Спір про стягнення боргу за поставку природного газу - Матеріали постанови ВГСУ 02/544-1

У вересні 2002 року товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "YYY" звернувся до господарського суду Ч-ської області з позовом до Управління магістральних газопроводів "FFF" дочірнього підприємства "XXX" НАК "SSS" про стягнення заборгованості у національній валюті за курсом гривні до долару США на час звернення з позовом у загальній сумі 10 531 139,35 грн. (1976083,04 дол. США).

В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на договір уступки вимоги № ХХХ1 від ХХ.06.2002 р., укладений між позивачем та Компанією "RRR"; договір уступки вимоги № ХХХ2 від ХХ.06.2002 р., укладений між компаніями "ZZZ" та "RRR"; повідомлення про уступку права вимоги на підставі зазначених договорів; протоколи узгодження без банківського заліку № Х2 від ХХ.12.95 р. та № Х3 від ХХ.12.95 р.; акт звірки оплати транспортування природного газу від ХХ.06.1998 р. та додаток № Х4 до нього, підписані відповідачем та компанією "ZZZ"; лист № Х5 від ХХ.07.2002 р. на адресу Управління магістральних газопроводів (УМГ) "FFF" про необхідність погашення вищевказаного боргу; лист УМГ "FFF" № Х6 від ХХ.06. 2002 р. про готовність до погашення боргу, визначеного згідно з актом звірки від ХХ.06.98 р.

Ухвалою господарського суду Ч-ської області від ХХ.09.2002 р. до участі у справі було залучено іншого відповідача - Дочірню компанію "XXX" НАК "SSS", оскільки УМГ "FFF" є її структурним підрозділом без прав юридичної особи у зв'язку з реорганізацією ДП "FFF" АТ "VVV" шляхом приєднання її до ДК "XXX" НАК "SSS".

Справа у господарському суді розглядалася неодноразово.

Під час нового розгляду даної справи позивач збільшив позовні вимоги і просив суд стягнути з відповідача 3% річних за період з ХХ.07.2002 р. по ХХ.07.2003 р. у сумі 327185,46 грн.

Рішенням господарського суду Ч-ської області від ХХ.07.2003 р. (головуючий, суддя А.А.А., судді Б.Б.Б., В.В.В.), залишеним без змін постановою Ч-ського апеляційного господарського суду від ХХ.10.2003 р. (головуючий, суддя Г.Г.Г., судді Д.Д.Д., С.С.С.), позовні вимоги ТОВ "YYY" задоволено частково.

Згідно рішення суду першої інстанції з відповідача стягнуто основний борг у сумі 10 531 139,35 грн. та судові витрати. У стягненні 3% річних у сумі 327185,46 грн. відмовлено.

Під час нового розгляду даної справи по суті заявлених вимог, суди двох інстанцій керувалися ст.ст. 4, 31,42, 44, 161, 165, 197, 198 Цивільного кодексу (ЦК) України (1540-06) та виходили з такого.

Між компанією "ZZZ" та відповідачем у 1995 році існували правовідносини з транспортування природного газу, який компанія поставляла на територію України. Ці правовідносини відображені у актах без банківського заліку від ХХ.12.95 р. № Х2 та від ХХ.12. 95 р. № Х3.

На підставі вказаних актів, сторони дійшли згоди про наявність переплати компанією "ZZZ" на користь відповідача 1976083,04 дол. США та оформили цю згоду актом від ХХ.06.98 р., визначивши, при цьому, спосіб погашення заборгованості: залік вказаної суми в розрахунки за транспортування природного газу у 1996 році.

Визнавши акт звірки від ХХ.06.1998 р. формою фіксації певних юридично-значимих дій сторін, а саме: проведення звірки розрахунків за транспортування природного газу, яке здійснювалось без укладання письмової угоди між газопостачальною та газотранспортною організаціями, суди двох інстанцій дійшли висновку про те, що з вказаного акта у відповідача виникло зобов'язання по погашенню боргу у сумі 1976083,04 дол. США.

