2-1/1133-2003 Про визнання дій Відділу ДВС неправомірними; звільнення з-під арешту майнового комплексу теплично-овочевого комбінату та виключення цього майнового комплексу з опису об'єктів, призначених для погашення заборгованості ТОВ "Агрофірма "Україна". - Текст документа

третя особа, яка не заявила самостійних вимог на предмет спору, - товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Україна", с. Красний Мак Бахчисарайського району (далі - ТОВ "Агрофірма "Україна"),

про визнання дій Відділу ДВС неправомірними; звільнення з-під арешту майнового комплексу теплично-овочевого комбінату та виключення цього майнового комплексу з опису об'єктів, призначених для погашення заборгованості ТОВ "Агрофірма "Україна".

Судове засідання проведено за участю представників сторін: позивача: Леськова В.І., Хасіна І.Б. (за довіреністю ПП "Ліойл"), відповідача: Селищева І.О. (за довіреністю Відділу ДВС).

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.06.2003 (суддя Ковтун Л.О.) позов задоволено: дії Відділу ДВС визнано неправомірними; звільнено майновий комплекс теплично-овочевого комбінату з-під арешту та виключено цей майновий комплекс з опису об'єктів, призначених для погашення заборгованості ТОВ "Агрофірма "Україна". Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ПП "Ліойл" довело право власності на майновий комплекс теплично-овочевого комбінату, а тому згідно з вимогами статті 48 Закону України "Про власність" (697-12) та статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) цей майновий комплекс має бути звільнено з-під арешту.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.08.2003 (колегія суддів у складі: суддя Лисенко В.А. - головуючий, судді Латиніна О.А., Видашенко Т.С.) апеляційну скаргу Відділу ДВС задоволено частково: рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.06.2003 у цій справі скасовано; провадження у справі припинено на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК України). Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано посиланням на абзац другий підпункту 2.11 пункту 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 08.02.96 № 02-5/62 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" (v5_62800-96) (з подальшими змінами і доповненнями).

У касаційній скарзі ПП "Ліойл" просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.08.2003 з цієї справи, а рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.06.2003 залишити без змін. Скаргу мотивовано посиланням на статтю 59 Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) та абзац перший підпункту 2.11 пункту 2 названого роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України (v5_62800-96) , відповідно до змісту якого господарським судам підвідомчі на загальних підставах справи зі спорів, пов'язаних з визнанням права на майно, на яке накладено арешт, і про звільнення майна з-під арешту.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- відповідно до постанови державного виконавця Відділу ДВС від 05.11.2002 накладено арешт на майно ТОВ "Агрофірма "Україна", а також заборонено відчуження теплично-овочевого комбінату, що знаходиться за адресою: с. Холмівка P-ського району, вул. Ч-ська, 88;

- ПП "Ліойл" доведено, що він є власником цього теплично-овочевого комбінату.

Причиною спору зі справи стали питання про правомірність накладення арешту на майновий комплекс теплично-овочевого комбінату у процесі звернення стягнення на майно ТОВ "Агрофірма "Україна".

У позовній заяві ПП "Ліойл" містяться вимоги про звільнення з-під арешту майнового комплексу теплично-овочевого комбінату та виключення цього майнового комплексу з опису об'єктів, призначених для погашення заборгованості ТОВ "Агрофірма "Україна". За своїм змістом ці вимоги відповідають способу захисту цивільного права, передбаченого частиною першою статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) , відповідно до якої особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.

Згідно з абзацом першим підпункту 2.11 пункту 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 08.02.96 № 02-5/62 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" (v5_62800-96) господарським судам підвідомчі на загальних підставах справи зі спорів, що пов'язані з визнанням права на майно, на яке накладено арешт, і про звільнення майна з-під арешту, та з розглядом позовів до юридичної особи, яка зобов'язана проводити стягнення коштів з боржника у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи (статті 59 і 86 Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) ), - за умови, коли сторонами у судовому процесі є підприємства чи організації у розумінні статті 1 ГПК України (1798-12) .

Отже змістом вимог позивача є звільнення майна з-під арешту, за яким він звернувся до суду, а не оскарження дій посадових осіб Державної виконавчої служби. З огляду на зміст позовних вимог та припису частини першої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) суд апеляційної інстанції помилково припинив провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України (1798-12) . Тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.

Суд першої інстанції правильно встановив зміст позовних вимог, але припустився помилки у визначенні належних відповідачів у цій справі.

У пункті 4 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 № 04-5/365 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" (v_365600-02) зазначено, що "відповідно до статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту. Відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник".

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.08.1976 № 6 "Про судову практику в справах про виключення майна з опису" (v0006700-76) (з подальшими змінами) також визначено, що "за правилами, установленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що грунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним. Відповідачами в справі суд притягає боржника, особу, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках - особу, якій передано майно, якщо воно було реалізоване".

Отже судом першої інстанції у цій справі помилково задоволено позов до неналежного відповідача. Крім того, судом першої інстанції не з'ясовано особи належних відповідачів. Дані про належних відповідачів мають бути встановлені у новому розгляді справи, під час якого суду слід використати свої процесуальні повноваження, передбачені статтею 24 ГПК України (1798-12) . Згідно з частиною другою статті 111-7 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене і керуючись статтями 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу приватного підприємства "Ліойл" зі справи № 2-1/1133-2003 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.06.2003 p. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.08.2003 p. зі справи № 2-1/1133-2003 скасувати.