Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

За участю представників

позивача - присутні

відповідача - присутні

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ЗАТ "УУУ"

на рішення господарського суду м. Києва від ХХ.11.2002

та постанову Київського апеляційного господарського суду від ХХ.02.2003

у справі №5/367

за позовом ЗАТ "ХХХ"

до ЗАТ "УУУ"

про стягнення 1018319,23 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від ХХ.11.2002 у справі № 000 позов ЗАТ "ХХХ" задоволено, стягнуто з ЗАТ "УУУ" на користь позивача 838000 грн. основного боргу, 76981,19 грн. штрафу, 3% річних у сумі 29479,23 грн., 1700 грн. витрат по сплаті держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від ХХ.02.2003 рішення господарського суду м. Києва від ХХ.11.2002 змінено в частині стягнення держмита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, стягнуто з ЗАТ "УУУ" на користь ЗАТ "ХХХ" 1576,68 грн. витрат по сплаті держмита та 109,44 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

ЗАТ "УУУ" у поданій касаційній скарзі просить рішення господарського суду м. Києва від ХХ.11.2002 та постанову Київського апеляційного господарського суду від ХХ.02.2003 скасувати, в позові відмовити. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовані норми процесуального права, що призвело до прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам діючого законодавства.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне:

Обставини справи судом апеляційної інстанції встановлені шляхом повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи і відповідають доказам, які містяться в матеріалах справи.

Так, згідно умов договору № 1 від ХХ.07.2001 купівлі-продажу цінного паперу (далі - Договір) ЗАТ "ХХХ" зобов'язалося передати у власність ЗАТ "УУУ", а ЗАТ "УУУ" зобов'язалося прийняти і сплатити, протягом п'яти банківських днів з дня підписання акту приймання-передачі, номінальну вартість векселя у сумі 1538000 грн.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що на виконання умов Договору позивач передав а відповідач прийняв вексель номінальною вартістю 1538000 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі векселя від ХХ.07.2001. Однак відповідач своїх зобов'язань по Договору не виконав, вартість переданого йому векселя сплатив лише частково, у сумі 700000 грн.

Згідно ст.161 Цивільного кодексу України (1540-06) зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору.

Враховуючи наведене, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення вимог позивача стосовно стягнення суми основного боргу є обґрунтованим та правомірним.

Крім того, судами задоволена вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу та річних, нарахованих в зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання яке виникло з Договору.

Доводи скаржника з приводу неправильного застосування судами норм матеріального права стосовно нарахування штрафу та річних не заслуговують на увагу виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.6 Цивільного кодексу України (1540-06) захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, - неустойки (штрафу, пені), а також іншими засобами, передбаченими законом. До інших засобів захисту цивільних прав слід віднести, передбачені ст.214 Цивільного кодексу України (1540-06) річні.

За Цивільним кодексом України неустойка має дві форми: пеню і штраф. Отже пеня, виступаючи однією з форм неустойки, не може мати іншої форми, зокрема форми річних.

Отже, апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові вірно дійшов висновку про те, що передбачені ст.214 Цивільного кодексу України (1540-06) річні не є неустойкою, в зв'язку з чим до них не застосовується скорочений строк позовної давності.

Інші доводи касаційної скарги , не беруться судом до уваги, оскільки згідно ст. 111-7 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими , збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційнії інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги , що не були предметом розгляду в першій інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення господарського суду м. Києва від ХХ.11.2002р. та постанови Київського апеляційного суду від ХХ.02.2003 судами правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -111-11 ГПК України (1798-12) , суд -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ЗАТ "УУУ" залишити без задоволення . Рішення господарського суду мю Києва від ХХ.11.2002 у справі № 000 залишити без змін.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від ХХ.02.2003 у справі № 000 залишити без змін.