8/160-2185 Про визнання недійсним рішення ДПІ у м. Тернополі № 2235/23-122/1-00130725/27684 від 28.11.2001 p. - Текст документа

ВАТ "Тернопільобленерго" до господарського суду Тернопільської області був заявлений позов про визнання недійсним рішення ДПІ у м. Тернополі від 28.11.2001 № 2235/23-122/1-00130725/27684 про застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих податків, зборів (обов'язкових платежів) та пені за порушення законодавства по оподаткування, яким позивачу донараховано:

- ПДВ за 2001 рік в сумі 635541грн. та застосовані штрафні санкції в розмірі 50% від суми донарахованого податку в розмірі 317770,50грн.

- податок на репатріацію за ІІ квартал 2001 в сумі 1138010,99грн. та штрафні санкції у розмірі 200% донарахованого податку на репатріацію в сумі 2276021,98грн.

Підставою прийняття оспорюваного рішення ДПІ стали акт перевірки ВАТ "Тернопільобленерго" з питань правомірності нарахування (сплати) і причин зменшень сплати сум податку на додану вартість за квітень - вересень 2001 від 20.11.2001 № 23-222 та акт додаткової перевірки ВАТ "Тернопільобленерго" з питань правомірності нарахування (сплати) і причин зменшень сплати сум податку на додану вартість за квітень - вересень 2001р., правильності нарахування та сплати податку на репатріацію доходів нерезидента.

Під час перевірок було встановлено порушення позивачем пункту 11.11 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , що, на думку ДПІ у м. Тернополі, полягає у безпідставному віднесенні сум ПДВ від придбаної електроенергії до податкового кредиту по факту отримання податкової накладної, а також встановлено, що в порушення вимог підпункту "в" пункту 13.1 статті 13 Закону України " Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) не оподатковано доходи нерезидента по контракту № 109 від 09.04.2001 з компанією "Smartserv Finanse Limited" за ставкою 15%, як це передбачено пунктом 13.2 вказаного Закону (334/94-ВР) , посилаючись на відсутність письмового підтвердження того, що нерезидент є особою, на яку поширюються положення, передбачені Конвенцією між Урядом України і Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії "Про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доход і на приріст вартості майна" (826_648) від 10.02.1993 р.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 22.07.2002 (суддя Жук Г. А.) позовні вимоги задоволені повністю, а саме: визнано недійсним рішення ДПІ у м. Тернополі від 28.11.2001р. № 2235/23-122/1-00130725/27684.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач у 2001 році обґрунтовано по даті отримання податкових накладних відніс до податкового кредиту 635541грн. витрат по сплаті податку на додану вартість стосовно операцій з придбання електроенергії, що відповідає вимогам підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 та абзацу 5 пункту 11.11 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , у зв'язку з чим донарахування та стягнення з позивача оспорюваних ним сум ПДВ та штрафних санкцій є неправомірним.

Крім того, мотивуючи рішення суду щодо визнання оспорюваного рішення недійсним в частині донарахування 1138010,99 грн. податку на репатріацію та штрафних санкцій у розмірі 2276021,98 грн., господарський суд зазначив про доведеність того факту, що контрагент по контракту № 109 не є резидентом України та не має представництва чи філії на території України, зареєстрованих в установленому законом порядку, а тому на підставі приписів Конвенції між Урядом України і Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії "Про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доход і на приріс вартості майна" (826_648) , прибуток контрагента (Англія) підлягає оподаткуванню лише в країні постійного його місцезнаходження.

За апеляційною скаргою ДПІ у м. Тернополі, Львівський апеляційний господарський суд переглянув рішення господарського суду Тернопільської області від 22.07.2002 в апеляційному порядку та постановою від 08.10.2002 залишив його без змін з тих же підстав. ДПІ у м. Тернополі подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення та постанову у даній справі скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме пункту 11.11 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) щодо формування податкового кредиту та статті 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) щодо сплати податку на репатріацію.

ДПІ у м. Тернополі не погоджується з викладеними в рішенні та постанові доводами суду щодо неправомірного застосування органом державної податкової служби пункту 11.11 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) у частині формування податкового кредиту платником податку, який закуповує електричну енергію та здійснює її продаж фізичним особам і бюджетним організаціям.

На думку скаржника, відповідно до пункту 11.11 статті 11 цього Закону (168/97-ВР) , починаючи з 1 січня 2001 року дата виникнення права на податковий кредит у товариства (покупця цієї електроенергії) визначається по першій події, а при продажу електроенергії фізичним особам, не зареєстрованим платниками податку на додану вартість, а також установам, які за спожиту електроенергію проводять розрахунок бюджетними коштами, податкові зобов'язання у позивача виникають відповідно до абзацу 4 пункту 11.11 статті 11 вказаного Закону (168/97-ВР) за датою зарахування коштів на банківський рахунок або до каси товариства або отримання інших видів компенсації вартості такої електроенергії. При цьому датою виникнення права на податковий кредит по такій електроенергії є дата списання коштів з рахунку товариства в рахунок оплати електроенергії, яка спожита особами та бюджетними організаціями. Таким чином, по придбаній електроенергії для населення та бюджетних організацій право на податковий кредит виникає виключно в міру оплати (списання коштів з рахунку).

