Спір про стягнення коштів за кредитними договорами у зв'язку з невиконанням позичальником та поручителем зобов'язань по поверненню кредитних коштів - Матеріали постанови 07/026-1

Рішенням від ХХ.10.2002 господарського суду Ч-ської області (суддя А,А.А.) позов задоволено - на підставі ст.ст. 161, 162, 178, 179, 192 ЦК України (1540-06) стягнено з відповідачів солідарно 4102123 грн. 29 коп. боргу ЗАТ "YYY" за кредитними договорами від ХХ.11.2001 р. та від ХХ.03.2002 р. у зв'язку з невиконанням позичальником та поручителем зобов'язань по поверненню кредитних коштів. З цих же підстав стягнено з першого відповідача 46752,97 грн. пені та з другого відповідача 68331,26 грн. пені.

Постановою від ХХ.12.2002 р. Н-ського апеляційного господарського суду (судді: Б.Б.Б., В,В.В., Г.Г.Г.) рішення залишено без змін з тих же підстав.

ВАТ "ХХХ" у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні пред'явлених позовних вимог до ВАТ "ХХХ", оскільки вважає, що в порушення вимог ст. 43 ГПК України (1798-12) судами першої та апеляційної інстанції не надано належної правової оцінки положенню п. 4.3 договорів поруки від № Х1 від ХХ.11.2001 р. та № Х2 від ХХ.03.2002 р., згідно яких обов'язковою умовою настання відповідальності поручителя перед кредитором є попереднє узгодження позичальником з поручителем напрямів використання отриманих у кредит грошових коштів і така умова договорів поруки була погоджена сторонами при їх укладанні.

Водночас скаржник вказує на відсутність узгодження позичальником з другим відповідачем (поручителем) напрямків використання кредитних коштів, а тому відповідно до ч. 1 ст. 192 ЦК України (1540-06) останній не може бути притягнений до відповідальності замість боржника перед його кредитором - позивачем.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет повноти їх встановлення судом першої і апеляційної інстанцій та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення від ХХ.10.2002 р. та постанова від ХХ.12.2002 р. - скасуванню з ухваленням нового рішення про передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції з наступних підстав.

ХХ.11.2001 р. та ХХ.03.2002 р. між ВАТ "SSS" (кредитор) та ЗАТ "YYY" (позичальник) укладено кредитні договори № Х3 та № Х4, за умовами яких позичальник отримав кредитні кошти в загальній сумі 3400000 грн. зі строком повернення до ХХ.07.2002 р. Зазначені кошти було перераховано за платіжними вимогами № Х6 від ХХ.11.2001 р. та № Х7 від ХХ.03.2002 р. на розрахунковий рахунок ПП "ZZZ" в якості оплати за придбані першим відповідачем будівельні матеріали та обладнання.

На забезпечення виконання умов зазначених кредитних угод щодо погашення кредитів між позивачем, першим відповідачем (боржником) та другим відповідачем (поручителем) було укладено договори поруки від ХХ.11.2001 р. та від ХХ.03.2002 р., за умовами яких поручитель несе солідарну відповідальність перед банком за невиконання або неналежне виконання боржником умов кредитних договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 192 ЦК України (1540-06) в разі невиконання зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше не встановлено договором поруки.

При розгляді даного спору судом першої та апеляційної інстанцій не враховано дію у спірних правовідносинах відповідальності відповідного застереження, встановленого пунктами 4.3 договорів поруки від ХХ.11.2001 р. та від ХХ.03.2002 р., згідно яких відповідальність поручителя не поширюється на ті платежі, які були витрачені позичальником без узгодження з поручителем.

Зазначена обов'язкова умова застосування до поручителя (другого відповідача) банком солідарної цивільно-правової відповідальності відповідає вимогам ч. 2 п. 1 ст. 21 Закону України "Про підприємства в Україні" (887-12) , згідно з якими підприємства вільні у виборі предмета договору, у визначенні зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Судом при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови не з'ясовано обставини узгодження чи неузгодження позичальником з поручителем напрямків використання позичених грошових коштів, що є підставою для нового розгляду справи у зв'язку з неповним встановленням обставин справи.

Водночас передчасним вважаються висновки суду апеляційної інстанції щодо обізнаності поручителя з умовами пунктів 3.3.2 кредитних договорів, що стосувалися цільового призначення позичених першим відповідачем грошових коштів, як на підставу покладання на поручителя цивільно-правової відповідальності, оскільки пунктами 4.3 договорів поруки встановлено механізм отримання відповідного узгодження позичальником безпосередньо від поручителя, причому відповідачі пов'язані між собою договорами підряду № Х8 від ХХ.03.2002 р. та № Х9 р. від ХХ.09.2001 р.

З огляду на це, при новому розгляді справи слід надати ретельну правову оцінку умовам наявних у справі договорів на виконання підрядних робіт по капітальному будівництву об'єктів ВАТ "ХХХ" від ХХ.09.2001 р. № Х9, від ХХ.03.2002 р. № Х8 (а.с. 33-39) та договорів поставки № Х10 від ХХ.11.2001 р. і № Х11 від ХХ.02.2002 р. (а.с. 57, 58) та як наслідок вирішити питання про обґрунтованість чи необґрунтованість позовних вимог, пред'явлених до другого відповідача.

Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмету даного господарського спору, судом першої та апеляційної інстанцій всупереч вимогам ст. 43 ГПК України (1798-12) не надано належної правової оцінки, а згідно імперативних вимог ст. 111-7 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у справі докази.

Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ч. 3 ст. 111-5 ГПК України (1798-12) дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам справи, в зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування інших обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення даного спору та їх подальшого врахування в сукупності з фактичними обставинами, встановленими судом першої інстанції.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 - 111-12 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ВАТ "ХХХ" задовольнити частково.

Рішення від ХХ.10.2002 р. господарського суду Ч-ської області та постанову від ХХ.12.2002 р. Н-ського апеляційного господарського суду у справі № Х5 скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Ч-ської області.