Оскільки цим актом строк повернення коштів визначений не був, суди двох інстанцій, керуючись приписами ст. 165 ЦК України (1540-06) , визнали, що вимогою про погашення боргу відповідачем є лист позивача № Х5 від ХХ.07.2002 р., який відповідачем залишений без відповіді.

Крім того, суди двох інстанцій, застосовуючи ст. 197 ЦК України (1540-06) , визнали, що борг ДП "FFF", який виник з акта звірки від ХХ.06.98 р., міг бути предметом уступки права вимоги. Угоди, на підставі яких позивач набув право вимоги до відповідача, законодавству не суперечать та недійсними не визнавались. Тому, на думку судів, право позивача, що виникло з вказаних угод, підлягає судовому захисту на загальних підставах.

Не погоджуючись з вказаними рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У своїй касаційній скарзі скаржник посилається на порушення судами двох інстанцій норм матеріального права, а саме ст.ст. 71, 76, 80, 161, 165, 197, 198, 217 ЦК України (1540-06) .

Зокрема, скаржник стверджує, що відповідач виконав зобов'язання, яке виникло у нього з актів звірки від ХХ.03.1996 р. та від ХХ.06.1998 р., погасивши свою заборгованість перед "ZZZ" шляхом зарахування різниці між сумою зайвого зарахування за Протоколами № Х2 та № Х3 та сумою вартості отриманих послуг з транспортування природного газу за договором № Х7. Отже, скаржник вважає, що з ХХ.07.1997 р. (дата проведення заліку) заборгованість відповідача перед "ZZZ" відсутня.

На думку скаржника, суди двох інстанцій порушили ст.ст. 197, 198 ЦК України (1540-06) , оскільки зазначені вище обставини свідчать про уступку позивачу заборгованості, якої фактично не існувало з ХХ.07.97 р.

Скаржник також стверджує, що судами порушено ст.ст. 71,76,80 ЦК України (1540-06) , оскільки позивачем пропущено строк позовної давності. На його думку, перебіг строку позовної давності почався з ХХ.03.1996 р. та закінчився ХХ.03.1999 р., тобто до укладення договорів уступки права вимоги та до звернення позивача до господарського суду Ч-ської області з позовом.

Одночасно прокурор Н-ського району міста Я-ськ вніс до Вищого господарського суду України касаційне подання на вказані рішення та постанову і просить суд їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. У касаційному поданні прокурор посилається на ті ж самі порушення норм матеріального права, про які йдеться у касаційній скарзі відповідача.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги та касаційного подання, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами двох інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу та касаційне подання такими, що підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 198 ЦК України (1540-06) , кредитор, який уступив вимогу іншій особі, зобов'язаний передати їй документи, що свідчать про право вимоги.

Підставою даного позову є договір уступки вимоги № ХХХ1 від ХХ.06.2002 р., укладений між позивачем та Компанією "RRR" (а.с.10 т.1), та договір уступки вимоги № ХХХ2 від ХХ.06.2002 р., укладений між компаніями "ZZZ" та "RRR" (а.с.8 т.1).

Предметом вказаних угод є право вимоги від УМК "FFF" заборгованості, що виникла на підставі акта звірки від ХХ.06. 1998 р., укладеного корпорацією "ZZZ" та ДП "FFF".

Судами двох інстанцій встановлено між компанією "ZZZ" та відповідачем у 1995 році існували відносити з транспортування природного газу, внаслідок яких, у відповідача утворилась заборгованість перед "ZZZ" у сумі 1976083,04 дол. США.

Вказану заборгованість компанія "ZZZ" та відповідач оформили актом від ХХ.06.98 р., який підписали обидві сторони. Цим же актом вони визначили спосіб погашення заборгованості, а саме: залік вказаної суми в розрахунки за транспортування природного газу у 1996 році.

Відповідно до ст. 33 ГПК України (1798-12) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складається з фактів, - підстав позову, та фактів, якими відповідач обгрунтовує заперечення проти позову.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначено у касаційній скарзі, відповідач заперечує проти наявності заборгованості перед "ZZZ" у сумі 1976083,04 дол. США, яка у подальшому була передана позивачу за договорами уступки вимоги.

