А25/89 Про визнання недійсним розпорядження ДПІ у м. Дніпродзержинську від 30.05.2002 р. № 23-507/05393043/10/8083 - Текст документа

ВАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Є. Дзержинського" до господарського Дніпропетровської області був заявлений позов про визнання недійсним розпорядження ДПІ у м. Дніпродзержинську від 30.05.2002р. № 23-507/05393043/10/8083, яким позивачу була зменшена сума бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за лютий 2002р. на 43507грн.

Оскаржуване розпорядження ДПІ у м. Дніпродзержинську прийнято на підставі акта від 21.05.2002р. № 23-503 про результати тематичної документальної перевірки ВАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Є.Дзержинського" з питань правильності визначення суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню із бюджету по декларації за лютий 2002р.

Здійснюючи вказану перевірку, ДПІ у м. Дніпродзержинську дійшла висновку, що позивач, в порушення підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , безпідставно відніс у лютому 2002р. до складу податкового кредиту податок на додану вартість у сумі 43506грн. по операціях з придбання матеріалів та будівельно-монтажних робіт по спорудженню основних фондів незавершеного будівництва.

На думку перевіряючих, головним критерієм для отримання права на податковий кредит по придбаним або спорудженим основним фондам є їх участь в господарській діяльності підприємства, оскільки вказане передбачено у пункті 8.2 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , яким встановлено, що основні фонди - це матеріальні цінності, що використовуються у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Отже, ВАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Є.Дзержинського" не мало право віднести до податкового кредиту у лютому 2002р. податок на додану вартість у сумі 43506грн., так як суми податкового кредиту сплачені (нараховані) за споруджені основні фонди приймаються на розрахунки з бюджетом з моменту їх участі у господарській діяльності

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2002р. (суддя А.Є.Чередко) позовні вимоги задоволено у повному обсязі шляхом визнання недійсним розпорядження ДПІ у м. Дніпродзержинську від 30.05.2002р. № 23-507/05393043/10/8083.

Рішення суду мотивоване тим, що Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) передбачено право платника податку на податковий кредит при споруджені основних фондів, які у період будівництва ще не є основними фондами у розумінні Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) .

Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) під основними фондами визначає об'єкти, що споруджуються та стають основними фондами у майбутньому, а тому право на податковий кредит у даному випадку не пов'язано з участью таких основних фондів, у господарській діяльності, що споруджуються.

Крім того, приймаючи рішення господарський суд прийшов до висновку, що у даному випадку відсутні підстави для використання поняття "основні фонди", визначеного Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , оскільки Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) встановлює спеціальний припис щодо права на податковий кредит та не пов'язує вказані у підпункті 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону (168/97-ВР) основні фонди з поняттям "основних фондів", визначених Законом "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) .

За апеляційною скаргою ДПІ у м. Дніпродзержинську Дніпропетровський апеляційний господарський суд переглянув рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2002р. і постановою від 30.12.2002р. залишив його без змін з тих же підстав.

ДПІ у м. Дніпродзержинську подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, в задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне застосування судом норм матеріального права, зокрема підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

ДПІ у м. Дніпродзержинську вважає, що згідно вказаної норми, право на податковий кредит не ставиться в залежність від поняття "основні фонди", а від того, що ці основні фонди повинні амортизуватись, тобто приймати участь в господарській діяльності підприємства.

Крім того, підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону (168/97-ВР) , встановлено, що, у разі коли платник податку придбає товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить рішення та постанову у даній справі залишити без змін з мотивів, в них викладених.

Заслухавши доповідь судді Дроботової Т. Б., пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін та перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні суду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція виходить з обставин, встановлених у даній справі судом першої та апеляційної інстанції, а саме.

Як вбачається з матеріалів справи, судом першої та апеляційної інстанції при розгляді справи було встановлено, що позивачем у лютому 2002р. була віднесена до податкового кредиту сума податку на додану вартість у розмірі 43506,78грн. з вартості придбаних матеріалів та виконаних робіт на будівельно - монтажні роботи по спорудженню основних фондів незавершеного будівництва. При цьому вартість даних матеріалів та виконаних робіт (без ПДВ) до валових витрат виробництва позивачем не відносилась, а накопичувалась на 15 рахунку "Капітальні інвестиції", що було підтверджено і представником позивача в судовому засіданні при розгляді касаційної скарги.

Порядок формування права на податковий кредит визначений пунктом 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , а основна вимога щодо права платника податку на додану вартість на податковий кредит міститься у підпункті 7.4.1 цієї статті (168/97-ВР) .

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону (168/97-ВР) , податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного періоду.

Приписами статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , зокрема, визначено, що терміни "валові витрати виробництва (обігу), основні фонди та нематеріальні активи, що підлягають амортизації", розуміються у значенні, визначеному Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , а саме.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , валові витрати виробництва та обігу - сума будь - яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовлюються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Амортизація основних фондів і нематеріальних активів в розумінні статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , є поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Відповідно до приписів статей 5 і 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , витрати на самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб підлягають амортизації, тобто не відносяться до складу валових витрат, а поступово відносяться на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених статтею 8 цього Закону (334/94-ВР) , протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Крім того, підпунктом 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) встановлено, що під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що використовуються у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Якщо основний засіб не функціонує, не амортизується, то він не переносить свою первісну вартість на створюваний продукт діяльності підприємства, а значить не приймає участі в господарській діяльності підприємства.

За змістом наведених норм, суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту з моменту їх участі у виробничій діяльності.

Беручи до уваги наведене, колегія суддів зазначає, що вирішуючи господарський спір, судами було повно встановлені обставини справи, але при цьому неправильно застосовані норми матеріального права, а тому рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 2 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2002 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.12.2002 р. у справі № А25/89 господарського суду Дніпропетровської області скасувати, у задоволенні позовних вимог - відмовити.