ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.12.02 Справа N 17-6-30/02-3981
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Полякова Б.М.,
суддів: Цвігун В.Л.,
Яценко О.В.,
розглянувши у відкритому Управління охорони об'єктів
судовому засіданні культурної спадщини Одеської обласної
касаційну скаргу державної адміністрації
на постанову від 02.10.02
Одеського апеляційного господарського суду
у справі № 17-6-30/02-3981
господарського суду Одеської області
за позовом Управління охорони об'єктів
культурної спадщини Одеської обласної
державної адміністрації
до Одеського обласного центру культури
“Україна”
про розірвання договору оренди та виселення.
У судовому засіданні
взяли участь
представники:
позивача — не з'явився
відповідача — не з'явився
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2002 р. Управління охорони об'єктів культурної спадщини
облдержадміністрації звернулося з позовом до Одеського обласного
центру культури “Україна” про дострокове розірвання
охоронно-орендного договору від 01.11.96 і додаткових угод до
нього від 20.09.99 від 01.08.01 та виселення з приміщень. Позов
мотивовано тим, що відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі
вносив орендну плату, здавав приміщення в суборенду без
відповідної документації і дозволу державного органу охорони
культурної спадщини, не застрахував орендоване майно, не
сплачував земельний податок за ділянку, проводив ремонтні роботи
без письмового дозволу органу охорони культурної спадщини.
Рішенням господарського суду Одеської області від 11.06.02 позов
задоволено. Рішення мотивовано тим, що відповідач має
заборгованість з орендної плати 340,37 грн., застрахував
орендоване приміщення лише в процесі розгляду справи 11.06.02,
передав право користування приміщенням іншим юридичним та
фізичним особам без письмової згоди орендодавця, тобто
неналежним чином виконував свої зобов'язання по договору.
Постановою Одеського апеляційного суду від 02.10.02 рішення від
11.06.02 скасовано та в позові відмовлено з посиланням на те, що
можливість укладати договори суборенди передбачена в договорі
сторін по справі, що заборгованість по орендній платі була
поточною і на день винесення постанови її не має, в договорі
оренди сторони не обумовили строк укладання договору страхування
орендованого майна, а на день винесення рішення вказаний договір
вже було укладено. Всі реконструкції відповідач узгоджував із
позивачем.
Не погоджуючись із постановою Одеського апеляційного
господарського суду від 02.10.02, позивач у касаційній скарзі
просить її скасувати як ту, що не відповідає дійсності. На час
розгляду справи апеляційною інстанцією заборгованість по
орендній платі становила 16523 грн. Відповідач у порушення вимог
ч. 2 ст. 18 Закону України “Про охорону культурної спадщини” та
п. 4.2.4 договору сторін від 01.11.96 надав у користування
третім особам приміщення будівлі-пам'ятки без відповідної
документації та дозволу державного органу охорони культурної
спадщини. Застраховане майно було тільки після подання позову до
суду 11.06.02. Апеляційний суд не дав оцінки порушенням
відповідача вимог ст. 26 Закону України “Про охорону культурної
спадщини” та п. 4.2.6 договору щодо проведення робіт без дозволу
органу охорони культурної спадщини. Скаржник просить залишити в
силі рішення господарського суду Одеської області від 11.06.02.
Заслухавши представників сторін, перевіривши повноту і
об'єктивність розгляду в судовому процесі всіх обставин справи,
правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій
норм матеріального та процесуального права, колегія судів Вищого
господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга
підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
При з'ясуванні обставин справи судом встановлено, що сторони по
справі уклали охоронно-орендний договір, згідно якого відповідач
прийняв у користування пам'ятку містобудівництва та архітектури
— будівлю колишнього Азово-донського банку загальною площею 1697
м2. Відповідно п. 2.4 договору оренди від 01.11.96 він має
невід'ємні частини — акт прийому-передачі з додатком акту про
технічний стан, підписаний двома сторонами. Орендну плату
орендар повинен був сплачувати щомісячно, не пізніше 5 числа
поточного місяця, за яким вноситься плата. Відповідач
зобов'язався без згоди орендодавця не передавати право
користування приміщеннями іншим особам та не проводити
ремонтно-реставраційних робіт, а також прибудов, перебудов без
письмового дозволу орендодавця. В п.п. 7.6, 7.9 договору сторони
обумовили, що порушення неодноразово орендарем п.п. 2.3, 3.3,
4.1, 4.2 договору, а також відмова від сплати орендної плати за
зміненими ставками є підставою для дострокового розірвання
договору. В п. 4.2.7 договору орендатор зобов'язався у випадках,
встановлених діючим законодавством України, застрахувати
пам'ятку архітектури та предмети музейного значення, які є
невід'ємною частиною пам'ятки. До договору додаються шість
додатків, які є невід'ємною частиною договору оренди.
