Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.,

розглянув касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Фірма "Лісова" (далі - ВАТ "Фірма "Лісова") на постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2003 p. зі справи №22/314

за позовом ВАТ "Фірма "Лісова"

до дочірнього підприємства "Ринок "Аскольд" товариства з обмеженою відповідальністю "Аскольд" (далі - ДП "Ринок "Аскольд")

про стягнення 56281,30 грн. і зобов'язання звільнити земельну ділянку

та зустрічним позовом ДП "Ринок "Аскольд"

до ВАТ "Фірма "Лісова"

про визнання недійсним договору від 01.02.2002 p. №49 Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача: Б.Б.Б., В.В.В., відповідача: Д.Д.Д., Е.Е.Е.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суду України

ВСТАНОВИВ:

ВАТ "Фірма "Лісова" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ДП "Ринок "Аскольд" про стягнення 56281,30 грн. oсновного боргу з підстав неналежного виконання умов договору оренди №49 від 01.02.2002 (далі - договір оренди) та зобов'язання звільнити земельну ділянку.

ДП "Ринок "Аскольд" подало зустрічний позов, згідно з яким просило господарський суд визнати договір оренди недійсним.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.05.2003 (суддя Шкурат А.М.) договір оренди визнано неукладеним і провадження у справі припинено. Ухвалу мотивовано відсутністю у договорі істотних умов, передбачених статтею 153 Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) .

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2003 (колегія суддів у складі: суддя Пінчук А.М. - головуючий, судді Капацин Н.В. і Моторний О.А.), апеляційну скаргу з тих же мотивів залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду міста Києва від 24.04.2003 - без змін.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ВАТ Фірма "Лісова" просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2003 і прийняти нове рішення. Скаргу обґрунтовано тим, що судами неправильно визначено природу договору оренди, оскільки він містить ознаки декількох договорів, що не суперечить законодавству, та неправильно застосовано норми Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , оскільки не було розглянуто позовні вимоги щодо звільнення земельної ділянки.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників ВАТ "Фірма "Лісова" та ДП "Ринок "Аскольд", Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги та скасування ухвали господарського суду міста Києва від 16.05.2003 і постанови Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2003 з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що сторонами у справі було укладено договір оренди, за умовами якого позивач зобов'язався передати, а відповідач - прийняти в тимчасове користування торгівельну площу 1173 м.кв., по вулиці Миропільській, 2, під торгівлю з контейнерів. Пунктом 2.1 договору №49 визначено, що орендар (відповідач) повинен сплачувати 11788, 65 грн. щомісяця шляхом перерахування на розрахунковий рахунок орендодавця (позивача) вперед на один місяць, але не пізніше першого числа поточного місяця.

Причиною спору за первісним позовом у справі стало невиконання ДП "Ринок "Аскольд" своїх зобов'язань за договором оренди в частині порушення оплати за надану торгівельну площу з серпня 2002 року. Крім того, у зв'язку із закінченням строку дії договору були заявлені вимоги про звільнення земельної ділянки.

Підставою для звернення із зустрічним позовом стало порушення, на думку ДП "Ринок "Аскольд", статті 49 Цивільного кодексу України (1540-06) , а саме те, що ВАТ "Фірма "Лісова" не мало законних підстав надавати торгівельну площу у користування, оскільки це суперечить Закону України "Про оренду землі" (161-14) .

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, правовідносини, що виникли між сторонами у справі з договору оренди про передачу торгівельної площі у тимчасове користування, за своєю правовою природою пов'язані з орендою земельної ділянки і регулюються Законом України "Про оренду землі" (161-14) .

Відповідно до пункту 2 статті 13 Закону України "Про оренду землі" (161-14) невід'ємною частиною договору оренди є план (схема) земельної ділянки, а частиною другою статті 14 того ж Закону (161-14) встановлено, що істотними умови договору оренди земельної ділянки є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); термін договору оренди; орендна плата (розмір, індексація, форми платежу, терміни та порядок внесення і перегляду); цільове призначення, умови використання і збереження якості землі; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження і обтяження щодо використання земельної ділянки; сторона (орендодавець чи орендар), яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін. З огляду на зазначені норми судом першої та апеляційної інстанції зроблено висновок про те, що договір 9№49 від 01.02.2002 є договором оренди земельної ділянки.

Проте такого висновку на порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судові інстанції дійшли без належного встановлення усіх обставин справи. Так, ні місцевим судом, ані судом апеляційної інстанції не досліджено, хто був власником, або на яких підставах користувався земельною ділянкою на момент укладення спірного договору оренди. Лише з'ясувавши цю обставину, можна визначити правову природу договірних відносин сторін спору. За результатами з'ясування питання про власника земельної ділянки має бути дана юридична оцінка й вимозі позивача за первісним позовом про звільнення відповідачем земельної ділянки.

У постанові від 29.07.2003 апеляційний господарський суд допущені місцевим судом помилки не виправив, у зв'язку з чим сам припустився аналогічних порушень.

Допущені місцевим та апеляційним господарським судом порушення норм статті 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції. Відповідно до статті 111-7 ГПК України (1798-12) , переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням наведеного прийняті у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. У новому розгляді справи, з урахуванням викладеного, суду слід з'ясувати питання про власника земельної ділянки та про умови, на яких нею володіють сторони, і здійснити належну правову оцінку відповідних обставин.

Керуючись статтями 111-7-111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Фірма "Лісова" задовольнити частково.

2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 16.05.2003 p. і постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2003 p. зі справи № 22/314 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.