18/20 Про стягнення 113 991, 80 грн. - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Науково-виробнича компанія "Віраж" (далі ЗАТ "НВК "Віраж") на рішення Господарського суду Дніпропетровської області У справі 18/20 господарського суду Дніпропетровської області

за позовом ЗАТ "НВК "Віраж"

до Державного підприємства "Адміністративно-технічне підприємство"

про стягнення 113 991, 80 грн.

та зустрічним позовом Державного підприємства "Адміністративно-технічне підприємство"

до ЗАТ "НВК "Віраж"

про розірвання договору

Судове засідання проведено за участю представників сторін : Позивача: А.А.А.

Відповідача: не з'явився

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

Закрите акціонерне товариство "Науково-виробнича компанія "Віраж" звернулося з позовом до державного підприємства "Адміністративно-технічне підприємство" про стягнення боргу, пені та втрат від інфляції на загальну суму 113 991, 80 грн.

Державне підприємство "Адміністративно-технічне підприємство" подало зустрічний позов до ЗАТ "НВК "Віраж" про розірвання договору №1/031/04/2000 від 29 травня 2000 року.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.04.2003 року (суддя Петрова В.І.) позов задоволено частково : з державного підприємства "Адміністративно-технічне підприємство" стягнуто 8 121, 82 грн. заборгованості за договором, 804,06 грн. втрат від інфляції та 554, 73 грн. річних.

Зазначене рішення мотивовано тим, що згідно акту приймання-передачі виконаних робіт від 11.07.2000 року позивач виконав роботи на суму 208 091, 71 грн. А тому, з урахуванням оплати відповідачем робіт в сумі 200 000 грн., позов задоволено частково.

У зустрічному позові відмовлено, як зазначено в самому рішенні, через безпідставність.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ЗАТ "НВК "Віраж" просить скасувати рішення суду у цій справі, а позов задовольнити. Скарга мотивується тим, що суд першої інстанції у порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК України) не повно встановив обставини справи, а рішення не ґрунтується на тих доказах, що були предметом дослідження в судових засіданнях.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення місцевого суду та передачі справи на новий розгляд.

Так, місцевим судом у справі встановлено, що між сторонами був укладений договір №1/031/04/2000 031/04/2000 від 29 травня 2000 року (далі Договір) на виконання робіт по підготовці, монтажу та оформленню експозиції Дніпропетровської області на всесвітній виставці "ЭКСПО-2000" в Ганновері. До Договору було затверджено кошторис на загальну суму 297 091,71 грн.

Згідно висновку місцевого суду, за актом приймання-передачі виконаних робіт від 11.07.2000р., позивач за первісним позовом виконав роботи на загальну суму 208 121, 82 грн., а тому його позов задоволено частково. Проте, до такого висновку суд першої інстанції дійшов при неповному з'ясуванні обставин справи. Так, в матеріалах справи наявні два акти виконаних робіт по договору №1 від 11.07.2000 року різні за своїм змістом, один з яких має дописаний від руки № 031/04/2000. Проте, жоден з них не містить даних про те, що позивачем виконано роботи частково на суму 208 121, 82 грн. Разом з тим, кожний з них містить твердження про повне виконання робіт за договором, а акт, що містить дописку у номері ще і посилання на необхідність перерахування 97 091,71 грн. Таким чином, з судового рішення не видно на підставі якого доказу суд дійшов до висновку про часткове виконання умов Договору.

Відповідно до статті 84 ГПК України (1798-12) , суд у мотивувальній частині рішення повинен зазначити докази, на підставі яких прийнято рішення, а також доводи на підставі яких судом відхилено інші докази. Крім того, відповідно до статті 43 ГПК України (1798-12) оцінка доказів господарським судом має ґрунтуватися на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Таким чином, висновок суду про часткове виконання позивачем умов договору не можна визнати таким, що відповідає вимогам зазначених статей ГПК України та ґрунтується на оцінці усіх доказів. Звідси, не можна погодитися і з правильністю вирішення первісного позову. Крім того, рішення суду в частині вирішення зустрічного позову не вмотивоване, як того вимагає п.3 частини першої статті 84 ГПК України (1798-12) . Так, місцевим судом у частині вирішення зустрічного позову у мотивувальній частині лише зазначено, що він безпідставний та не підлягає задоволенню. Разом з тим, у порушення статті 84 ГПК України (1798-12) у цій частині рішення не зазначено законодавство, яким керувався господарський суд при його прийнятті. Зокрема, не визначено до якого виду договорів відноситься спірний договір та відповідно до яких норм матеріального права він не підлягає розірванню.

Допущені порушення норм процесуального права, що призвели до неповного з'ясування обставин справи, не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції.

Так, відповідно до ст.111-7 ГПК України (1798-12) , переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає що прийняте рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню як винесене з порушенням норм процесуального права. При новому розгляді суду першої інстанції необхідно оцінити усі наявні докази виконання умов договору та розглянути первісний та зустрічний позови відповідно до чинного законодавства.