Спір про відшкодування боргу та понесених збитків через невиконання умов договору про спільну діяльність - Матеріали постанови ВГСУ 06/036

Спільне українсько-китайсько-гонконгське підприємство закрите акціонерне товариство "YYY" (далі - Підприємство) звернулося в господарський суд м. Києва з позовом до відкритого акціонерного товариства "Виробничо-наукове підприємство "ХХХ" (далі Товариство) про відшкодування боргу та понесених збитків на загальну суму 110320 грн. через невиконання умов договору про спільну діяльність N Х від ХХ.10.1998 року. В судовому засідання Підприємство змінило позовні вимоги і просило суд стягнути з Товариства збитки в розмірі 97274 23 грн. включаючи суми основного боргу та втраченої вигоди, збільшених на індекс інфляції за період прострочення та процентів річних.

Рішенням господарського суду м. Києва від ХХ.11.2002 року у справі N 000 позов задоволено, стягнуто з ВАТ ВНП "ХХХ" на користь СП "YYY" 56000 грн. основного боргу, 36328,43 грн. збитків від інфляції, 4944,80 грн. річних та 972,74 грн. держмита.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від ХХ.10.2002 року рішення господарського суду м. Києва від ХХ.11.2002 року у справі N 000 залишене без змін.

Товариство у поданій касаційній скарзі просить рішення господарського суду м. Києва від ХХ.11.2002 та постанову Київського апеляційного господарського суду від ХХ.10.2002 у справі N 000 скасувати, позов Підприємства залишити без розгляду. В обгрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що господарськими судами першої та апеляційної інстанцій порушені вимоги ст. ст. 43, 83, 84 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , а також неправильно застосовані норми матеріального права, а саме ст. ст. 153, 203, 214, 430 - 433 Цивільного кодексу України (1540-06) .

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ХХ.10.1998 року між СП "YYY" та С-м інноваційним центром сервісного обслуговування т-ва (далі - Центр), який є відокремленим підрозділом ВАТ ВНП "ХХХ", укладено договір про спільну діяльність N Х (далі - Договір), відповідно до якого сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільних господарських цілей в галузі виробництва нових лікарських препаратів (п. 1 розділу І Договору). При цьому Підприємство зобов'язалося здійснити розробку і виробництво сорбентів для лікарських форм і емульгаторів, а Центр - поставити екстракти лікарських трав і складові для м'яких лікарських форм (п. 2 розділу ІІ Договору).

Строки виконання робіт (етапів) визначаються календарним планом і додаються до договору (п. 4 розділу І Договору).

Пунктом 1 розділу ІІІ Договору сторони обумовили, що при виконанні зобов'язань по цьому договору оплата здійснюється в слідуючому порядку: підприємство передає Центру по видатковому касовому ордеру 35000 грн.

Крім того, п. 3 розділу ІІІ Договору передбачає додаткове узгодження, за яким Центр зобов'язується забезпечити прибуток в обмін переданих коштів не менше 60% по першому етапу до ХХ.10.1998 року.

Суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про те, що відповідач не виконав зобов'язання за Договором, у зв'язку з чим задовольнили вимоги позивача про стягнення суми боргу та збитків з урахуванням індексу інфляції, а також процентів річних.

Разом з тим, встановивши, що між сторонами склалися цивільноправові відносини, що регулюються умовами договору про спільну діяльність N Х від ХХ.10.1998 року, суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи і вирішення спору по суті не здійснили повного юридичного аналізу зазначених договірних правовідносин, в зв'язку з чим висновки, які містяться в оскаржуваних судових актах не грунтуються на конкретних матеріально правових нормах.

Задовольняючи вимоги позивача про стягнення коштів суди не звернули уваги на те, що вказаний Договір укладений на невизначений строк і не з'ясували під час розгляду справи, чи припинено дію цього Договору, та чи був він розірваний у встановленому порядку. Судами не витребуваний і відсутній у матеріалах справи календарний план виконання робіт (етапів), складення якого передбачене умовами Договору. Оскільки Підприємство не обгрунтувало позовні вимоги з посиланням на ч. 2 ст. 213 Цивільного кодексу України (1540-06) , з'ясування вказаних обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору по суті.

Договором не визначений порядок розподілу отриманих прибутків та понесених збитків від сумісної діяльності учасників Договору, в зв'язку з чим господарським судам першої та апеляційної інстанцій належало навести правове обгрунтування стягнення на користь одного з учасників сумісної діяльності не одержаного прибутку в сумі 21000 грн.

Під час розгляду справи господарському суду м. Києва належало з'ясувати також питання про те, чи є діяльність, передбачена Договором такою, що підлягає ліцензуванню, оскільки позовні вимоги про стягнення не одержаного прибутку, отримання якого передбачалось за рахунок діяльності, на яку позивач не мав ліцензії є неправомірними

Крім того, судами при винесенні оскаржуваних рішення та постанови не враховано, що цивільним законодавством не передбачене нарахування на суму збитків індексу інфляції та процентів річних, встановлених ст. 214 Цивільного кодексу України (1540-06) .

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України "Про судове рішення" від 29.12.76 N 11 (v0011700-76) із змінами, внесеними постановами Пленуму від 24.04.81 N 4, від 25.12.92 N 13 (v0013700-92) мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів, визначаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обгрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Разом з тим, мотивувальна частина рішення не містить посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув, неповноти з'ясування обставин справи та порушення чинного законодавства не усунув.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення господарського суду м. Києва від ХХ.11.2001 та постанова Київського апеляційного господарського суду від ХХ.10.2002 по справі N 000 винесені з порушенням та неправильним застосуванням норм чинного законодавства і підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд.

При новому розгляді, суду потрібно врахувати наведене, розглянути справу у повному обсязі та вирішити спір відповідно до вимог закону.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України (1798-12) , суд

Постановив:

Касаційну скаргу ВАТ ВНП "ХХХ" задовольнити частково. Рішення господарського суду м. Києва від ХХ.11.2001 та постанову Київського апеляційного господарського суду від ХХ.10.2002 скасувати, справу направити на новий розгляд господарському суду м. Києва.