Спір про визнання підприємства банкрутом - Матеріали рішення 13/007

Ухвалою арбітражного суду Дніпропетровської області від ХХ.10.2000р. було порушено провадження у справі № 000 про банкрутство Державного підприємства "УУУ", м. Дніпродзержинськ.

ХХ.04.2002 р. Комерційний банк "ХХХ" звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з заявою про визнання грошових вимог до Державного підприємства "УУУ" в сумі 16533076,42грн.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від ХХ.08-ХХ.09.2002 р. у справі № 000 визнано грошові вимоги Комерційний банк "ХХХ" до Державного підприємства "УУУ" на суму 12 489 911,59 грн., що відноситься до четвертої черги, а вимоги на суму 4 043 164,83 грн. відхилено. Зобов'язано розпорядника майна включити визнані грошові вимоги до реєстру вимог кредиторів.

При винесені ухвали суд першої інстанції виходив з того, що наявним є факт невиконання боржником зобов'язань за кредитними договорами щодо повернення сум наданих кредитів та сплати відсотків за користування кредитами. Постановою від ХХ.01.2003р. Дніпропетровський апеляційний господарський суд ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від ХХ.08-ХХ.09.2002 р. змінив та виклав перший та другий абзац резолютивної частини в іншій редакції: визнав грошові вимоги Комерційного банку "ХХХ" до Державного підприємства "УУУ" на суму 8 296 243,11 грн. та відніс їх до четвертої черги, вимоги на суму 8 236 833,31 грн. відхилив. В решті ухвалу залишив без змін.

Постанова мотивована наступним: - грошові вимоги банку в частині повернення кредитних коштів є обґрунтованими; - грошові вимоги по відсотках за користування кредитом по договору № 9 підлягають визнанню в сумі розрахованої станом на день порушення справи про банкрутство, грошові вимоги по відсотках за користування кредитом по договору № 1 є такими, що недоведені та підлягають відхиленню, у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи уточненого розрахунку їх суми; - з урахуванням скорочених строків позовної давності, встановлених ст. 72 ЦК України (1540-06) , та відповідно до п. 4 ст. 12 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) вимоги банку в частині пені за прострочення строків повернення кредитів та пені за прострочення строків сплати відсотків відхилені судом першої інстанції правомірно.

Не погоджуючись з винесеною у справі постановою, Банк "ХХХ", звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від ХХ.08-ХХ.09.2002р.

На думку скаржника суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, помилково ототожнив поняття "виникнення зобов'язань" та "виконання зобов'язань", що в результаті призвело до порушення п.15 ст. 11, п.п. 1, 3, 4 ст. 14 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , крім того судом порушені норми процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до п. 15 ст. 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон) (2343-12) після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника згідно зі статтею 14 даного закону.

Положеннями статті 1 Закону (2343-12) визначено, що склад і розмір грошових зобов'язань, в тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі в господарський суд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено Законом.

Згідно з п.1 ст.14 Закону (2343-12) конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Таким чином, незважаючи на те, що кредитні договори були укладені відповідно в 1996 та 1997 році, зобов'язання зі сплати відсотків за користування кредитними коштами виникали у боржника щомісяця, оскільки договори є лише підставою для виникнення зобов'язань.

В даному випадку, як зобов'язання зі сплати відсотків за користування кредитом, так і строк виконання по цих зобов'язаннях виникли після порушення провадження у справі про банкрутство. Отже, дані грошові вимоги Банку "ХХХ" не підлягають включенню в реєстр вимог кредиторів не залежно від того, коли здійснено опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до згаданої ст.1 Закону (2343-12) кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство є поточними кредиторами.

Поточні вимоги задовольняються в процедурі банкрутства без будь-яких обмежень.

З урахуванням зазначеного, доводи кредитора - Банку "ХХХ" про неправомірність відмови суду апеляційної інстанції в визнанні грошових вимог кредитора по сплаті відсотків за користування кредитом після порушення судом справи про банкрутство боржника є необгрунтованими.

Крім того, з огляду на встановлені межі касаційного провадження, відповідно до яких у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням (ст.111-5 ГПК України (1798-12) ) та згідно яких касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст.111-7 ГПК України (1798-12) ), посилання скаржника на врахування доказів щодо розміру відсотків не можуть бути прийняті колегією суддів.

Також, щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме незазначення в ухвалі про прийняття апеляційної скарги про причину пропуску строку, які суд визнав поважними, та підстави його відновлення, колегія суддів зазначає, що прийняття рішення про визнання причин пропуску, встановленого законом процесуального строку для подання апеляційної скарги, поважними є прерогативою суду апеляційної інстанції та ухвала про відновлення пропущеного строку не може бути оскаржено відповідно до ст. 53 ГПК України (1798-12) .

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що переглянута постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від ХХ.01.2003р. відповідає приписам чинного законодавства, а відтак відсутні правові підстави для задоволення касаційної скарги Банк "ХХХ".

На підставі наведеного, та керуючись ст. ст. 1, 11, 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) та ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд -