ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.11.2002 Справа N А-7/181
Вищий господарський суд України у складі: судді Москаленка В.С.–
головуючий, суддів Джуня В.В. і Селіваненка В.П. ,
розглянувши касаційну скаргу Долинської об’єднаної державної
податкової інспекції в Івано-Франківській області (далі –
державна податкова інспекція)
на рішення господарського суду Івано-Франківської області від
02.07.2002 і постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 02-05.09.2002
зі справи № А-7/181
за позовом виробничо-торговельного товариства з обмеженою
відповідальністю “Елрун”, м. Болехів Івано-Франківської області
(далі – ТОВ “Елрун”)
до державної податкової інспекції
про визнання недійсними повідомлень-рішень державної
податкової інспекції від 29.04.2002 № 92/23-1/13650395/1483/66 і
№ 92/23-1/13650395/1483/67,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від
02.07.2002 (суддя Кишинський М.І.), залишеним без зміни
постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02-
05.09.2002, прийнятою колегією суддів у складі: Дубник О.П. –
головуючого, суддів Бобеляка О.М. і Орищин Г.В., позов
задоволено: рішення державної податкової інспекції від
29.04.2002 № 92/23-1/13650395/1483/66 і № 92/23-
1/13650395/1483/67 визнано недійсними з посиланням на
відсутність порушень ТОВ “Елрун” порядку формування валових
витрат і правильне визначення ним суми податкового кредиту з
операцій закупівлі шкірсировини та сульфату хрому. Суди першої і
апеляційної інстанцій дійшли висновку, що встановлена державною
податковою інспекцією звичайна ціна на шкірсировину не може бути
застосована у податкових цілях, оскільки для її формування взято
результати опитування лише окремих підприємств Івано-
Франківської області, до того ж відповідні дані є суперечливими.
Рішення суду мотивовано також можливістю застосовування
індикативних цін у формуванні звичайної ціни як для
міжнародного, так і для внутрішнього ринку України.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
державна податкова інспекція посилається на неправильне
застосування судовими інстанціями приписів статті 7 Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
і статті 13 Указу Президента України від 23.07.98 № 817/98 “Про
деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності”
( 817/98 ) (817/98)
стосовно визначення звичайної ціни на товари для
застосування її у податкових цілях. На думку державної
податкової інспекції, визначення такої ціни на шкірсировину
шляхом опитування підприємств області є правомірним.
Відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
сторони належним чином повідомлено про час і
місце розгляду справи. Представники сторін у судове засідання не
з’явились, пояснень з цього приводу не надали.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну
оцінку, Вищий господарський суд України дійшов висновку про
необхідність скасування судових актів зі справи і направлення
справи на новий розгляд з таких підстав.
Судовими інстанціями встановлено, що за результатами перевірки
дотримання вимог податкового і валютного законодавства державною
податковою інспекцією ТОВ “Елрун” 29.04.2002 надіслано
повідомлення-рішення № 92/23-1/13650395/1483/66 і № 92/23-
1/13650395/1483/67. Перше з них – стосовно порушення вимог
підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, а саме
застосування протягом 2000-2001 років завищених цін при закупках
у пов’язаних осіб шкірсировини та хімматеріалів і, як наслідок,
завищення валових витрат у зазначеному періоді на 627 768
гривень. Інше рішення – щодо безпідставного віднесення до
податкового кредиту податку на додану вартість з відповідних
операцій. Названими рішеннями державної податкової інспекції
зобов’язання ТОВ “Елрун” з податку на прибуток визначено у сумі
237 500 гривень, а з податку на додану вартість - у сумі 129 343
гривні. Відповідний податковий борг визначено із застосуванням
звичайної ціни на шкірсировину, встановленої відповідно до
статті 13 Указу Президента України “Про деякі заходи з
дерегулювання підприємницької діяльності” ( 817/98 ) (817/98)
.
Згідно з підпунктом 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України
“Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
витрати,
понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів
(робіт, послуг) у пов'язаної особи, визначаються виходячи із
договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на
дату такого придбання. Звичайною ціною за пунктом 1.20 статті 1
цього Закону є ціна продажу товарів (робіт, послуг) продавцем,
включаючи суму нарахованих (сплачених) процентів, вартість
іноземної валюти, яка може бути отримана у разі їх продажу
особам, які не пов'язані з продавцем при звичайних умовах
ведення господарської діяльності. Цією ж нормою передбачено, що
у разі, коли податкові органи за результатами документальних
перевірок мають підстави для висновків щодо правомірності
визначення рівня звичайних цін платником податку, ці органи
мають право звернутися із запитом, а платник податку
зобов'язаний за таким запитом надати обгрунтування рівня таких
цін.
Відповідно до статті 13 Указу Президента України від 23.07.98 №
817/98 “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької
діяльності” ( 817/98 ) (817/98)
(за опублікованою у газеті “Голос
України” від 28.08.99 № 158 інформацією Секретаріату Верховної
Ради України до указів Президента України з економічних питань,
виданих на підставі пункту 4 розділу ХV “Перехідні положення”
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, названий Указ набрав
чинності і діє) індикативні або звичайні ціни на товари (роботи,
послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях
установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін
реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку
України, яка проводиться уповноваженим державним органом у
визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть
встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх
для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових
платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності
статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт,
послуг).
Як встановлено судовими інстанціями, ціни придбання та
реалізації шкірсировини Івано-Франківським обласним управлінням
статистики не обстежувались.
Разом з тим, судовими інстанціями зазначено, що встановлена
державною податковою інспекцією звичайна ціна на шкірсировину не
може бути застосована у податкових цілях, оскільки для її
формування взято результати опитування лише окремих підприємств
Івано-Франківської області, до того ж відповідні дані є
суперечливими. Відповідні висновки зроблено без урахування,
зокрема, того, що ні названим Указом, ані іншими нормативно-
правовими актами не передбачено порядку і методики, за якими
орган виконавчої влади може встановлювати звичайні ціни на
товари для застосування їх у податкових цілях. Отже встановлення
державною податковою інспекцією звичайної ціни на шкірсировину в
цілях оподаткування шляхом опитування підприємств Івано-
Франківської області не суперечить чинному законодавству.
Невірним є висновок суду першої інстанції щодо можливості
застосування індикативних цін на внутрішньому ринку України.
Так, згідно з Указом Президента України від 10.02.96 № 124/96
“Про заходи щодо вдосконалення кон'юнктурно-цінової політики у
сфері зовнішньоекономічної діяльності” під індикативними
розуміються ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися
чи складаються на відповідний товар на ринку експорту або
імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції з
урахуванням умов поставки та умов здійснення розрахунків,
визначених згідно з законодавством України.
У зв’язку з неправильним застосуванням законодавства судовими
інстанціями не досліджувалась обгрунтованість визначення
державною податковою інспекцією звичайної ціни на шкірсировину і
не надавалась оцінка суперечливостям у результатах відповідного
опитування підприємств Івано-Франківської області. Проте ці
обставини мають значення для належного оподаткування операцій,
здійснених ТОВ “Елрун”, а відтак і для заснованого на законі
вирішення спору у даній справі.
З огляду на викладене рішення суду першої інстанції та постанова
апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа має бути
передана на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 111-7, 111-9 – 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ
СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
1. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від
02.07.2002 і постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 02-05.09.2002 зі справи № А-7/181 скасувати.
2. Справу передати на новий розгляд до господарського суду Івано-
Франківської області.
Суддя В. Москаленко
Суддя В. Джунь
Суддя В.Селіваненко