державного бюджету шляхом перерахування на його
розрахунковий рахунок.
Згідно підпунктів 7.7.1, 7.7.3 пункту 7.7 ст. 7 Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у разі, коли за
результатами звітного періоду різниця між загальною сумою
податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-яким
продажем товарів /робіт, послуг/, та сумою податкового кредиту
має від’ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику
податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного
після подачі декларації. Суми, не відшкодовані платнику податку
протягом вказаного строку, вважаються бюджетною заборгованістю.
Платник податку має право у будь-який момент після виникнення
бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про
стягнення коштів бюджету.
Таким чином, Законом визначено спосіб, у який платник податку
може звернутися до суду за захистом порушеного права на бюджетне
відшкодування податку на додану вартість. При цьому Закон не
обумовлює здійснення цього права наявністю у органа Державного
казначейства України відповідного висновку податкового органу.
Пункт 4 Порядку відшкодування податку на додану вартість,
затвердженого наказом ДПА України і Головного управління
Державного казначейства України від 02.07.97 № 209/72 в редакції
наказу ДПА України від 21.05.2001 № 200/86, зареєстрованого в
Міністерстві юстиції України 08.06.2001 за № 489/5680, не
відносить платника податку до суб’єктів відносин, що виникають з
приводу надання та отримання висновку про відшкодування з
державного бюджету податку на додану вартість, оскільки висновок
надається податковою інспекцією органу Державного казначейства
України, а не платнику податку.
Отже, апеляційним судом дана правильна юридична оцінка обставин
справи, норми матеріального права, які регулюють
правовідношення, щодо прав і обов’язків в якому виник спір, так
само, як і норми процесуального права, застосовані правильно, у
зв’язку з чим підстави для скасування постанови, передбачені
ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
відсутні.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, 111-11 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ТОВ “Українська промислова експортна компанія”
залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного
господарського суду від 26.07.2002 по справі № 22/126 залишити
без змін.
Головуючий Є.Усенко
С у д д і Г.Жаботина
В.Чупрун