Спір про стягнення суми податку на додану вартість - Матеріали постанови ВГСУ 01/553-1

Рішенням господарського суду Ч-ської області від ХХ.07.2002 р. (суддя А.А.А.) позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "ХХХ" до Н-ського державного морського торгівельного порту про стягнення суми податку на додану вартість у розмірі 124,34 дол. США задоволено.

Постановою Ч-ського апеляційного господарського суду від ХХ.10.2002 р. (головуючий, суддя Б.Б.Б, судді В.В.В., Г.Г.Г.) рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позовних вимоги ТОВ "ХХХ" відмовлено.

При цьому, судами першої та апеляційної інстанції встановлено таке.

Між Н-ським портом та ТОВ "ХХХ" 05.01.2001 р. був укладений договір № Х4, предметом якого є організація та обслуговування позивачем операцій з перевалки експортно/імпортних вантажів вантажовласників на умовах, передбачених у додатках №№ Х0-Х7.

Згідно п. 3.8. додатку Х1 договору сторони обумовили валюту платежу в залежності від того кому-саме, резиденту чи не резиденту України належать вантажі та надаються відповідні послуги.

З огляду на вказані умови цього договору та на виконання договору транспортного експедирування № Х9 від ХХ.11.2001 р., укладеного позивачем та компанією "YYY" (США), керуючись довіреністю від ХХ.11.2001 р., наданою позивачу (повірений) вказаною компанією (довіритель), позивач листом № Х5 від ХХ.11.2001 р. повідомив відповідача про те, що вартість послуг порту сплачується нерезидентом - компанією "YYY" (США), як контрактна вартість товару, у зв'язку з чим рахунок на оплату цих робіт (послуг) порт має виставити у доларах США.

ХХ.11.01 р. відповідач виставив рахунок № Х6 на суму 10410,79 доларів США з урахуванням нарахованого податку на додану вартість (ПДВ) за ставкою 20%, також в доларах США -1735,13 дол. США.

За рахунок одержаних від довірителя грошових коштів в іноземній валюті позивач платіжним дорученням № ХХ3 від ХХ.02.2002 р. здійснив часткову оплату рахунку в сумі 8800 дол. США, в тому числі за надані послуги - 8675,66 дол. США та ПДВ у сумі 124,34 дол. США.

На думку суду першої інстанції дії відповідача - визначення в рахунку іноземної валюти, як засобу платежу, є визнанням відповідачем того, що ним послуги надавалися не позивачу, а нерезиденту України - довірителю позивача. Тобто роботи (послуги) спожиті саме цим нерезидентом, а не його повіреним, що є резидентом України.

Керуючись п.п. 6.2.2, 6.2.4, 7.2.3, 11.4 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , суд першої інстанції дійшов висновку про те, що застосування відповідачем при розрахунках з позивачем, що діяв за дорученням, ставки податку на додану вартість, 20% є безпідставним та таким, що суперечить вимогам закону.

Суд апеляційної інстанції, не погоджуючись з таким висновком, також посилається на п.п. 6.2.2 вказаного Закону (168/97-ВР) та, керуючись п. 63.11.0 Державного класифікатора України (v0441217-96) (у редакції від 22.10.1996 р.), дійшов висновку про те, що послуги з перевалки вантажів можна віднести до складу транспортних послуг, але не можна їх віднести до транспортних послуг з перевезення вантажів. Тому податок за нульовою ставкою не може обчислюватись щодо надання таких послуг.

Окрім того, суд апеляційної інстанції вважає, що послуги позивачу були надані за договором № Х4, укладеним між позивачем і відповідачем, а не у зв'язку з виконанням позивачем обов'язків довірителя компанії, що не є резидентом України. Також ним не доведено, що зазначені послуги призначалися для використання та споживання за межами митної території України. Тому відповідач обгрунтовано обчислив ставку з податку на додану вартість у розмірі 20% за операції з робіт (послуг), які були ним надані позивачеві за перевалку вантажу.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить її скасувати і позов задовольнити.

У своїй касаційній скарзі скаржник стверджує, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, пп. 6.2.2 та 6.2.4 статті 6 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

На думку скаржника, суд апеляційної інстанції помилково дійшов висновку про те, що робота порта по перевалці вантажів з борта судна в з/д вагони та в автотранспорт не є послугами по перевезенню вантажів.

Скаржник вважає, що апеляційний суд для визнання поняття "перевезення" замість п.п. 6.2.4. ст.6 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) необгрунтовано використав Державний класифікатор України "Класифікація видів економічної діяльності" (v0441217-96) (конкретно п. 63.11.0).

