ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.11.2002 Справа N 4/96
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді — Усенко Є.А.,
суддів: Глос О.І.,
Жаботиної Г.В.,
розглянувши касаційну Хорольської міжрайонної державної
скаргу податкової інспекції
на постанову Харківського апеляційного господарського
суду від 09.07.02
по справі № 4/96
за позовом Хорольської МДПІ
до ВАТ “Хорольський елеватор”
та приватного підприємця Арутюняна В.О.
Про визнання договору недійсним та стягнення в доход держави
13600 грн.,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Полтавської області від 28.03.02
(суддя Вільховий В.Л.) у позові про визнання недійсним на
підставі ст. 57 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
договору купівлі-продажу
20000 кг насіння вартістю 13600 грн., укладеного 03.10.00 між
суб'єктом підприємницької діяльності Арутюняном В.О. (продавець)
і ВАТ “Хорольський елеватор” (покупець), та про стягнення в
доход держави всього отриманого за цим договором ВАТ
“Хорольський елеватор” відмовлено з мотивів відсутності у
Арутюняна В.О. умислу на обман покупця при укладенні вказаного
договору та при видачі податкової накладної № 1 від 03.10.00,
оскільки Арутюнян В.О., хоча і не був на цей час зареєстрований
платником ПДВ, подав до податкового органу податкову декларацію
по ПДВ за жовтень 2000 року, включивши в неї податкові
зобов'язання по операції з продажу насіння.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
09.07.02 (судді Бабакова Л.М., Бухан А.І., Кравець Т.В.) рішення
місцевого господарського суду змінено в частині розподілу
судових витрат та стягнуто з Хорольської МДПІ в доход Державного
бюджету України державне мито в розмірі 127,50 грн. за розгляд
позовної заяви в суді першої й апеляційної інстанцій.
Висновок про відсутність підстав для визнання спірного договору
недійсним апеляційний суд мотивував тим, що видача податкової
накладної не є істотною умовою договору купівлі-продажу, умисне
введення в оману відносно якої однією стороною іншої може бути
підставою для визнання договору недійсним згідно ст. 57 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
.
В касаційній скарзі Хорольська МДПІ просить скасувати
постановлені по справі судові рішення та прийняти нове рішення
про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування
і порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та
процесуального права відповідно ст. 57 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
п/п. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, п. 15 ст. 4 Декрету КМ України
“Про державне мито” ( 7-93 ) (7-93)
, ст. 49 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Сторони не реалізували процесуальне право на участь у судовому
засіданні касаційної інстанції.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність
їх юридичної оцінки в рішенні місцевого та постанові
апеляційного суду, колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому
задоволенню з таких підстав.
Згідно ст. 57 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
угода, укладена внаслідок
обману, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або
за позовом державної чи громадської організації. Якщо угода
визнана недійсною із зазначеної підстави, то потерпілому
повертається другою стороною все одержане нею за угодою, а при
неможливості повернення одержаного в натурі — відшкодовується
його вартість. Майно, одержане за угодою потерпілим від другої
сторони (або належне йому), звертається в доход держави, а при
відсутності такої можливості — стягується його вартість.
Відповідно до п. 12 постанови пленуму Верховного Суду України
“Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”
( v0003700-78 ) (v0003700-78)
№ 3 від 28.04.78 (із наступними змінами і
доповненнями) при вирішенні позовів про визнання угоди недійсною
на підставі ст. 57 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
вимога може бути
задоволена при доведеності, зокрема, факту обману. Під обманом у
таких випадках слід розуміти умисне введення в оману учасника
угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають
дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення
для угоди, що укладається.
Апеляційним судом встановлено, що 03.10.00 суб'єкт
підприємницької діяльності Арутюнян В.О. (продавець) і ВАТ
“Хорольський елеватор” (покупець) уклали договір купівлі-продажу
20000 кг насіння соняшника на суму 13600 грн.
Договір сторонами виконано, що підтверджується накладною витрат
№ 1 від 03.10.00 на відпуск насіння та видатковими касовими
ордерами № 225 від 06.10.00, № 232 від 09.10.00, № 237 від
10.10.00, № 244 від 11.10.00, № 247 від 12.10.00 про сплату
елеватором 13600 грн. за куплене насіння.
В обґрунтування доводів про недійсність вказаного договору
позивач посилався на те, що підприємець Арутюнян В.О. видав ВАТ
“Хорольський елеватор” податкову накладну № 1 від 03.10.00 на
2266 грн. ПДВ, включеного покупцем у сплачену за насіння ціну,
не будучи на цей момент зареєстрованим як платник ПДВ, чим увів
покупця в оману відносно чинності зазначеної податкової
накладної та можливості віднесення на її підставі до складу
податкового кредиту витрат по сплаті ПДВ.
Разом із тим, питання видачі податкової накладної, включення на
її підставі витрат по сплаті ПДВ до складу податкового кредиту
охоплюються положеннями ст. 7 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, якою регулюється порядок
обчислення і сплати податку. Виходячи з цього, апеляційний суд
дійшов обґрунтованого висновку, що у відповідності до чинного
законодавства видача податкової накладної не є істотною умовою
договору купівлі-продажу, а, отже, і тією обставиною, введення в
оману відносно якої іншого учасника договору може бути підставою
для визнання останнього недійсним.
До того ж апеляційний суд на підставі таких встановлених фактів,
як перехід Арутюняна В.О. на момент укладення спірного договору
на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності та
набуття статусу платника єдиного податку, звітування перед
податковим органом про зобов'язання по ПДВ з операції
купівлі-продажу насіння шляхом подачі відповідної податкової
декларації за жовтень 2000 року, встановив відсутність у нього
умислу на введення в оману покупця.
За таких обставин висновок апеляційного суду про відсутність
підстав для визнання спірного договору недійсним відповідно до
ст. 57 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
ґрунтується на правильному
застосуванні вказаної норми матеріального права, у зв'язку з чим
підстави для скасування оскаржуваної постанови в цій частині
відсутні.
Однак, апеляційним судом допущене порушення абз. 2 п. 15 ст. 4
Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” ( 7-93 ) (7-93)
№ 7-93 від 21.01.93 при стягненні з Хорольської МДПІ державного
мита в доход Державного бюджету України, згідно якого державні
податкові інспекції-позивачі й відповідачі звільняються від
сплати державного мита за позовами до суду та господарського
суду.
Статтею 49 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено відшкодування
мита за рахунок сторони, звільненої від сплати державного мита,
лише стороні, на користь якої відбулося рішення.
Враховуючи зазначене, постанова апеляційного суду в частині
стягнення з позивача державного мита в доход державного бюджету
підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 6 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10,
ст. 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Хорольської МДПІ задовольнити частково,
скасувати постанову Харківського апеляційного господарського
суду від 09.07.02 в частині стягнення з Хорольської МДПІ в доход
Державного бюджету України 127,50 грн. В іншій частині постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 09.07.02
залишити без змін.
Головуючий Є.Усенко
Судді: О.Глос
Г.Жаботина