Спір про визнання недійсним договору застави майна - Матеріали постанови ВГСУ 02/283

Рішенням господарського суду Рівненської області від ХХ.03.2003 у справі № 000 в задоволенні позову Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області про визнання недійсним договору застави майна від ХХ.10.2001 № 3 відмовлено з мотивів недоведення позивачем наявності у відповідачів при укладанні оскаржуваного договору умислу на приховування від оподаткування та ненадходження до бюджету податків та обов'язкових платежів, як того вимагає ст. 49 Цивільного кодексу України (1540-06) .

Постановою Київського апеляційного господарського суду від ХХ.09.2003 оскаржуване рішення залишено без змін з мотивів відповідності вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи.

Державна податкова інспекція у Рівненському районі Рівненської області у касаційній скарзі просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від ХХ.09.2003 у справі № 000 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування господарським судом апеляційної інстанції норм ст. 49 Цивільного кодексу України (1798-12) , п.п. 8.6.3 п. 8.6, п. 8.4 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) та ст. ст. 43, 22 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених в них фактичних обставин правильність застосування господарським судом апеляційної інстанціі норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що "між ВАТ "ХХХ" (заставодавець) і АППБ "ААА" (заставодержатель) укладено договір застави від ХХ.10.2001 № 3, відповідно до якого ВАТ "ХХХ" в забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору від ХХ.03.2001 № 9 надав під заставу АППБ "ААА" велику рогату худобу в кількості 307 штук вартістю 211497 грн. 00 коп.

На момент укладення договору застави від ХХ.10.2001 № 3 у ВАТ "ХХХ" існував податковий борг, що підтверджено виписками з особового рахунку, який ведеться в ДПІ, заявою ВАТ "ХХХ" про надання згоди податковою інспекцією на реалізацію майна, витягом з реєстру застав рухомого майна.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди попередніх інстанцій всебічно і повно дослідили всі обставини справи і прийши до правильного висновку щодо недоведеності позивачем обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними згідно з ст. 49 ЦК України (1540-06) з огляду на наступне.

Відповідно до п. п. 8.6.3 п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджеті та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181 (з наступними змінами та доповненнями) (2181-14) , надання майна, що перебуває податковій заставі, у наступну заставу або його використання для забезпечення дійсної чи майбутньої вимоги третіх осіб не дозволяється.

Відповідно до вимог ст.ст. 22, 54 ГПК України (1798-12) позивач самостійно визначає предмет і підставу позову. Позовні вимоги позивача грунтуються на невідповідності договору застави від ХХ.10.2001 № 3 вимогам закону (п. п 8.6.3 п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджеті та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181 (2181-14) ), що, на думку позивача, є підставою для визнання угоди недійсною згідно з ст. 49 ЦК України як укладеної з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Однак, господарськими судами першої та апеляційної інстанцій цілком правомірно зазначено, що кваліфікуючими ознаками ст. 49 ЦК України (1540-06) є не лише порушення вимог закону при укладенні угоди, а й укладення такої угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Пленум Верховного Суду України в п. 6 постанови від 28.04.1978 № 3 "Про судову практику у справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) роз'яснив, що до угод, укладених з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів.

Однак, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що договір застави від ХХ.10.2003 № 3 було укладено для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від ХХ.03.2001 № 9, фактично стягнення за даним договором застави не проводилось, ненадходження до бюджету коштів в результаті його укладення не доведено, як не доведено і наявності умислу у відповідачів на приховування від оподаткування та ненадходження до бюджету податків та обов'язкових платежів.

Крім того, господарськими судами першої та апеляційної інстанцій цілком правомірно зазначено, що: по-перше, відповідно до п. 8.4 статті 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджеті та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181 (з наступними змінами та доповненнями) (2181-14) право податкової застави має пріоритет перед будь-якими правами інших застав, що виникли після моменту виникнення такого права на податкову заставу, незалежно від того, чи були зареєстровані права інших застав у державних реєстрах застав рухомого майна або нерухомого майна чи ні; по-друге, статтею 10 вказаного Закону (2181-14) передбачено механізм продажу активів, що перебувають у податковій заставі, що дає позивачу змогу першочергового звернення стягнення на майно ВАТ "ХХХ" для погашення його податкового боргу.

З огляду на викладене, постанова Львівського апеляційного господарського суду від ХХ.09.2003 у справі № 000 відповідає вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від ХХ.09.2003 у справі № 000 без змін.