5/979-12/158 Про визнання недійсним рішення - Текст документа

На підставі розпорядження заступника голови Вищого господарського суду України Осетинського А.Й. від 17 грудня 2003 року №02-14.2/492, яким внесено зміни до складів суддівських колегій, перегляд в касаційному порядку справи № 5/979-12/158 здійснюється колегією суддів у складі: головуючий - Усенко Є.А., судді Бакуліна С.В., Глос О.І.

Рішенням господарського суду Львівської області (суддя Запотічняк О.Д.) від 06.05.2003 року по справі №5/979-12/158 позов задоволено частково; визнане частково недійсним рішення №563-231-01059874 державної податкової інспекції у Пустомитівському районі від 08.11.2001 р. в частині застосування штрафних санкцій в сумі 996,50 грн. по прибутковому податку громадян до Львівської державної залізниці; в решті позовних вимог відмовлено; стягнуто з відповідача на користь позивача 64,77 грн. державного мита та 89,91 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Бойко С.М., судді Кузя В.Л., Давид Л.Л.) від 31.07.2003 року по справі № 5/979-12/158 рішення господарського суду Львівської області від 06.05.2003 року в частині визнання недійсним рішення державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області за № 563-231-01059874 від 08.11.2001 року щодо застосування штрафних санкцій в сумі 996,5 грн. по прибутковому податку громадян скасоване, в позові відмовлено, в решті рішення господарського суду Львівської області від 06.05.2003 року залишене без змін.

В касаційній скарзі, доповненні до касаційної скарги Львівська залізниця просить скасувати ухвалену по справі постанову, залишити рішення першої інстанції без змін, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, а саме пп. "б" п.1 ст.19, ст.21 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" (13-92) , п.4.2 ст.4, п.6.1 ст.6, пп.17.1.9 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) (далі Закон - 2181).

У відзиві на касаційну скаргу відповідач повністю заперечує викладені в ній доводи, просить залишити постанову апеляційного суду без змін.

Заслухавши представника позивача, який підтримав викладені в касаційній скарзі доводи, заперечення на касаційну скаргу представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що 02.11.01 року Державною податковою інспекцією у Пустомитівському районі проведено перевірку колійної машинної станції № 125 Львівської залізниці з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податків, зборів та інших неподаткових платежів за період з 01.07.1999р. до 01.07.2001р.

За даними перевірки складено акт № 231/317/724,725 (акт № 170/125/737,738 від 25.10.01) в якому визначене порушення п. 2 а, б ст.19 ДКМ України від 26.12.1992р. "Про прибутковий податок з громадян" (13-92) та прийняте рішення № 563-231-01059874 , яким керуючись пп. 17.1.9 п.17.1 ст. 17 Закону - 2181 (2181-14) стягнуто з колійної машинної станції № 125 Львівської залізниці донарахованого прибуткового податку з громадян в сумі 616 грн. 97 коп. та штрафні санкції в сумі 1233 грн. 94 коп.

Позивач просив визнати частково недійсним рішення № 563-231-01059874 від 08.11.01р. про застосування до нього штрафних санкцій в сумі 1233 грн. 94 коп. по прибутковому податку громадян, оскільки повністю погоджується з сумою донарахованого прибуткового податку з громадян у сумі 616 грн. 97 коп.

Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що КМС №125 Львівської залізниці не є платником прибуткового податку з громадян, у неї відсутній об'єкт оподаткування таким податком, з огляду на наступне.

Відповідно до пп.1.1 ст.1 Закону - 2181 (2181-14) платники податків - юридичні особи, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно з законами покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), пеню та штрафні санкції.

Статтею 19 п. 2. Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" (13-92) передбачено, що підприємства, установи, організації та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані: а) своєчасно і в повному обсязі нараховувати, утримувати та перераховувати до бюджету суми податку з доходів громадян, що підлягають оподаткуванню у джерела виплати; б) своєчасно подавати податковим органам відомості за встановленою формою про виплачені громадянам доходи, що підлягають обліку і оподаткуванню.

Згідно пп. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону - 2181 (2181-14) у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу).

З огляду на наведені норми суд апеляційної інстанції правомірно дійшов висновку про необхідність відмови позивачу у задоволенні позовних вимог щодо безпідставного нарахування йому штрафних санкцій по пп.17.1.9 ст.17 Закону - 2181 (2181-14) , оскільки позивачем, як джерелом виплати, не утримано прибутковий податок з громадян при здійсненні їм грошової виплати.

Що стосується доводів апеляційної скарги позивача про те, що пп.17.1.9 ст.17 Закону - 2181 (2181-14) застосований до його структурного підрозділу за період, коли цей закон не був чинним, слід зазначити таке.

Апеляційний суд правильно застосував до спірних правовідносин ч.1 ст.58 Конституції України (254к/96-ВР) , оскільки її положення про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Це не означає, що наведений конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб, проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Також апеляційний суд правильно, виходячи з дати завершення перевірки - 25.10.2001 року, застосував до спірних правовідносин ст.11 Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) відповідно до приписів якої фінансові санкції за наслідками документальних перевірок та ревізій, які здійснюються органами державної податкової служби України та іншими уповноваженими державними органами, застосовується у розмірах, передбачених законодавчими актами, чинними на день завершення таких перевірок або ревізій.

Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п.1 ч.1 ст.111-9, 111-11 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Львівської державної залізниці від 06.08.2003 року №71-10/2513 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.07.2003 року у справі №5/979-12/158 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.07.2003 року у справі №5/979-12/158 - без змін.