ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.11.2002 Справа N 20/431
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С. – головуючого,
Рибака В.В.,
Черкащенка М.М.,
за участю від позивача: не з’явилися
представників від відповідача: Галій Ю.М. – дов.
від 20.02.02 № 192/9/10-016
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні касаційну Печерському районі міста Києва
скаргу
на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 04.06.02
у справі господарського суду м. Києва
за позовом ТОВ “Дилинг”, м. Київ
до Державної податкової інспекції у
Печерському районі міста Києва
про зобов’язання надати висновок щодо
відшкодування з державного бюджету
сум податку на додану вартість та
відсотків нарахованих на суму
бюджетної заборгованості
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 30.05.01 господарського суду м. Києва позовні вимоги
задоволені. Постановою від 04.06.02 Київського апеляційного
господарського суду дане рішення залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що ст. 4 Указу Президента України
“Про деякі зміни оподаткування” від 07.08.98 за № 857/98
передбачено, що якщо сума від’ємного значення податку не
погашається сумами податкових зобов’язань, що виникли протягом
трьох наступних звітних періодів, така сума підлягає відшкодуванню
з Державного бюджету України на умовах, визначених законодавством
протягом місяця, що настає після подання декларації за третій
звітний період: після виникнення від’ємного значення податку.
Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного
господарського суду ДПІ у Печерському районі міста Києва
звернулась у Вищий господарський суд України з касаційною скаргою
і просить її скасувати, посилаючись на те, що постановою Кабінету
Міністрів України від 26.09.01 № 1270 “Про впорядкування
відшкодування податку на додану вартість та розрахунків з
бюджетом” операції з відшкодування сум податку на додану вартість
у частині, що належить зарахуванню на поточний рахунок платника
податку, здійснюються на підставі даних декларацій з податку на
додану вартість, що подаються платником до органу державної
податкової служби за місцем реєстрації, і стосуються лише тих
платників, у яких настали терміни відшкодування податку на додану
вартість згідно із законодавством.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить
необхідним касаційну скаргу задовольнити з наступних підстав.
Позивач надав ДПІ у Печерському районі м. Києва декларацію з
податку на додану вартість за грудень 2000 року. За підсумками
грудня 2000 року різниця між податковими зобов’язаннями позивача з
ПДВ і податковим кредитам була від’ємна, тому відповідно до п. п
7.7.3 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
підлягає відшкодуванню платнику з державного бюджету
України протягом місяця, наступного після подачі декларації.
Різниця в сумі 94 770 грн. не було в установлений термін
відповідачу відшкодована.
Частиною 5 п. п. 7.7.3 ст. 7 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
визначено, що платник податку має
право в будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості
звернутися з позовом про стягнення коштів з бюджету та притягнення
до відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасному
відшкодуванні надмірно сплачених податків.
Наведене свідчить про те, що Законом України визначено спосіб, у
який платник податку може звернутися до суду за захистом свого
порушеного права.
Враховуючи, що у зв’язку з виникненням бюджетної заборгованості
lern~ позивача є стягнення коштів з бюджету, тому позовна вимога
щодо зобов’язання відповідача надати висновок про відшкодування
податку на додану вартість, задоволенню не підлягає.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими
судами дана неправильна юридична оцінка обставинам справи, тому
судові рішення не відповідають чинному законодавству України та
обставинам справи і підлягають скасуванню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 111-5, ст. 111-9, ст.
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити.
Рішення від 30.05.01 арбітражного суду м. Києва та постанову від
04.06.02 Київського апеляційного господарського суду у справі №
20/431 скасувати.
В позові відмовити.
Доручити господарському суду м. Києва видати відповідні накази з
урахуванням ст. 122 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Головуючий В.С. Божок
Судді В.В. Рибак
М.М. Черкащенко