Крім того, ДПІ у м. Тернополі вважає, що, оскільки позивачем не виконано вимоги статті 12 Конвенції між Урядом України і Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії "Про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи і на приріст вартості майна" (826_648) від 10.02.1993р., судом першої та апеляційної інстанції була помилково застосована дана норма.

Заслухавши доповідь судді Дроботової Т.Б. та пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні господарського суду Тернопільської області та постанові Львівського апеляційного господарського суду у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як вбачається з матеріалів справи й встановлено судом першої та апеляційної інстанції, позивач, здійснюючи операції з придбання товару - електороенергії, застосовував спосіб ведення податкового обліку стосовно віднесення сум ПДВ до податкового кредиту по факту отримання податкової накладної, що, як вважає касаційна інстанція, не суперечить встановленому підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) порядку.

Стосовно посилань відповідача на абзаци 4 і 5 підпункту 11.11 статті 11 названого Закону (168/97-ВР) господарський суд першої та апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що в першому кварталі 2001 року, коли виникли спірні правовідносини, касовий спосіб податкового обліку був чинний лише щодо дати виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг), перелічених в зазначеному абзаці 4, фізичним особам, не зареєстрованим платниками ПДВ, а також установам, що фінансуються за рахунок бюджету.

Таке прямо випливає із змісту абзацу 5 підпункту 11.11 статті 11 названого Закону (168/97-ВР) в редакції Закону України від 02.06.99 № 714 (714-14) , згідно якого норми абзацу 4 цього пункту щодо касового способу податкового обліку в зазначений період діяли стосовно операцій з продажу визначених ним товарів (послуг) вищевказаним категоріям покупців. По операціях же з продажу у платника ПДВ виникають податкові зобов'язання, а отже, саме датою їх виникнення у зазначеному періоді була дата зарахування коштів на банківський рахунок або у касу такого платника податку або отримання інших видів компенсації вартості товарів (послуг), перелічених у абзаці 4 підпункту 11.11 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) у вказаній редакції.

Посилання на те, що з 01.01.2001 цей спосіб податкового обліку діяв і стосовно податкового кредиту, в правовій нормі, що аналізується, було відсутнє.

Таким чином, господарський суд першої та апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність у позивача права віднесення до податкового кредиту всієї суми нарахованого до сплати податку на додану вартість.

Стосовно посилань скаржника на порушення позивачем вимог статті 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (826_648) в частині несплати податку на репатріацію доходів, судова колегія зазначає, що відповідно до пункту 13.1 вказаної норми (826_648) будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Пунктом 13.2 (826_648) передбачено, що резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.7 (826_648) , зобов'язані утримувати під час виплати такого доходу та додатково сплачувати податок на репатріацію доходів у розмірі 15 відсотків від суми такого доходу за рахунок такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Конвенцією між Урядом України та Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії "Про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доход і на приріст вартості майна" (826_648) від 10.02.1993 передбачено, роялті, які виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватися в цій другій Договірній Державі, якщо цей резидент фактично має право на одержання цих роялті і підлягає оподаткуванню у відношенні роялті в цій другій Договірній Державі. Підставою нарахування перевіряючими податку на репатріацію доходів було недоведення позивачем факту, що його контрагент за контрактом № 109 від 09.04.2001 є резидентом у другій Договірній Державі та підлягає оподаткуванню щодо роялті у цій другій Договірній Державі.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції (на підставі належним чином оформлених доказів, дійсність яких не ставиться під сумнів відповідачем), компанія "Smatserv Finans Limited" не є резидентом України, не має постійного представництва чи філії на території України, є платником відповідного податку на території Великобританії.

За встановлених обставин, касаційна інстанція вважає цілком обгрунтованим викладений в рішенні та постанові суду висновок про відсутність підстав нарахування позивачу податку на репатріацію доходів та відповідних фінансових санкцій.

Враховуючи викладене, прийняті у справі судові акти визнаються судовою колегією такими, що відповідають чинному податковому законодавству, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається. Керуючись статтями 111-7, пунктом 1 статтями 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Рішення від 22.07.2002 p. господарського суду Тернопільської області та постанову від 08.10.2002 p. Львівського апеляційного господарського суду у справі № 8/160-2185 господарського суду Тернопільської області залишити без зміни, а касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Тернополі - без задоволення.