ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.12.2002 Справа N Н 27/52
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Усенко Є.А.,
суддів: Глос О.І., Жаботиної Г.В.,
розглянувши з участю
представників:
- товариства з обмеженою відповідальністю “Промсировинаметал” –
Семенючко Н.А., Бєляєвої Н.О.
- ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська –
Старостенка В.М., Трофімової Л.В., Яковця О.В.
касаційну скаргу ДПІ у Жовтневому районі
м. Дніпропетровська
на постанову від 05.09.2002 р.
Дніпропетровського апеляційного господарського суду
у справі № Н 27/52
за позовом ТОВ “Промсировинаметал”
до - ДПІ у Жовтневому районі
м. Дніпропетровська,
- відділення Державного
казначейства України у Жовтневому
районі м. Дніпропетровська
Про зобов’язання надати висновок
Про бюджетне відшкодування та
про стягнення бюджетного відшкодування в сумі 2.644.166 грн.,
В С Т А Н О В И Т И:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
03.06.2002 (суддя Татарчук В.О.), залишеним без змін постановою
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
05.09.2002 (судді Євстигнєєв О.С., Тищик І.В., Чимбар Л.О.),
позов задоволено: ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська
зобов’язано надати висновок про відшкодування позивачу з
державного бюджету податку на додану вартість у сумі 2.644.166
грн., а відділення Державного казначейства у Жовтневому районі
м. Дніпропетровська – відшкодувати позивачу з державного бюджету
податок на додану вартість у зазначеній сумі.
Судові рішення мотивовані тим, що за даними декларацій позивача
за період з 01.02.2001 по 01.02.2002 сума податкового кредиту
перевищила суму податкових зобов’язань на 2.644.166 грн., про
відшкодування яких шляхом перерахування на поточний рахунок
позивач зазначив у деклараціях, що відповідає положенням
підпунктів 7.7.1, 7.7.3 пункту 7.7 ст. 7 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
В касаційній скарзі ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська
просить скасувати постановлені по справі судові рішення та
прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на
порушення місцевим і апеляційним судами ст. 2 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
і ст. 12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та на неправильне
застосування пункту 7.7. ст. 7 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Обгрунтовуючи ці доводи,
відповідач зазначає про відсутність передбачених чинним
законодавством підстав для зобов’язання податкової інспекції
надати висновок щодо виплати бюджетного відшкодування та про
необхідність доведення факту надмірної сплати платником податку
на додану вартість.
Відділення Державного казначейства у Жовтневому районі
м. Дніпропетровська не реалізувало процесуальне право сторони в
господарській справі на участь у судовому засіданні касаційної
інстанції.
Заслухавши представників відповідача, які підтримали касаційну
скаргу, та заперечення представників позивача, перевіривши
повноту встановлення обставин справи та правильність їх
юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, колегія суддів
Вищого господарського суду України приходить до висновку, що
касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких
підстав.
Згідно підпунктів 7.7.1, 7.7.3 пункту 7.7. ст. 7 Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
суми податку, що
підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету,
визначаються як різниця між загальною сумою податкових
зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-яким продажем товарів
(робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового
кредиту звітного періоду. У разі, коли за результатами звітного
періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті,
має від’ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику
податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного
після подачі декларації. Суми, не відшкодовані платнику податку
протягом вказаного строку, вважаються бюджетною заборгованістю.
Платник податку має право у будь-який момент після виникнення
бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про
стягнення коштів бюджету.
Пунктом 8.1 ст. 8 цього Закону передбачено, що платник податку,
який здійснює операції з вивезення (пересилання) товарів (робіт,
послуг) за межі митної території України (експорт) і подає
розрахунок експортного відшкодування за наслідками податкового
місяця, має право на отримання такого відшкодування протягом 30
календарних днів з дня подання такого розрахунку. Останній
подається разом із митною декларацією, яка підтверджує факт
вивезення (експортування) товарів за межі митної території
України, відповідно до митного законодавства, або актом (іншим
документом), який засвідчує передання права власності на роботи
(послуги), призначені для їх споживання за межами митної
території України, та копіями платіжних доручень, завірених
банком, про перерахування платником податку коштів на користь
іншого платника в оплату придбаних товарів (робіт, послуг), з
урахуванням податків, нарахованих на ціну такого придбання, а
при вивезенні (експортуванні) товарів, попередньо ввезених
(імпортованих) таким платником податку - ввізною митною
декларацією, що підтверджує факт митного оформлення товарів для
їх вільного використання на митній території України.
