Спір про визнання недійсним рішення органу ДПІ про залишення скарги без розгляду та зобов'язання розглянути скаргу - Матеріали рішення 01/213

В березні 2003 року відкрите акціонерне товариство "ХХХ" пред'явило в суді позов до Державної податкової інспекції у м.Рівне про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення № 100 від ХХ.12.2002 яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 4680 грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 468 грн.

Зазначало, що у відповідача не було підстав включати до валового доходу і вважати фінансовою допомогою кредиторську заборгованість, оскільки товари отримано по накладним і строк розрахунків за товари не визначено, хоча пройшло і три роки, вимоги по оплаті кредитори не надсилали.

Рішенням господарського суду Рівненської області від ХХ.03.2003 позов задоволене.

Податкове повідомлення-рішення № 100 від ХХ.12.2002 Державної податкової інспекції у м.Рівне визнано недійсним.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від ХХ.06.2003 року рішення залишено без змін.

Задовольняючи позов і залишаючи рішення без змін, судові інстанції виходили з того, що згідно п.п. 4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) валовий доход включає суми безповоротної фінансової допомоги, якою згідно п.1.22 ст. 1 цього закону є сума платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилась нестягнутою після закінчення строку позовної давності. Кредиторська заборгованість позивача хоча і виникла у 1997 та 1998 роках, але її не можна віднести до безповоротної фінансової допомоги, бо товар отримано по накладним без зазначення строку його оплати, а тому кредитор у відповідності зі ст.165 Цивільного кодексу України (1540-06) вправі вимагати повернення вартості товару, а позивач зобов'язаний у семиденний строк виконати таке зобов'язання, а тому строк позовної давності починається за спливом семиденного строку на задоволення вимог кредитора.

В касаційній скарзі Державна податкова інспекція у м. Рівне просить постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення судовими інстанціями п.п. 4.1.6 п.4.1 ст.4, п.7.11 ст.7, п.1.22 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , ст.71 Цивільного кодексу України (1540-06) .

Заслухавши доповідь судді , пояснення представників відповідача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п.1.22 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) безповоротна фінансова допомога це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Згідно ст.71 ЦК України (1540-06) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено встановлюється в три роки.

Статтею 76 Цивільного кодексу України (1540-06) встановлено початок перебігу строку позовної давності, який починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи кредиторська заборгованість у позивача виникла після отримання товарів у 1997 та 1998 роках по накладним, строк оплати товару в яких не вказано, без укладання договорів.

Таким чином, суд правильно застосував ст.165 Цивільного кодексу України (1540-06) , яка передбачає, якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі провести виконання в будь-який час.

Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов'язання.

Таким чином, суд прийшов до правильного висновку, що початок перебігу строку позовної давності почнеться за спливом семиденного строку з дня пред'явлення вимоги кредитором.

Кредиторська заборгованість позивача не є безповоротною фінансовою допомогою у розумінні п. 1.22 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) і у позивача не було підстав відносити її до валового доходу, бо відповідно до п.п. 4.1.6. п.4.1 ст.4 цього закону до валового доходу включаються суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку в звітному періоді, за винятком випадків, коли така безповоротна фінансова допомога та безоплатні товари (роботи, послуги) отримуються неприбутковими організаціями в порядку, визначеному п.7.11 цього Закону (334/94-ВР) , або такі операції здійснюються між платником податку та його відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи.

Враховуючи викладене, суд прийшов до правильного висновку, що у відповідача не було підстав донараховувати позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток та застосовувати фінансові санкції.

З огляду на наведене доводи касаційної скарги на порушення судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права не заслуговують на увагу.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у м. Рівне залишити без задоволення, а постанову від ХХ.06.2003 Львівського апеляційного господарського суду та рішення від ХХ.03.2003 господарського суду Рівненської області у справі № 000 без змін.