Суди двох інстанцій не використали у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом, в наслідок чого не перевірили повно та всебічно матеріали справи, належним чином їх не оцінили та здійснили необгрунтовані юридичні висновки.

Висновку про те, що відповідач не виконав умову, передбачену актом звірки від ХХ.06.98 р., а саме не здійснив залік заборгованості у сумі 1976083,04 дол. США в розрахунки за транспортування природного газу у 1996 році, суди двох інстанцій дійшли без з'ясування всіх обставин справи.

Так, предметом даного позову є стягнення заборгованості у національній валюті за курсом гривні до долару США на час звернення з позовом у загальній сумі 10 531 139,35 грн. (1976083,04 дол. США), яка виникла у 1995 р. внаслідок відносин між "ZZZ" та відповідачем з транспортування природного газу.

В якості основного доказу наявності заборгованості у відповідача перед компанією "ZZZ" у сумі 1976083,04 дол. США є дані, зазначені в акті звірки від ХХ.06.1998 р., підписаному сторонами, щодо оплати транспортування природного газу корпорації "ZZZ" по мережам ДП "FFF" за період з ХХ липня по ХХ грудня 1995 р.

Вказаний акт звірки та протоколи без банківського заліку № Х2 від ХХ.12.95 р. та № Х3 від ХХ.12.95 р. є єдиними документами у справі в яких відображається заборгованість відповідача, що на думку судів двох інстанцій, є достатнім доказом для покладання на відповідача відповідальності за даним позовом.

Утім, акт звірки, на який посилається позивач, не є первісним документом, тому не може вважатися належним доказом, що свідчить про наявність заборгованості. Інших доказів в процесі неодноразового розгляду даної справи по суті позивачем не представлено.

В силу ст. 43 ГПК України (1798-12) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказам. При цьому, господарський суд повинен створювати сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 47 ГПК України (1798-12) , судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи, реалізується також положеннями ст. 43 ГПК України (1798-12) , в силу якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Разом з тим, в порушення вказаних процесуальних норм, подані відповідачем докази в підтвердження відсутності заборгованості, зокрема, договір № Х8 (а.с.24 т.1), доповнення до нього (а.с.28 т.1), протокол № Х9 від ХХ.10.97 р. (а.с.42 т.1), акт звірки розрахунків (а.с.43 т.1.), акт про виконання робіт від ХХ.08.97 р. (а.с.44 т.1), додаток № Х4 до акту звірки (а.с.52 т.1), судами двох інстанцій залишені без належної юридичної оцінки.

Отже, враховуючи не з'ясування того, яка насправді заборгованість існує у відповідача перед компанією "ZZZ", і чи був здійснений залік цієї заборгованості у 1996 році, як то було передбачено актами звірки від ХХ.03.1996 р. (а.с.45 т.1) та від ХХ.06.1998 р. (а.с.5 т.1), суди двох інстанцій повинні були використати свої повноваження щодо призначення судово-бухгалтерської експертизи, оскільки без з'ясування зазначених вище обставин задоволення позову і стягнення з відповідача заявленої суми боргу, не може бути визнано законним.

З огляду на те, що в силу приписів ст. 111-7 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція не наділена правом призначати судову експертизу, бо не може збирати нові докази, колегія суддів дійшла висновку про скасування ухвалених у даній справі судових актів з передачею справи на новий розгляд.

Відповідно до ст. 111-12 ГПК України (1798-12) , вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Інші доводи скаржників, викладені у касаційній скарзі та касаційному поданні, колегія суддів відхиляє з огляду на викладене у даній постанові.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11, Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційне подання прокурора Н-ського району міста Я-ська та касаційну скаргу Дочірньої компанії "XXX" НАК "SSS" в особі УМГ "FFF" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Ч-ської області від ХХ.07.2003 р. та постанову Ч-ського апеляційного господарського суду від ХХ.10.2003 р. у справі № Х1 скасувати.