Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у судовому засіданні матеріали касаційної скарги

Українського фонду підтримки підприємництва

на постанову Київського апеляційного господарського суду від

ХХ.12.2002 р. у справі № 000

за позовом Українського фонду підтримки підприємництва

до ЗАТ "Український торговий дім "ХХХ"

про стягнення 533764,91 грн.

та зустрічним позовом ЗАТ "Український торговий дім "ХХХ"

до Українського фонду підтримки підприємництва

про визнання договору недійсним

за участю представників:

від позивача присутні

від відповідача присутні

Рішенням Господарського суду м.Києва від ХХ.10.2002 р. у справі № 000 в задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволене частково: визнано частково недійсним фінансовий договір №1 від ХХ вересня 1998 р., укладений між Українським фондом підтримки підприємництва та ЗАТ "Український торговий дім "ХХХ" в частині стягнення відсотків за користування фінансовою підтримкою. За наслідками щодо приведення сторін у первісний стан (реституції) з Українського фонду підтримки підприємництва на користь ЗАТ "Український торговий дім "ХХХ" стягнуто 50 грн. 24 коп.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від ХХ.12.2002 р. рішення місцевого господарського суду залишено без зміни.

Український фонд підтримки підприємництва (далі - - Позивач) звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від ХХ.12.2002 р. у справі і прийняти нове рішення, яким задовольнити первісний позов, а у задоволенні зустрічного позову ЗАТ "Український торговий дім "ХХХ" відмовити, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

ЗАТ "Український торговий дім "ХХХ" (далі - Відповідач) проти задоволення касаційної скарги заперечує, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційної інстанції залишити без змін, посилаючись на відсутність порушення норм чинного законодавства.

Справа переглядається в касаційному порядку вдруге, оскільки постановою Вищого господарського суду України від ХХ.07.2002 р. скасовано рішення суду першої інстанції, постанову апеляційної інстанції, справу передано на новий розгляд.

Судова колегія, переглянувши у касаційному порядку оскаржувану судову постанову, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевірила застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та процесуального права і дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі фінансового договору №1 від ХХ.09.1998 р. Позивач надав Відповідачу фінансову підтримку в формі кредиту у розмірі 1000000 грн. строком на 36 місяців із сплатою 15 відсотків річних.

Визначаючи правову природу договору як договору кредитування, суд виходив з того, що спірний договір передбачає надання грошей у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Ці ознаки відповідають визначенню кредиту, яке міститься у Положенні "Про кредитування", затвердженому постановою Правління Національного банку України від 28 вересня 1995 р. №246 (v0246500-95) .

Відповідно до статті 3 Закону України "Про банки і банківську діяльність" №872-ХІІ від 20.03.91 р. (2121-14) (у редакції Закону, що діяла на дату укладення договору) здійснення операцій щодо надання і розміщення кредитів крім банків іншими юридичними особами забороняється, за винятком випадків, визначених законодавчими актами України.

На час укладання договору відсутні законодавчі акти України, які б підтверджували правоздатність позивача здійснювати операції щодо надання і розміщення кредитів. З урахуванням цього суд дійшов правильного висновку про відсутність в позивача права на надання фінансової підтримки у вигляді кредиту.

При цьому суд з посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року №12-рп/98 (v012p710-98) (справа про тлумачення терміну "законодавство") та Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 р. № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" (v5_35800-00) правомірно відхилив посилання позивача на постанову Кабінету міністрів України від 27 серпня 1995 р. № 687 "Про Український фонд підтримки підприємництва" (687-97-п) та статут Фонду, який затверджений Держпідприємництвом, оскільки ці акти не містять ознак нормативно-правового акту.

Посилання позивача в касаційній скарзі на те, що судом не застосовано Концепцію державної політики розвитку малого підприємництва (затверджену постановою Кабінету міністрів України від 03.04.1996 р. №404 (404-96-п) ), Програму розвитку малого підприємництва в Україні на 1997 - 1998 роки (затверджену постановою Кабінету міністрів України від 29.01.1997 р. №86 (86-97-п) ) та Указ Президента України "Про державну підтримку малого підприємництва" від 12.05.98 р. (456/98) не беруться до уваги, оскільки з наведених актів не вбачається, що позивачу надане право на проведення кредитних операцій.

Посилання позивача на те, що він є фінансово-кредитною організацією, оскільки про це вказано в довідці про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій, не береться судом до уваги, так як ця довідка не є правовстановлюючим документом, а відповідно до постанови КМУ від 27 серпня 1995 р. №687 "Про Український фонд підтримки підприємництва" (687-95-п) та статуту Фонду правовий статус позивача визначений як некомерційної організації, що не має за мету своєї діяльності отримання прибутку.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не має цивільної правоздатності на укладання кредитних договорів та фінансовий договір, згідно з яким позивач надав відповідачу фінансову підтримку у формі кредиту, не відповідає вимогам законодавства, а тому є недійсним на підставі ст.48 ЦК України (1540-06) .

Посилання позивача на те, що судом при розгляді справи не застосовані норми матеріального права, які містяться в статуті Фонду, є помилковим з огляду на те, що норми статуту Фонду не є нормами матеріального права.

Щодо посилання Позивача на порушення судом норми ст.111-15 ГПК України (1798-12) , воно не береться до уваги, оскільки ця норма відноситься до перегляду рішень Вищого господарського суду України Верховним Судом України і не регулює перегляд судових рішень в апеляційному порядку.

Зважаючи на викладене, касаційна скарга не підлягає задоволенню. Керуючись ст.ст. 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Українського фонду підтримки підприємництва залишити без задоволення.

2.Постанову Київського апеляційного господарського суду від ХХ.12.2002 р. у справі № 000 залишити без змін.