ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.07.2003 Справа N 12/259
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого),
Вовка І.В.,
Гончарука П.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу спільного малого підприємства "Медек"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 3 березня 2003 року
у справі № 12/259
за позовом дорожньої клінічної лікарні № 1 станції Київ Південно-Західної залізниці
до спільного малого підприємства "Медек"
про визнання договору недійсним, -
ВСТАНОВИВ:
23 липня 2002 року дорожня клінічна лікарня № 1 станції Київ Південно-Західної залізниці звернулась до господарського суду м. Києва з позовом до спільного малого підприємства "Медек" про визнання договору від 25 липня 1994 року про спільну діяльність, укладеного між відділковою клінічною лікарнею станції Київ Південно-західної залізниці (правонаступником якої є позивач) та відповідачем, недійсним, посилаючись на його невідповідність вимогам закону.
Рішенням господарського суду м. Києва від 22 серпня 2002 року (суддя Прокопенко Л.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 3 березня 2003 року (судді Зеленін В.О., Коршун Н.М., Авдеєв П.В.), позов задоволено, визнано недійсним договір про спільну діяльність від 25 липня 1994 року, стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати.
В касаційній скарзі спільне мале підприємство "Медек" просить скасувати постановлені судові рішення та прийняти нове, яким позов залишити без задоволення, посилаючись на порушення норм матеріального права.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на відсутність правових підстав для її задоволення.
Заслухавши доводи представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти неї, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
При розгляді справи судами попередніх інстанцій встановлено, що 25 липня 1994 року між сторонами укладено договір про сумісну діяльність, за умовами якого сторони зобов'язалися спільно діяти в проектуванні, відведенні земельної ділянки, будівництві та експлуатації тимчасового господарського блоку з метою отримання вигоди від спільної діяльності.
Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 вказаного договору позивач зобов'язався надати земельну ділянку 0,5 га для будівництва тимчасового господарського блоку, а відповідач здійснити проектування, скласти кошторис і за власні кошти збудувати тимчасові господарські споруди на площі 0,5 га у відповідності з технічною документацією.
Згідно п.п. 2.3, 2.4 договору сторони погодились, що після закінчення будівництва господарський блок є власністю відповідача, а два бокси відповідач зобов'язується передати на баланс позивача. Місцевим та апеляційним судом встановлено, що земельна ділянка, яку позивач зобов'язався передати у спільну власність за договором про сумісну діяльність, не перебувала у його власності, а знаходилась у його користуванні, що підтверджується Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
За таких обставин попередні судові інстанції дійшли висновку про недійсність укладеної між сторонами угоди.
Проте, визнавши угоду недійсною, місцевий та апеляційний суди, всупереч вимог ст. 48 ч. 2 Цивільного кодексу України (1540-06)
не застосували наслідків визнання угоди недійсною.
Між тим, у справах про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
При задоволенні позову суд в одному рішенні постановляє про визнання угоди недійсною і про застосування передбачених законом наслідків.
В судових рішеннях попередні судові інстанції посилаються на те, що земельна ділянка площею 0,5 га на час укладення спірної угоди знаходилась у користуванні позивача, проте дане твердження не підтверджено матеріалами справи, оскільки в них відсутні відповідні документи, які згідно із законом можуть засвідчувати таке право.
До того ж, постанова апеляційної інстанції містить суперечливі висновки стосовно спірного договору з приводу питання наявності в ньому істотних умов.
За таких обставин судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи місцевому суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи, встановити правову природу спірного договору, права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах, вирішити питання щодо порядку застосування до даних правовідносин строку позовної давності і, в залежності від встановленого та вимог закону, вирішити спір.
При цьому слід мати на увазі, що у випадках, коли немає ознак договору про сумісну діяльність (немає сумісної діяльності), спори, що виникають у таких випадках, вирішуються не за правилами ст.ст. 430-433 Цивільного кодексу України (1540-06)
, а виходячи із загальних положень Цивільного кодексу України про зобов'язання. Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12)
, Вищий господарський суд України -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу спільного малого підприємства "Медек" задовольнити частково.
Рішення господарського суду м. Києва від 22 серпня 2002 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 3 березня 2003 року у справі № 12/259 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Перепічай В.С.
Судді Вовк І.В.
Гончарук П.А.