ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5.12.2002 Справа N 14-12-ПС
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т. Добролюбової - головуючого
Т. Дроботової
Н. Ткаченко
за участю представників:
позивача Божко Т. В. – дов. від 03.12.2002
Доценко С. К. – дов. від 03.12.2002
Ковдря К. А. – дов. від 03.12.2002
відповідача Скорик С. Ф. – дов. від 21.01.2002
розглянувши у Зовнішньоекономічного товариства з
відкритому судовому обмеженою відповідальністю “Інтервес”
засіданні касаційну
скаргу
на постанову від 10.09.2002 Одеського апеляційного
господарського суду
у справі № 14/12-ПС господарського суду
Херсонської області
за позовом Зовнішньоекономічного товариства з
обмеженою відповідальністю “Інтервес”
до Херсонського морського торгівельного
порту
третя особа Державна податкова інспекція у м.
Херсоні
про визнання угоди частково недійсною
В С Т А Н О В И В:
Зовнішньоекономічним товариством з обмеженою відповідальністю
“Інтервес” до господарського суду Херсонської області був
заявлений позов про визнання недійсним на підставі статті 48
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
пункту 16 Додатку № 3 до
генерального договору № 16/97-К від 05.02.2001, укладеного між
ЗТОВ “Інтервес” та Херсонським морським торгівельним портом в
частині додавання податку на додану вартість в розмірі 20 % до
акордної ставки за перевалку вантажів.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 16.07.2002
(суддя Ю. Гридасов) позовні вимоги задоволено в повному обсязі з
посиланням на підпункт 6.2.2 пункту 6.2 статті 6 Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, виходячи з якого
податок на додану вартість щодо операцій по наданню портом
послуг за оспорюваним договором обчислюється за нульовою
ставкою, а не за ставкою 20 %, як це передбачили сторони за
договором.
За апеляційною скаргою Херсонського морського торгівельного
порту Одеський апеляційний господарський суд (судді: Разюк Г. П.
– головуючий, Петрова М. С., Колоколова С. І.), переглянувши в
апеляційному порядку рішення від 16.07.2002 господарського суду
Херсонської області, постановою від 10.09.2002 скасував його,
відмовивши у задоволенні позовних вимог.
Постанова суду мотивована тим, що ставка податку на додану
вартість визначається відповідно до чинного податкового
законодавства, а тому, не залежить від передбаченого договором
розміру.
ЗТОВ “Інтервес” подало до Вищого господарського суду України
касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного
господарського суду, в якій просить постанову у справі
скасувати, рішення господарського суду Херсонської області від
16.07.2002 залишити без зміни, мотивуючи касаційну скаргу
доводами про порушення судом апеляційної інстанції норм
матеріального права.
У касаційній скарзі вказується, що оспорюваний пункт договору не
відповідає вимогам податкового законодавства, зокрема, пунктам
7.1, 7.7 статті 7, підпункту 6.2.2 пункту 6.2. статті 6 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, а тому
Одеським апеляційним господарським судом безпідставно не
застосовано до вказаного договору положення статті 48 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Заслухавши доповідь судді Дроботової Т.Б. та пояснення присутніх
в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки
обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та
постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено господарським
судом першої та апеляційної інстанції, 05.02.2001 між ЗТОВ
“Інтервес” та Херсонським морським торгівельним портом укладено
генеральний договір № 16 на перевалку зовнішньо – торгівельних
та транзитних вантажів і додаток до договору за № 3. Пунктом 16
вказаного додатку сторони передбачили тарифи за перевалку
вантажу, зокрема, акордна ставка – 7,50 дол. за 1 т плюс 20 %
ПДВ.
В даному випадку предметом спору є виключення з договору умови,
якою встановлено тарифи за перевалку вантажу з застосуванням
податку на додану вартість в розмірі 20 % ПДВ.
Недійсна угода — це угода, яка не відповідає вимогам закону і
тому не породжує тих правових наслідків, яких бажали сторона або
сторони при здійсненні цієї угоди, але породжує інші права і
обов'язки, яких сторона або сторони не бажали, але які прямо
вказані в законі.
Згідно зі статтею 48 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
недійсними визнаються всі угоди, які не відповідають вимогам чин
ного законодавства і в яких порушена хоча б одна з умов
дійсності угод. А саме: правомірність і неаморальність угоди,
дієздатність учасників угоди, збіг волі і волевиявлення,
відсутність вад в утворенні волі, дотримання форми угоди в тих
випадках, коли її недотримання викликає недійсність угоди. При
цьому під невідповідністю вимогам законодавства слід розуміти
невідповідність угоди не тільки закону, а й іншим нормативним
актам, виданим органами державної влади і управління в рамках їх
компетенції.
Правовідносини по встановленню та справлянню податків
врегульовано податковим законодавством.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про систему
оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
ставки, механізм справляння податків
і зборів (обов’язкових платежів), за винятком особливих видів
мита, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або
змінюватися іншими законами України, крім законів про
оподаткування.
Так, Закон України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
визначає платників податку на додану вартість,
об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних
та звільнених від оподаткування операцій, особливості
оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття
податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення
податку до бюджету.
Наведеним спростовуються доводи скаржника про вплив пункту 16
додатку до договору на розмір ставки податку на додану вартість,
оскільки даний стосовно операцій, виконуваних сторонами за
договором, буде обчислюватися відповідно до вимог статті 6
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, і
не залежить від угоди сторін, про що цілком правомірно зазначено
в постанові суду апеляційної інстанції.
Таким чином, у колегії суддів відсутні підстави для зміни або
скасування оспорюваної постанови.
Керуючись статтями 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтями 111-
10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Постанову від 10.09.2002 Одеського апеляційного господарського
суду у справі № 14/12-ПС господарського суду Херсонської області
залишити без зміни.
Головуючий Т. Добролюбова
С у д д і Т. Дроботова
Н. Ткаченко