Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Перепічая В.С. (головуючого),

Вовка І.В.,

Гончарука П.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Акме-Пі" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 грудня 2002 року у справі № 197/14-224 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Акме-Пі" до відкритого акціонерного товариства "Липовецьміжрайагротехсервіс"

про стягнення суми, -

ВСТАНОВИВ:

14 червня 2002 року товариство з обмеженою відповідальністю "Акме -Пі" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до відкритого акціонерного товариства "Липовецьміжрайагротехсервіс" про стягнення з уточненням позовних вимог 101616 грн. основного боргу, 10904 грн. пені та судових витрат, посилаючись на невиконання відповідачем умов договору № 48 від 21 вересня 2000 року.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 3 вересня 2002 року позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 101616 грн. основного боргу, 9674,49 грн. пені та судові витрати. У задоволенні позову в частині стягнення 17664,28 грн. відмовлено, а в частині стягнення боргу в сумі 0,91 грн. та 2071,96 грн. пені провадження у справі припинено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23 грудня 2002 року рішення господарського суду Вінницької області від 3 вересня 2002 року скасовано, в позові відмовлено, визнано недійсним договір № 48 від 21 вересня 2000 року.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, залишивши в силі рішення місцевого суду, посилаючись на те, що постанова винесена з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Як вбачається з матеріалів справи і встановлено попередніми судовими інстанціями, сторонами укладено договір № 84/0148-98 від 22 липня 1998 року та додаткову угоду до нього, згідно з умовами якого позивач зобов'язався передати відповідачу пальне, а відповідач зобов'язався розрахуватись за нього насінням соняшника та іншою сільськогосподарською продукцією.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в позові, апеляційний суд виходив з того, що відповідач повністю розрахувався з позивачем за отримане пальне, а тому підстав для задоволення позову немає.

Договір № 48 від 21 вересня 2000 року укладено без наміру створити юридичні наслідки, є мнимою угодою, а тому він визнаний недійсним на підставі ст. 58 Цивільного кодексу України (1540-06) .

Проте, з такими висновками апеляційного господарського суду погодитись не можна, оскільки вони суперечать вимогам ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) стосовно оцінки доказів, зробленої без всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи.

Зокрема, висновок суду другої інстанції про вартість насіння соняшника 320 грн. за тону та його кількості зроблено без урахування угоди сторін від 15 квітня 1999 року (а.с. 36), не дана оцінка повідомленню відповідача про неможливість розрахунку за поставлене пальне (а.с. 39) та додатковій угоді № 2 від 21 вересня 2000 року до договору від 22 липня 1998 року (а.с. 38).

Поклавши в основу постанови акт звірки про заборгованість перед позивачем станом на 15 січня 1999 року (а.с. 40), суд не звернув уваги на додаткову угоду № 1 від 15 квітня 1999 року (а.с. 36) та не усунув розбіжності, що містяться в даних документах.

З шостого розділу договору від 22 липня 1998 року вбачається, що контроль за розподілом нафтопродуктів, прийом насіння соняшника, його зберігання і реалізацію здійснює товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Холгест".

Попередні судові інстанції на вказану умову договору уваги не звернули і не розглянули питання про можливість залучення вказаної особи до участі у справі.

Крім того, визнаючи поза межами заявлених вимог недійсним договір від 21 вересня 2000 року відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , апеляційний суд не зазначив, чи відповідають його дії конституційному принципу диспозитивності сторін судового процесу і чи може застосовуватися вказана норма закону на підставі ст. 8 Конституції України (254к/96-ВР) .

За таких обставин постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню.

Під час нового розгляду справу господарського суду слід урахувати наведене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав, обов'язків сторін і в залежності від встановленого та вимог закону вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Акме-Пі" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 грудня 2002 року і рішення господарського суду Вінницької області від 3 вересня 2002 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.