Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Кабінету Міністрів України

на рішення від ХХ.08.2002 господарського суду м. Києва

у справі за позовом ТОВ "ХХХ"

до Кабінету Міністрів України

про визнання частково недійсною постанови Кабінету Міністрів

України № 515 від 16.05.2001 року

ВСТАНОВИВ:

У січні 2002 року ТОВ "ХХХ" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсною постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2001 року № 515 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2000 року № 1755" (515-2001-п) в частині встановлення розміру плати за видчу ліцензії суб'єктам господарювання, що застосовують IP - телефонію, посилаючись, на невідповідність прийнятого Кабінетом Міністрів України рішення Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (1775-14) та іншим нормативним актам. Рішенням господарського суду міста Києва від ХХ.08.2002 року позов задоволене.

У касаційній скарзі позивач посилається на неправильне застосування норм матеріального права і просить рішення господарського суду міста Києва від ХХ серпня 2002 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові товариства з обмеженою відповідальністю "ХХХ" до Кабінету Міністрів України відмовити.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, судова колегія вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Постановляючи рішення про задоволення позову місцевий господарський суд виходив з того, що послуги IP - телефонії не є послугами телефонного зв'язку, так як на думку суду при наданні послуг IP - телефонії використовується мережа з пакетною передачею даних - Інтернет - тобто нетелефонна мережа яка не входить до телефонної мережі загального користування. Крім того, при наданні послуг IP телефонії технічно неможливо підключення оператора IP - телефонії до мереж телефонного зв'язку загального користування, а тому вважати таку діяльність такою, що підлягає ліцензуванню не було підстав.

Проте погодитись з цим не можна, оскільки висновки суду ґрунтуються на неправильному тлумаченні і застосуванні норм права, що регулюють спірні відносини.

Загальний принцип дії IP - телефонії заснований на тому, що сервер зв'язаний як з телефонними лініями зв'язку, так і з глобальною комп'ютерною мережею. IP - телефонія засновується на існуючій мережі закріплених телефонних ліній. У технологічному процесі для надання послуг зв'язку використовуються як обладнання операторів, де використовується IP - телефонія, так і обладнання операторів традиційних телефонних мереж зв'язку загального користування. При цьому також використовується номерний ресурс телефонної мережі загального користування. Надавати послуги IP - телефонії в повному обсязі може тільки оператор зв'язку, тобто підприємство, що здійснює свою господарську діяльність для забезпечення функціонування засобів, споруд та мереж зв'язку з метою надання послуг зв'язку.

Застосовуючи IP - телефонію у зазначеному вище порядку позивач підпадає дане у ст. 1 Закону України "Про зв'язок" (160/95-ВР) визначення оператора зв'язку, а скільки послуги які він надає отримуються споживачами за допомогою електричного зв'язку, яким є телефонний. Кабінет Міністрів України правомірно, відповідно до наданих йому Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (1775-14) повноважень, встановив розмір плати за видачу ліцензій на провадження господарської діяльності із застосуванням IP - телефонії і посилання місцевого господарського суду на перевищення Кабінетом Міністрів України своїх повноважень безпідставні.

При такому положенні, коли обставини справи встановлені місцевим господарським судом з достатньою повнотою, але їм дана неправильна правова оцінка Вищий господарський суд України вважає можливим не передаючи справу на новий судовий розгляд постановити нове рішення про відмову у позові з наведених вище мотивів, а тому керуючись ст. ст. 111-9, 111-11 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу задовольнити.

Рішення Господарського суду м. Києва від ХХ.08.2002 року скасувати. У задоволенні позову відмовити.