ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.12.2002 Справа N 10/257
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі: <...>
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
державного підприємства "Енергоринок" на постанову Вищого
господарського суду України від 26 вересня 2002 р. у справі за
позовом спільного українсько-американського підприємства "Ірен" до
державного підприємства "Енергоринок" про розірвання договору та
стягнення суми, В С Т А Н О В И В:
У червні 2001 р. спільне українсько-американського
підприємства "Ірен" у арбітражному суді м. Києва пред'явило позов
до державного підприємства "Енергоринок" про розірвання договору
та стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що відповідно до
договору N 02/11 від 31 серпня 1995 р., укладеного між позивачем
та державним підприємством "Центренерго", електростанціям
державного підприємства "Центренерго" поставлено природного газу
на загальну суму 31162818,58 грн. Надалі, в результаті укладання
договору про переведення боргу N 0097 від 13 лютого 1998 р.,
зобов'язання щодо покриття боргу у розмірі 28076621,00 гри. взяв
на себе Національний диспетчерський центр енергетики України. В
результаті реорганізації Національного диспетчерського центру
енергетики України було утворено "Національну енергетичну компанію
"Укренерго". На підставі постанови Кабінету Міністрів України
"Про утворення державного підприємства "Енергоринок" N 755
( 755-2000-п ) (755-2000-п)
від 5 травня 2000 р., на базі відокремленого
підрозділу "Енергоринок" державного підприємства "Національна
енергетична компанія "Укренерго" створено державне підприємство
"Енергоринок", яке відповідно до п. 3.б вказаної постанови стало
правонаступником боргових зобов'язань державного підприємства
"Національна енергетична компанія "Укренерго", в тому числі і за
договором N 02/11 від 31 серпня 1995 р.
Відповідач позов не визнав на тих підставах, що за вимогами,
які заявлені позивачем, минув термін позовної давності.
Рішенням арбітражного суду м. Києва від 4 липня 2001 р. позов
задоволене виходячи з того, що зобов'язання повинні виконуватись
належним чином і у встановлений законом (договором) строк,
одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
8 листопада 2001 р. вказане рішення суду скасовано, в позові
відмовлено з тих мотивів, що за заявленими вимогами минув термін
позовної давності, а клопотання про поновлення цього строку від
позивача не надходило, тому були відсутні підстави для задоволення
позовних вимог.
Постановою Вищого господарського суду України від
26 вересня 2002 р. скасовано постанову Київського апеляційного
господарського суду по цій справі, а рішення арбітражного суду
м. Києва від 4 липня 2001 р. залишено без змін. Ухвалюючи
зазначену постанову, Вищий господарський суд України виходив з
того, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про
задоволення позовних вимог, а стосовно пропуску строку позовної
давності зазначив, що умовами договору N 02/11 від
31 серпня 1995 р. не передбачено строк дії договору.
Ухвалою колегій суддів Верховного Суду України від
14 листопада 2002 р. за касаційною скаргою державного підприємства
"Енергоринок" порушено провадження з перегляду у касаційному
порядку постанови Вищого господарського суду України від
26.09.2002 р., з мотивів її невідповідності рішенням Верховного
Суду України та нормам матеріального права.
В запереченнях на касаційну скаргу спільне
українсько-американське підприємство "Ірен" вважає, що постанова
Вищого господарського суду України є законною та обґрунтованою.
В судовому засіданні представник державного підприємства
"Енергоринок" висловився на підтримку касаційної скарги, а
представник спільного українсько-американського підприємства
"Ірен" - за її відхилення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
позивача та відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги і
заперечення на неї, перевіривши матеріали справи і рішення, які
приймались судами в процесі її розгляду, суд вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, касаційна інстанція, на підставі встановлених фактичних
обставин справи, перевіряє застосування судом першої чи
апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
Київським апеляційним господарським судом встановлено, що
відповідач не є стороною договору, на підставі якого проводиться
стягнення, оскільки договір про переведення боргу Національним
диспетчерським центром енергетики України, правонаступником якого
є державне підприємство "Енергоринок", не підписано.
Таким чином, висновок Вищого господарського суду України про
те, що відповідач став правонаступником боргових зобов'язань за
договором від 31 серпня 1995 р. N 02/11 на підставі постанови
Кабінету Міністрів України "Енергоринок" ( 755-2000-п ) (755-2000-п)
суперечить
вимогам ст. 202 Цивільного кодексу ( 435-15 ) (435-15)
, яка передбачає, що
уступка вимоги і перевід боргу, основані на угоді, укладеній у
письмовій формі, повинні бути вчинені в простій письмовій формі.
Як вказано у ст. 165 Цивільного кодексу ( 435-15 ) (435-15)
, якщо
строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений
моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а
боржник вправі провести виконання в будь-який час.
Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк
з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного
виконання не випливає із закону, договору або із змісту
зобов'язання.
Київським апеляційним господарським судом встановлено, що на
підставі п. 4.1 договору N 02/11 від 31 серпня 1995 р. розрахунки
між сторонами із заборгованості повинні були бути здійснені в
1997 р.
Таким чином, Вищий господарський суд України безпідставно
застосував до даних правовідносин положення ст. 165 Цивільного
кодексу ( 435-15 ) (435-15)
, де мова йде про невизначеність строку
виконання зобов'язання, ототожнивши їх з невизначеністю строків
дії договору.
У зв'язку з чим, зробив неправильний висновок щодо початку
перебігу строку позовної давності з того моменту, коли державне
підприємство "Енергоринок" відмовилось від підписання акта звірки,
оскільки такий висновок суперечить вимогам статей 76 та 77
Цивільного кодексу ( 435-15 ) (435-15)
.
Київський апеляційний господарський суд встановивши, що
відповідачем не допущено порушення суб'єктивних прав позивача,
зазначив, що однією з підстав для відмови в позові є також пропуск
позивачем строку позовної давності.
Проте, такі дії суду суперечать ст. 74 Цивільного кодексу
( 435-15 ) (435-15)
, згідно з якою вимоги про захист порушеного права
приймаються судом до розгляду незалежно від закінчення строку
позовної давності. Відповідно до викладених вимог закону суд має
розглянути спір по суті та постановити рішення. У випадку, коли на
підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде
встановлено, що право позивача, про захист якого він просить, не
порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову
саме із цих підстав, а не через пропуск строку давності, що
зазначається і в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України
N 11 від 29 грудня 1976 р. "Про судове рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
.
За таких обставин, ухвалені по справі судові рішення
підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до
суду першої інстанції.
При новому розгляді справи слід повно та всебічно встановити
всі обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку та
постановити законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від
26 вересня 2002 р. у справі N 10/257, постанову Київського
апеляційного господарського суду від 8 листопада 2001 р. та
рішення арбітражного суду м. Києва від 4 липня 2001 р. скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції в
іншому складі суду.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.