ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.11.2002 Справа N 2-17/2937-2002
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Полякова Б.М.
суддів: Яценко О.В., Цвігун В.Л.
розглянув касаційну скаргу Релігійної громади Української
Православної Церкви Київського
патріархату,
с. Шевченкове
на постанову від 24.07.2002 р. Львівського
апеляційного господарського суду
у справі № 6/335 господарського суду
Івано-Франківської області
за позовом Релігійної громади Української
Греко-Католицької Церкви, с.
Шевченкове (далі – Релігійна
громада УГКЦ)
до Релігійної громади Української
Православної Церкви Київського
патріархату,
с. Шевченкове (далі – Релігійна
громада УПЦ КП)
Про усунення перешкод в почерговому (спільному) користуванні
культовою спорудою
в судовому засіданні взяли Вітик С.М. – дов. на представлення
участь представники: інтересів позивача у ВГСУ при
від позивача: розгляді справи № 6/335;
від відповідача: Дуткевич М.В. – дов. на
представлення інтересів позивача у
ВГСУ при розгляді справи № 6/335
Свистун А.В. – дов. від 27.11.2001
р.
Заслухавши доповідь судді Яценко О.В., пояснення представників
сторін, перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд
України
В С Т А Н О В И В:
Релігійна громада УГКЦ звернулася до господарського суду
Івано-Франківської області з позовом про усунення перешкод в
почерговому (спільному) користуванні культовою спорудою.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що у його власності знаходиться
збудована громадою УГКЦ у 1910 р. церковна споруда – церква св.
Параскеви, якою незаконно користується Релігійна громада УПЦ
КП.
08.06.1995 р., згідно рішення виконавчого комітету
Івано-Франківської обласної ради № 170 від 17.09.1991 р. “Про
повернення у власність і передачу в користування культових
споруд”, позивач уклав договір з виконавчим комітетом Долинської
районної ради народних депутатів про передачу в безоплатне
користування культової споруди с. Шевченкове, а також погодили
графік почергового (з Релігійною громадою УПЦ КП) проведення
богослужінь та інших церковних обрядів.
Зазначений договір залишився невиконаним через перешкоди, що
вчиняються з боку відповідача.
Відповідач відмовився від укладання договору на право
користування спірною культовою спорудою, незаконно володіючи
нею.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від
16.04.2002 р. (суддя – Грица Ю.І.) позовні вимоги були
задоволені в повному обсязі.
Рішення суду мотивоване тим, що згідно ст. 17 Закону України
“Про свободу совісті та релігійні організації” виконавчий
комітет Івано-Франківської обласної ради прийняв рішення № 170
від 17.09.1991 р. “Про повернення у власність і передачу в
користування культових споруд”, згідно п. 4 якого релігійній
громаді УГКЦ, с. Шевченкове – позивачу та відповідачу передано у
почергове користування культову споруду в с. Шевченкове.
Заперечення відповідача не підтверджуються зібраними у справі
доказами.
Відповідач звернувся до апеляційної інстанції, яка постановою
від 24.07.2002 р. (судді – Бобеляк О.М., Дубник О.П. , Орищин
Г.В.) апеляційну скаргу залишила без задоволення, а рішення у
справў – без зміни з тих же підстав.
Звертаючись до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, відповідач просить скасувати постанову Львівського
апеляційного господарського суду від 24.07.2002 р., посилаючись
на порушення судом норм матеріального та процесуального права
при її прийнятті.
Позивач подав до касаційної інстанції відзив на скаргу
Релігійної громада УПЦ КП, в якому просить постанову у справі
залишити без зміни, посилаючись на повне додержання судом вимог
матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оскаржуваних рішення та постанови, дійшла
висновку, що судами першої та апеляційної інстанції, при
прийнятті рішення та постанови у справі за зібраними та
оціненими доказами, було порушено норми матеріального та
процесуального права, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд оцінює докази за своїм
внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і
об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в
їх сукупності, керуючись законом.
Згідно умов ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція використовує
процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки
юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у
рішення чи постанові господарського суду.
Разом з тим, оскаржувані рішення та постанова прийняті за
неповно встановлених обставин справи, без здійснення належної
юридичної оцінки тих обставин справи, які встановлені судом.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України “Про свободу совісті та
релігійні організації”, що передбачає порядок користування
майном, яке є власністю держави, громадських організацій або
громадян: культова будівля і майно, що є державною власністю,
можуть передаватися у почергове користування двом або більше
релігійним громадам за їх взаємною згодою. За відсутності такої
згоди державний орган визначає порядок користування культовою
будівлею і майном шляхом укладення з кожною громадою окремого
договору.
Як вбачається з матеріалів справи, 08.06.1995 р. між виконавчим
комітетом Волинської районної ради в особі керуючого справами
райвиконкому та релігійною громадою УГКЦ с. Шевченкове був
укладений договір про користування культовою спорудою, за яким
виконком передав в безоплатне користування, а громада прийняла в
почергове користування культову споруду (а.с. 18).
В матеріалах справи знаходиться копія цього договору, яка не
завірена належним чином, у визначеному законом порядку.
Суди першої та апеляційної інстанцій при винесення рішення та
постанови у справі посилалися як на докази на наступні
документи: рішення виконавчого комітету Івано-Франківської
обласної ради народних депутатів № 170 від 17.09.1991 р. (а.с.
11) та № 49 від 04.03.1992 р. (а.с. 34), графік проведення
богослужінь від 08.06.1995 р. (а.с. 19), Статут релігійної
громади УГКЦ с. Шевченкове (а.с. 59-63), наданий суду у якості
доказу щодо наділення священика належними повноваженнями для
підпису позовної заяви та інших документів.
Всі вищеперераховані документи не завірені належним чином та не
надані в оригіналах.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
доказами у справі є будь-які фактичні дані,
на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку
встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких
ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини,
які мають значення для правильного вирішення господарського
спору.
Як встановлено ч. 1 ст. 33 цього Кодексу, кожна сторона повинна
довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі
своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ч. 2 ст. 34 обставини справи, які відповідно до
законодавства повинні бути підтверджені певними засобами
доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами
доказування.
Згідно умов ч. 2 ст. 36 вказаного Кодексу письмові докази
подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.
Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа,
подається засвідчений витяг з нього.
Отже, обставини справи, які встановлені судами першої та
апеляційної інстанцій, не підтверджені певними засобами
доказування.
За таких обставин не виключається помилковість висновків суду
першої та апеляційної інстанцій, що по суті ґрунтуються лише на
документах, не завірених належним чином, доказове значення яких
є досить спірним.
Згідно ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для скасування або зміни рішення
місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови
апеляційного господарського суду є порушення або неправильне
застосування норм матеріального або процесуального права.
За таких обставин, рішення та постанова у справі підлягають
скасуванню.
При новому розгляді суду потрібно витребувати належним чином
оформлені докази, на які посилався місцевий господарській суд та
суд апеляційної інстанції при прийнятті рішення та постанови у
справі, врахувати наведене та вирішити спір відповідно вимог
чинного законодавства України.
Зважаючи на вищевикладене та, керуючись статтями 111-5, 111-7,
111-9-111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Релігійної громади Української
Православної Церкви Київського патріархату на постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 24.07.2002 р. у
справі № 6/335 задовольнити частково.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
24.07.2002 р. у справі № 6/335 скасувати.
3. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від
16.04.2002 р. у справі № 6/335 скасувати.
4. Справу № 6/335 передати до господарського суду
Івано-Франківської області на новий розгляд.
Головуючий Поляков Б.М.
Судді: Яценко О.В.
Цвігун В.Л.