Сторони уклали також додаткову угоду № 1 до договору від
01.11.96, якою внесли зміни до загальних положень договору у
зв'язку з реорганізацією орендодавця.
Додатковою угодою № 2 від 01.08.01 до договору від 01.11.96
внесли зміни в розмір орендної плати, вона становила 4130,81
грн. на місяць.
Суд апеляційної інстанції в постанові від 02.10.02 встановив, що
охоронно-орендний договір від 01.11.96 сторони по справі уклали,
він існує і підстав для дострокового його розірвання немає.
Колегія судів Вищого господарського суду України, ознайомившись
із матеріалами справи на предмет їх юридичної оцінки попередніми
судами, дійшла висновку, що викладене в постанові апеляційного
суду від 02.10.02 не відповідає обставинам справи, зібраним
доказам. Суд не дав оцінки фактам, викладеним у позові про те,
що з.08.1999 р. по січень 2000 р. та з.10.2000 р. по квітень
2001 р. відповідач не сплачував орендну плату. В постанові від
02.10.02 зазначено, що на момент звернення до суду з позовом про
розірвання договору оренди, орендар мав борг у сумі менш, ніж
сума щомісячної орендної плати (арк. 50), але суд не дав оцінку
фактам, про які свідчить акт сторін (арк. 49), в якому
заборгованість вказана у сумі 22924,61 грн. платіжним документом
за квітень-травень 2002 р. про перерахування позивачу 11662,99
грн. орендної плати в період розгляду справи в суді (арк. 63,
64).
Апеляційний суд прийняв від відповідача додаткові докази по
справі без обґрунтування неможливості їх подання суду першої
інстанції з причин, що не залежали від відповідача. З посиланням
на додатково надані договори суборенди апеляційний суд дійшов
висновку, що відповідач укладав їх тільки після узгодження цього
питання з позивачем. Суд залишив поза увагою те, що підставами
для укладання цих договорів були охоронно-орендні договори від
25.05.98, від 01.09.92 та невідомі листи-узгодження. В договорі
суборенди від 01.10.00 (арк. 70) вказана інша адреса приміщень.
У позовній заяві мова іде про охоронно-орендний договір від
01.11.96.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, колегія суддів Вищого
господарського суду України встановила, що попередні суди не
повно з'ясували обставини, що мають значення для розгляду
справи, а саме: за який період, із огляду на вимоги ст. 269 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, у відповідача була заборгованість з орендної
плати на день подання позову і коли вона була погашена; чи
належним чином відповідач виконував умови договору оренди від
01.11.96 щодо своєчасного перерахування орендної плати (п. 3.3);
щодо умов передачі приміщень у суборенду, страхування об'єкту та
інших зобов'язань, передбачених розділом 4 договору Зобов'язання
орендаря. В п. 76 договору від 01.11.96 сторони встановили і
інші підстави для права вимагати дострокового розірвання
договору. Без з'ясування цих фактів та без наявності у справі
невід'ємних частин договору неможливо встановити, чи належним
чином відповідач виконував свої договірні зобов'язання та чи є
або відсутні підстави для дострокового розірвання
охоронно-орендного договору.
Порушення судами попередніх інстанцій вимог ст. 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
щодо оцінки доказів на підставі всебічного, повного
та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи
в їх сукупності відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
є підставою для скасування постановлених по справі
судових рішень із передачею справи на новий розгляд. При новому
розгляді справи необхідно усунути зазначені вище порушення і
вирішити спір відповідно діючого законодавства.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Управління охорони об'єктів культурної
спадщини Одеської обласної державної адміністрації задовольнити
частково.
2. Скасувати постанову Одеського апеляційного суду від
02.10.02 та рішення господарського суду Одеської області по
справі № 17-6-30/02-3981, а справу передати на новий розгляд до
господарського суду Одеської області.
Головуючий Б.Поляков
Судді : В.Цвігун
О.Яценко