В період подання податкових декларацій, на підставі яких
визначена спірна сума бюджетного відшкодування, вимоги до митної
декларації встановлювалися, зокрема, Положенням про вантажну
митну декларацію, затвердженим постановою КМ України від
09.06.97 № 574, Інструкцією про порядок заповнення вантажної
митної декларації, затвердженою наказом Державної митної служби
України від 09.07.97 № 307 в редакції наказу від 20.07.2001
№ 505.
Так, пункти 2 – 6, 8 названого Положення пов’язують початок
митного оформлення з обов’язковим поданням суб’єктом
зовнішньоекономічної діяльності вказаної декларації та прийняття
її органом Державної митної служби України, а здійснення – за
наявністю на всіх аркушах декларації особистої номерної печатки
інспектора митниці. Що ж до моменту перетину митного кордону,
після чого експорт товарів вважається здійсненим, такий
визначався згідно з абзацами десятим-чотирнадцятим пункту 1.7
Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того,
що право позивача на відшкодування надмірно сплаченого ПДВ
підтверджене даними податкових декларацій, розрахунками
експортного відшкодування і реєстрами податкових накладних.
Цей висновок, однак, зроблений без дотримання вимог ст. 43 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо оцінки доказів на підставі всебічного,
повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин
справи.
Так, з матеріалів справи вбачається, що до суми бюджетного
відшкодування, стягнутого на користь позивача, увійшли суми
експортного відшкодування за деклараціями та розрахунками за
липень, вересень, жовтень і листопад 2001 року.
Отже, відповідно до вимог пункту 8.1 ст. 8 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
вирішення питання щодо
права позивача на отримання експортного відшкодування вимагало
встановлення судом факту вивезення (експортування) товарів за
межі митної території України та факту перерахування позивачем
коштів на користь іншого платника в оплату придбаних товарів
(робіт, послуг) з нарахуванням ПДВ. Такі факти, однак,
встановлено не було; митні декларації, як доказ факту експорту
товарів, витребувані у позивача та досліджені у судовому
засіданні не були. Не було також з’ясовано, чи були пред’явлені
позивачем до розрахунку експортного відшкодування завірені
банком копії платіжних доручень про перерахування ПДВ в ціні
товарів (робіт, послуг) іншим платником цього податку.
Крім того, як зазначено вище, підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 ст. 7
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
визначено спосіб, у який платник може захистити своє право на
бюджетне відшкодування. Закон не обумовлює здійснення цього
права наявністю у органа Державного казначейства України
відповідного висновку податкового органу. Пункт 4 Порядку
відшкодування податку на додану вартість, затвердженого наказом
ДПА України та Головного управління Державного казначейства
України від 02.07.1997 № 209/72 в редакції наказу ДПА України і
Державного казначейства України від 21.05.2001 № 200/86, не
відносить платника податків до суб’єктів відносин, що виникають
з приводу надання та отримання висновку про суми відшкодування
податку на додану вартість, оскільки такий висновок надається
податковим органом органу Державного казначейства України, а не
платнику податків.
Неповне встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи
виключає можливість висновку касаційної інстанції щодо
правильності застосування норм матеріального права при вирішення
спору. У зв’язку з цим постановлені по справі судові рішення
підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до
суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти
до уваги наведене, вжити всі передбачені чинним законодавством
засоби для всебічного, повного і об’єктивного встановлення
обставин справи, прав і обов’язків сторін і в залежності від
встановленого та у відповідності із законом вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10,
ст. 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська
задовольнити частково.
Скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 05.09.2002, рішення господарського суду
Дніпропетровської області від 03.06.2002 по справі № Н 27/52, а
справу передати на новий розгляд до господарського суду
Дніпропетровської області.
Головуючий Є.Усенко
Судді О.Глос
Г.Жаботина