Підготовлено за матеріалами судових справ.

(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ"

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянув касаційну скаргу та додаткову касаційну скаргу

приватної виробничо-комерційної фірми "ХХХ"

на рішення господарського суду Донецької області від ХХ.10.2002 р.

та постанову Донецького апеляційного господарського суду від

ХХ.11.2002 р.

у справі № 000

за позовом приватної виробничо-комерційної фірми "ХХХ"

до І-ського головного відділення АК ПІБ м. Маріуполя,

3-я особа ВАТ "УУУ"

про стягнення 3749190,94 грн.

за участю представників:

позивача - присутні

відповідача - присутні

3-ї особи - присутні

Рішенням господарського суду Донецької області від ХХ.10.2002 р. у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від ХХ.11.2002 р. рішення суду від ХХ.10.2002 р. залишено без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.

У касаційній скарзі і додаткових доводах позивач просить скасувати судові рішення посилаючись на те, що вони прийняті з порушенням норм чинного законодавства та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити судові рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши справу, заслухавши пояснення представників сторін, 3-ї особи, суд встановив наступне.

В листопаді 2001 р. позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 3052050,80 грн. основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 697140,14 грн. "санкцій та пені", посилаючись на те, що ВАТ "УУУ" в якості оплати виконаних робіт ХХ.03.97 р. емітував на користь позивача простий вексель на суму 1522273 грн. Вказаний вексель позивач ХХ.03.97 р. пред'явив для оплати І-ському головному відділенню ПІБу в м. Маріуполі, про що був складений акт пред'явлення векселю з обов'язком банку сплатити кошти до ХХ.03.97 р. Прийнявши оригінал векселя, банк кошти не сплатив, вексель не повернув, що, на думку позивача, є підставою для стягнення з відповідача визначеної в позові заборгованості. В подальшому позивач неодноразово надавав суду нові і додаткові обґрунтування позовних вимог.

Матеріали справи свідчать про цілковите виконання місцевим і апеляційним судами вимог ст.ст.4-2 , 4-3 ГПК України (1798-12) щодо забезпечення рівності учасників перед законом і судом та створення їм необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Так, суд при першому і повторному розгляді спору сприяв позивачу в наданні як письмових обґрунтувань доводів позовної заяви, так і в залученні до справи доказів позивача, а також витребуванні необхідних матеріалів.

В результаті повного, об'єктивного, всебічного дослідження наданих сторонами, 3-ю особою доказів, їх аналізу суд дійшов до обґрунтованих юридичних висновків. Зокрема, судами встановлено факти про недоведеність тверджень позивача про те, що ВАТ "УУУ" фактично передав позивачу оригінал спірного векселя в розрахунок за поставлену продукцію. Суд перевірив копію укладеного позивачем і орендним підприємством "УУУ" договору на виконання робіт, накладні, розрахунки та зазначив, що вони не є свідчення "товарності векселя". При цьому враховано, що ВАТ "УУУ" категорично заперечувало наявність заборгованості перед позивачем за поставлену продукцію, що унеможливлювало передачу комбінатом позивачу простого векселя в розрахунок за продукцію.

Також обґрунтованим є висновок суду про те, що відповідач не є зобов'язаною особою за спірним векселем у зв'язку з відсутністю безспірних доказів передачі позивачем банку векселя. Судом перевищені наявні у справі реєстр векселів без відмітки про прийняття документів інкасо, що розцінено у якості наміру на здійснення передачі векселя згідно укладеного сторонами договору № 1 від ХХ.03.97 р. на інкасування векселів. За результатами оцінки змісту і характеру текстів написів на копії векселю, форми реєстру суд визнав їх такими, що не відповідають затвердженому Нацбанком України Порядку проведення банком операцій з векселями (v4802500-99) і не можуть бути належними доказами в підтвердження доводів позивача, зокрема, щодо наявності факту передачі позивачем банку оригіналу векселя.

Наведені висновки є визначальними по відношенню до інших побічних обставин цієї справи, які прямого відношення до предмету спору не мають.

Отже, судові рішення у справі відповідають встановленим обставинам та застосованому законодавству, в тому числі і вексельному, тому підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Доводи касаційної скарги про невірне застосування судами норм права фактично є спробою тлумачення законодавства виключно на свою (позивача) користь.

Окрім того, основна частина доводів касаційної скарги зводиться до незгоди позивача зі здійсненою судом оцінкою доказів у справі. Позивач наполягає на необхідності вирішення касаційною інстанцією питань про перевагу одних доказів над іншими, тобто здійснення відмінної від місцевого та апеляційного суду оцінки доказів, що суперечить вимогам ст.111 ГПК України (1798-12) , тому до уваги не приймаються.

Клопотання позивача про залучення до справи додаткових матеріалів відповідно до ч.2 ст.111-7 ГПК України (1798-12) для розгляду касаційною інстанцією не прийняті.

Заява банку про розподіл судових витрат має вирішуватись місцевим судом.

Керуючись ст.ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Донецької області від ХХ.10.2002 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від ХХ.11.2002 р. залишити без змін, а касаційну скаргу та додаткову касаційну скаргу приватної виробничо-комерційної фірми "ХХХ" - без задоволення.