ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
Суддя І-ї інстанції: Місюра Л.С.;
Судді апеляційної інстанції:
головуючий – Лотоцька Л.О.,
судді: Белінська В.О., Коршун А.О.;
Доповідач у суді касаційної
інстанції – Харченко В.М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.11.2002 Справа N 4/1/169д
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Борденюк Є.М. (головуючий),
Харченка В.М.,
Вовка І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві
за участю представника відповідача – Скоропис О.М.
касаційну скаргу ТзОВ “Культурний центр
“Хортиця”
на постанову від 09.07.2002
Дніпропетровського апеляційного господарського суду
у справі № 4/1/169д
господарського суду Запорізької області
за позовом прокурора Запорізької області в
інтересах держави в особі
Регіонального відділення Фонду
державного майна України по
Запорізькій області
до ТзОВ “Культурний центр
“Хортиця”
Про розірвання договору оренди
Представники прокуратури та регіонального відділення ФДМУ по
Запорізькій області в судове засідання не з’явилися, про час і
місце слухання сторони повідомлені належним чином.
В С Т А Н О В И В:
У травні 2002 року прокурор Запорізької області звернувся в
інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду
державного майна України по Запорізькій області до ТзОВ
“Культурний центр “Хортиця” про розірвання договору оренди
державного нерухомого майна – окремо розташованої двоповерхової
будівлі за адресою м. Запоріжжя, вул. Шаумяна, 4, загальною
площею 792,3 м2, літера А-2. Свої вимоги заявник обґрунтовував
тим, що відповідачем не дотримуються умови договору, зокрема
приміщення використовується не за цільовим призначенням.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 06.06.2002
по справі № 4/1/169д позов задоволено. Розірвано, укладений між
Регіональним відділенням Фонду державного майна України по
Запорізькій області та ТзОВ “Культурний центр “Хортиця”, договір
оренди від 28.05.2001 № 721.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 09.07.2002, за тією ж справою, вищезазначене рішення суду
першої інстанції залишено без змін, а апеляційну скаргу - без
задоволення.
Постановляючи вищезазначені рішення суди виходили з того, що
орендоване приміщення відповідач використовував не за
призначенням, оскільки без дозволу власника та будь-яких
правових підстав він, тобто відповідач, надав його державним
структурам, які розмістили у цьому приміщенні своїх працівників.
У касаційній скарзі ТзОВ “Культурний центр “Хортиця” просить
скасувати постанову апеляційного суду та прийняти нове рішення,
яким в позові відмовити. Свої вимоги мотивує тим, що апеляційним
судом порушені норми матеріального права, зокрема ст. ст. 30,
269 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Письмового відзиву на касаційну скаргу позивач до суду не
надіслав.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представника
відповідача, перевіривши правильність застосування
Дніпропетровським апеляційним господарським судом норм
процесуального та матеріального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України знаходить касаційну скаргу такою, що
не підлягає задоволенню.
До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.
Як це вбачається із матеріалів справи, 28.01.2001 за № 721 між
сторонами був укладений договір оренди державного нерухомого
майна, відповідно до якого за актом прийому-передачі від
28.05.2001 окремо розташована двоповерхова будівля за адресою
м. Запоріжжя, вул. Шаумяна, 4, загальною площею 792,3 м2, літера
А-2 була передана ТзОВ “Культурний центр “Хортиця”.
Згідно з умовами оспорюваного договору оренда приміщень
призначена для розміщення офісу (п. 1.2) та передбачено, що
орендар повинен використовувати орендоване майно у відповідності
з умовами договору - за цільовим призначенням (п. 5.1).
Як свідчать матеріали справи, відповідачем орендовані приміщення
не використовуються для власного офісу, оскільки в них без
будь-яких правових підстав відповідач, без отримання дозволу
власника, розмістив працівників Запорізької філії
Спеціалізованого державного підприємства “Укрспецюст” та
Державної податкової міліції ДПІ в Орджонікідзевському районі
м. Запоріжжя.
Відповідно до ст. 22 Закону України “Про оренду державного та
комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
, відповідач має право передавати
в суборенду нерухоме та інше окреме індивідуально визначене
майно, якщо інше не передбачено договором оренди.
Із змісту договору оренди, який був укладений між сторонами,
вбачається, що орендар мав право передавати в суборенду окремі
приміщення чи їх частину лише за погодженням з орендарем.
Сукупності наведених обставин суди першої та апеляційної
інстанцій дали належну оцінку і прийшли до обгрунтованого
висновку про те, що відповідач не виконував своїх зобов'язань за
договором.
У цьому ж зв'язку твердження відповідача про те, що надавши
орендоване приміщення у фактичне користування іншим юридичним
особам він не порушив вимог діючого законодавства, є
безпідставним і не приймається судом до уваги.
З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ТзОВ “Культурний центр “Хортиця” залишити без
задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області
від 06.06.2002 та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 09.07.2002 по справі № 4/1/169д залишити
без змін.
Головуючий Борденюк Є.М.
Суддя Харченко В.М.
Суддя Вовк І.В.