ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.11.2002 Справа N 7/53пд
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді Усенко Е.А.,
суддів Глос О.І., Жаботиної Г.В.
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін,
розглянувши касаційне подання прокурора м. Маріуполя
про перегляд у касаційному порядку постанови Донецького
апеляційного господарського суду від 27.06.2002р.
у справі № 7/53 пд
за позовом Прокурора м. Маріуполя в інтересах держави в особі
Державної податкової інспекції у м. Маріуполі
до Дочірнього підприємства ”Професіонал” Донецького обласного
відділення Всеукраїнського благодійного Фонду ”Професіонал”
про визнання недійсною угоди та стягнення отриманої по угоді
винагороди у сумі 223 619,38 грн. в доход держави,
В С Т А Н О В И В :
Рішенням Господарського суду Донецької області від 09.04.2002р.
(суддя С.А.Малашкевич), яке постановою Донецького апеляційного
господарського суду від 27.06.2002р. (судді С.І.Кондратьєва,
М.В.Калантай, Г.Я.Старовойтова) залишене без змін, в позові про
визнання угоди, укладеної між Державною податковою інспекцією у
м. Маріуполі та Дочірнім підприємством ”Професіонал” Донецького
обласного відділення Всеукраїнського благодійного Фонду
”Професіонал” недійсною та стягнення отриманої по угоді
винагороди у сумі 223 619грн.38коп. в доход держави відмовлено.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, прокурор міста Маріуполя
просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов
задовольнити. При цьому прокурор міста Маріуполя мотивує свою
вимогу тим, що судовими інстанціями неправильно застосовано
“Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого
майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним”,
який затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1340
від 25.08.1998р. ( 1340-98-п ) (1340-98-п)
.
У відзиві на касаційне подання Дочірнє підприємство
”Професіонал” Донецького обласного відділення Всеукраїнського
благодійного Фонду ”Професіонал” доводить безпідставність вимог
прокурора м. Маріуполя та правомірність постанови апеляційного
господарського суду і просить залишити касаційне подання без
задоволення, а постанову апеляційного господарського суду без
змін.
Розглянувши касаційне подання, заслухавши доводи та заперечення
представників сторін, перевіривши правильність застосування
місцевим господарським судом та апеляційним господарським судом
норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський
суд України дійшов висновку, що касаційне подання прокурора м.
Маріуполя задоволенню не підлягає.
Прокурором м. Маріуполя подано позов про визнання недійсною
угоди про передачу на реалізацію імпортних алкогольних напоїв
вартістю 1176944,1грн., яка укладена між позивачем та
відповідачем та стягннення з відповідача одержану за угодою
винагороду у сумі 223619,38грн.
Місцевим господарським судом та апеляційним господарським судом
встановлено, що позивач та відповідач 07.06.2000р. уклали
договір № 15/28, за яким відповідач за винагороду зобовязався
реалізувати отримане від позивача майно, що перейшло у власність
держави. На виконання зазначеного договору позивач передав
відповідачу конфісковані алкогольні напої імпортного виробництва
на суму 1176944грн., які були відчужені відповідачем на користь
третьої особи.
Згідно ст. 395 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
за договором комісії одна
сторона (комісіонер) зобовязується за дорученням другої сторони
(комітента) за винагороду вчинити одну або кілька угод від свого
імені за рахунок комітента. Отже, як випливає з встановлених
господарським судом фактичних обставин справи, позивач та
відповідач уклали договір комісії, предметом якого є послуга
відповідача позивачу, а саме: вчинення від свого імені дій щодо
укладення з третіми особами угод купівлі-продажу майна. Таким
чином, оспорювана угода, укладена між позивачем та відповідачем,
не є угодою про реалізацію майна.
Згідно ст. 398 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
майно, що надійшло до
комісіонера від комітента або набуте комісіонером за рахунок
комітента, є власністю останнього. Отже майно, яке передав на
реалізацію позивач відповідачу, не перейшло у власність
відповідача, а є власністю держави, тому послуги відповідача
надані позивачу фактично здійснювались в інтересах держави.
Посилання прокурора на те, що дія відповідача щодо одержання
винагороди є протиправна, не знаходить підтвердження в нормах
права, оскільки приписами ст.ст. 395, 406, 408 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
встановлено право комісіонера на одержання винагороди
за договором комісії. До того ж, як вже було зазначено, за
спірною угодою відповідач не здійснював реалізацію алкогольних
напоїв імпортного виробництва, а за дорученням позивача вчиняв
юридичні угоди, в тому числі уклав угоду купівлі-продажу
зазначених напоїв.
Не можна погодитись з твердженням прокурора м. Маріуполя щодо
порушення судовими інстанціями “Порядку обліку, зберігання,
оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність
держави, і розпорядження ним” ( 1340-98-п ) (1340-98-п)
, ч. 3 п. 16 якого
містить пряму вказівку на те, що конфісковані алкогольні напої
імпортного виробництва підлягають обов’язковому знищенню або
переробці на спирт для подальшого його використання на технічні
потреби, оскільки дана правова норма не регулює правовідносини
за договором комісії, який оспорює прокурор.
За таких обставин рішення місцевого господарського суду та
постанова апеляційного господарського суду є такими, що
відповідають нормам права і підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. ст. 111-10,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційне подання прокурора м. Маріуполя залишити без
задоволення, постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 27.06.2002р. без змін.
Головуючий - суддя Усенко Е.А.
судді Глос О.І.
Жаботина Г.В.