07/631 Про визнання недійсним рішення - Текст документа

Рішенням господарського суду Черкаської області від 18.06.2002 у справі № 07/631 (суддя Дорошенко М.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2002 (судді: Острович С.Є., Кошіль В.В., Карась О.В.), задоволено позовні вимоги Золотоніського лікеро-горілчаного заводу – визнано недійсним рішення Золотоніської об’єднаної державної податкової інспекції Черкаської області від 03.01.2001 № 2/26-02/00371564/12 “Про застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення законодавства про оподаткування” з мотивів неправильного застосування відповідачем норм Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) .

Золотоніська об’єднана державна податкова інспекція Черкаської області в касаційній скарзі просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2002 та рішення господарського суду Черкаської області від 18.06.2002 у справі № 07/631, посилаючись на неправильне застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме: п. п. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) та ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (у зв’язку з неподанням позивачем доказів вивезення товарів за межі митної території України платником податку і, як наслідок, відсутністю права застосовувати нульову ставку ПДВ під час продажу товарів).

Заслухавши пояснення представника відповідача, який підтримав касаційну скаргу, та заперечення проти касаційної скарги представника позивача, перевіривши матеріали справи і проаналізувавши на підставі встановлених в ній фактичних обставин правильність застосування господарським судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що за результатами перевірки підприємства позивача з питань повноти та своєчасності сплати ПДВ до бюджету за лютий-червень 2000 року відповідачем було прийнято рішення № 2/26-02/00371564/12 від 03.01.2001 “Про застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення законодавства про оподаткування”, яким позивачу було донараховано ПДВ в розмірі 1344528 грн., штраф в розмірі 1344528 грн. і пеню за несвоєчасну сплату податку в розмірі 274238,70 грн. Підставою для прийняття оскаржуваного рішення ДПІ став акт перевірки від 25.12.2000 № 79/6/26-5202, яким було встановлено факт неправомірного застосування позивачем нульової ставки ПДВ по операціях з продажу латвійському підприємству SIA “GRANWAY” згідно з контрактами № 1 від 25.01.2000 та № 2 від 20.03.2000 товарів, які не були вивезені позивачем за межі митної території України (у зв’язку з чим вказані операції підлягають оподаткуванню на загальних підставах за ставкою 20%).

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що за укладеними з латвійським підприємством SIA “GRANWAY” зовнішньоекономічними контрактами від 25.01.2000 № 1 та від 20.03.2000 № 2 позивач зобов’язався поставити товари вказаним в контрактах вантажоодержувачам в Єгипті та Марокко на умовах поставки “FOB Маріуполь” згідно з правилами Інкотермс-90 транспортом, наданим ТОВ “Марімпекс”. Поняття терміну “FOB” регламентовано Міжнародними правилами по тлумаченню термінів “Інкотермс” (в редакції 1990 року): FOB Франко-борт означає, що зобов’язання щодо поставки вважаються виконаними після того, як товар передано через поручні судна в погодженому порту завантаження (в даному випадку, як встановили попередні судові інстанції, йдеться про морський порт Маріуполь).

Відповідно до п. п. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) , податок на додану вартість за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з продажу товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України.

Відповідно до ст.ст. 3-5 Митного кодексу України (92-15) територія Маріупольського морського торгового порту є територією України, а відповідно до ст. 15 вказаного кодексу ввезенням в Україну та вивезенням з України вважається фактичне переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів.

Обов’язок господарського суду оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, покладений на господарський суд статтею 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

В порушення вимог вищевказаної норми Господарського процесуального кодексу України (1798-12) господарські суди першої та апеляційної інстанції неповно з’ясували фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, не дали оцінку всім доказам у справі.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним рішення ДПІ, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач мав право на застосування нульової ставки ПДВ з операцій продажу товарів, оскільки надані позивачем вантажні митні декларації є доказом факту вивезення товарів за межі митної території України.

Однак вищезазначені висновки суду не можна вважати такими, що грунтуються на всебічному повному і об’єктивному з’ясуванні всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, та оцінці всіх доказів у справі у їх сукупності.

Так, господарськими судами попередніх інстанцій не дано оцінки листу Маріупольського державного морського торгового порту від 30.11.2000 № 05/Э-111 (а.с. 147) та листу ТОВ «Марімпекс» від 29.11.2000 № 711, в яких заперечується надходження вказаних позивачем контейнерів з товаром на територію порту, завантаження цих товарів на теплохід “Сергей Смирнов», виготовлення портом коносаментів ЗМРХ від 25.03.2000 і 7 МРХ від 04.06.2000 та оформлення інших документів на вказаний вантаж. При цьому, господарські суди попередніх інстанцій, зазначивши в оскаржуваних рішенні і постанові про наявність суперечності між вказаними листами Маріупольського порту і ТОВ “Марімпекс” та первинними документами (ВМД і товарно-транспортними накладними), не дослідили в повному обсязі всі обставини справи, не взяли до уваги, що відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили; не навели в мотивувальній частині рішення правового обгрунтування, з огляду на яке ці докази не було взято до уваги судом.

Крім того, господарськими судами попередніх інстанцій не дано оцінки листам Донбаської регіональної митниці від 14.02.2001 № 11-20/1073 та від 26.02.2001 № 11-36/1346, засвідченим підписом невідомої особи (за начальника Донбаської регіональної митниці), які не містять даних про вивезення позивачем товарів за межі митної території України (в т.ч. про дату вивезення товарів); крім того, у вказаних листах взагалі не підтверджено факт перетину митного кордону України вантажами за ВМД № 70000/0/201905, 70000/201907, 70000/201967.

Також господарськими судами не досліджено питання оплати покупцем поставленого товару і фактичного переміщення товару через митний кордон України, в т.ч. дату такого переміщення, що необхідно для визначення дати виникнення податкового зобов’язання з ПДВ за нульовою ставкою (оскільки податкові зобов’язання платника податку-експортера за нульовою ставкою виникають лише після фактичного перетину товарами митного кордону України).

Крім того, господарським судом апеляційної інстанції не було дано будь-якої оцінки листу Національного Центрального бюро Інтерполу в Україні від 05.02.2001 (що знаходиться в матеріалах справи на стор. 194), згідно з яким вантажоодержувач товару за контрактом № 1 від 25.01.2000 (фірма “TECHNICAL TRАDE” Єгипет) не мав ділових стосунків з українськими фізичними та юридичними особами та ніколи не імпортував вантажі з України.

Вищезазначені порушення судами першої та апеляційної інстанції вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) щодо повноти з’ясування обставин справи свідчить про неправильне застосування судами норм процесуального права і унеможливлює перевірку правильності висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а останні встановлені неповно, справа підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об’єктивного встановлення обставин справи, прав та обов’язків сторін і в залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, ст.ст. 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Золотоніської об’єднаної державної податкової інспекції Черкаської області задовольнити частково.

Скасувати постанову від 17.09.2002 Київського апеляційного господарського суду та рішення господарського суду Черкаської області від 18.06.2002 у справі № 07/631, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Черкаської області.