Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Перепічая В.С. (головуючого),

Вовка І.В.,

Гончарука П.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівської державної залізниці на рішення господарського суду Львівської області від 4 березня 2003 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2003 року у справі № 4/4224-38/318 за позовом Львівської державної залізниці в особі Івано-Франківської дирекції залізничних перевезень до відкритого акціонерного товариства "Західенерго"

про стягнення суми, -

ВСТАНОВИВ:

4 грудня 2002 року Львівська державна залізниця в особі Івано-Франківської дирекції залізничних перевезень звернулась до господарського суду Львівської області з позовом до відкритого акціонерного товариства "Західенерго" про стягнення плати за користування вагонами та зберігання вантажу в сумі 302814 грн., посилаючись на положення ст.ст. 46, 119 Статуту залізниць України (457-98-п) .

Рішенням господарського суду Львівської області від 4 березня 2003 року (суддя Гутьєва В.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2003 року (судді Юркевич М.В., Городечна М.І., Дух Я.В.), в позові відмовлено.

В касаційній скарзі та поясненні до неї Львівська державна залізниця просить скасувати постановлені судові рішення, та прийняти нове, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доводи представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та пояснення до неї, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання умов договору № 136-01 "Про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги", укладеного між сторонами у справі 19 березня 2001 року, у квітня 2002 року позивачем надавалися послуги по організації перевезень.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що на адресу Бурштинської теплової електричної станції відповідачем було відправлено 255 вагонів з вугіллям. Вказані вагони були затримані на станції Ходорів з ініціативи залізниці у зв'язку з тим, що вантажовласник не розрахувався за перевезення та надані залізницею послуги. Після проведення часткової оплати вагони було відправлено на станцію призначення.

Відмовляючи в позові, місцевий суд виходив з того, що відповідно до ст.ст. 72, 366 Цивільного кодексу України (1540-06) та ст. 137 Статуту залізниць України (457-98-п) до спорів, що виникають з перевезень, застосовується скорочений шестимісячний строк позовної давності і у даному випадку строк сплив по всіх затриманих вагонах 1 листопада 2002 року, а позивач звернувся з позовом до господарського суду лише 4 грудня 2002 року, тобто після спливу строку позовної давності.

Проте, дійшовши вказаного висновку, місцевий суд фактично не розглянув по суті позовні вимоги, а дослідив лише питання дотримання строку позовної давності і з цих підстав відмовив в позові.

Строком позовної давності обмежується лише порушене право, за захистом якого сторона звертається до суду з позовом, і в разі пропуску цього строку без поважних причин, в позові може бути відмовлено згідно ст. 80 Цивільного кодексу України (1540-06) саме з цих підстав.

Що стосується безпідставності позовних вимог - в такому випадку повинно бути відмовлено в позові саме з цієї причини, незалежно від строку позовної давності.

Залишаючи рішення місцевого суду без змін, апеляційна інстанція виходила з того, що позивачем пропущено строк позовної давності до пред'явлення позову та того, що заявлені позовні вимоги є безпідставними.

Таким чином, постанова апеляційної інстанції містить суперечливі висновки, а тому не може бути визнана законною та обґрунтованою.

З огляду на викладені обставини, постанова апеляційного суду та рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи, права і обов'язки сторін і, в залежності від встановленого та вимог закону, вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Львівської державної залізниці задовольнити частково.

Рішення господарського суду Львівської області від 4 березня 2003 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2003 року у справі № 4/4224-38/318 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.