У своїй касаційній скарзі скаржник наводить і інші доводи, за якими, на його думку, оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Відповідач надіслав до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу позивача і просить постанову Ч-ського апеляційного господарського суду від ХХ.10.2002 р. залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення з мотивів, викладених у відзиві.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з таких підстав.

Особливістю здійснення операцій у зовнішньоекономічній діяльності з використанням посередництва є одночасне використання законодавчо встановлених норм та вимог як для посередників, так і для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Скаржник наполягає на тому, що послуга з перевалки вантажу була надана не йому, посереднику, а вантажовласнику - фірмі "YYY" (США), який і розрахувався з Н-ським державним морським торгівельним портом у доларах США через нього - експедитора - ТОВ "ХХХ".

Судами обох інстанцій встановлено, що між ТОВ "ХХХ" (експедитор) та нерезидентом України - фірмою "YYY" (США) ХХ.11.2001 р. було укладено договір № Х2 про надання послуг однією особою іншій.

Предметом угоди стали послуги з організації та обслуговування повіреним - ТОВ "ХХХ" перевалки та здійснення ним транспортно-експедиторського обслуговування експортних і імпортних вантажів замовника (довірителя).

За цією угодою генеральному директору ТОВ "ХХХ" було видано замовником довіреність на право декларування й проведення транспортно-експедиторських операцій (а.с. 29).

Оскільки метою укладання цього договору було представництво перед третіми особами, то його умовами визначалися лише внутрішні взаємні стосунки довірителя і повіреного.

Згідно ст. 386 Цивільного кодексу України (1540-06) цивільно-правовий договір, відповідно до якого одна сторона (повірений) зобов'язується здійснити від імені та за рахунок іншої сторони (довірителя) певні юридичні дії, є договором доручення. За договором доручення повірений виступає від імені довірителя юридичних дій, тобто таких, котрі спричинять виникнення, зміну чи припинення суб'єктивних прав і обов'язків довірителя, а не повіреного.

Матеріали справи свідчать, що виконуючи обов'язки повіреного, ТОВ "ХХХ" діяв від імені іноземного замовника, закупивши послуги Н-ського порту від імені іноземного замовника за іноземну валюту (а.с. 31). При цьому придбання іноземним замовником за іноземну валюту на митній території України послуг порта здійснювалося за цінами з урахуванням ПДВ, який не може відноситися до податкового кредиту, оскільки іноземний замовник не є платником ПДВ.

Згідно з п.п. 6.2.2 статті 6 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з продажу робіт (послуг), призначених для використання та споживання за межами митної території України.

Таким чином, у разі виконання резидентом України робіт (послуг) для нерезидента за іноземну валюту в Україні, такі роботи (послуги) вважаються експортованими і підлягають оподаткуванню ПДВ за нульовою ставкою, оскільки іноземний замовник (відправник вантажу) не є платником ПДВ. Відповідно, договір № Х4, укладений між позивачем і відповідачем, не передбачав переходу права власності експедитору (позивачу) на послуги від експортера - Н-ського порта.

Щодо ввезення товару (мороженої риби), то в цілому операції з ввезення товару (робіт, послуг) - імпорт, є об'єктом для нарахування ПДВ, а платником податку виступають особи, які ввозять товари (послуги) на митну територію України - імпортер. Але як встановлено судами двох інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посередницькі послуги здійснило ТОВ "ХХХ" (позивач), як довірена особа відправника - фірми "YYY" (США), а не імпортера - ТОВ "ZZZ", про що зазначено у ВМД (а.с. 40-41).

Окрім того, в силу загальних вимог цивільного законодавства України зобов'язання, що виникло з цієї угоди, не створює зобов'язань для особи, яка не брала в ній участь в якості сторони. Тому, умови договору від ХХ.01.2001 р. № Х4 про надання послуг, що був укладений між позивачем і відповідачем-резидентами України, не можуть бути визначальними для цивільно-правової оцінки відносин суб'єктів господарювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності (резидента і нерезидента України), в тому числі з використанням посередництва.

За таких обставин, постанова Ч-ського апеляційного господарського суду від ХХ.10.2002 р. підлягає скасуванню.

Скасовуючи постанову апеляційної інстанції, колегія суддів не знаходить підстав для скасування рішення господарського суду Ч-ської області від ХХ.07.2002 р., яке грунтується на вимогах чинного законодавства та відповідає фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11, Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ХХХ" задовольнити.

2. Постанову Ч-ського апеляційного господарського суду від ХХ.10. 2002 р. у справі № Х8 скасувати, а рішення господарського суду Ч-ської області від ХХ.07.2002 р. у даній справі залишити без змін.