ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.10.2002 Справа N 17-3-23/02-3155
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Овечкіна В.Е.,
Чернова Є.В.,
Мілевського Й.Р.,
за участю представників:
позивача — Швець В.В., Поперняк А.В.,
відповідача — Жирноклеєва М.О., Никішев О.В.,
Амбарникова І.М.
розглянувши у відкритому ДПІ у м. Іллічівську
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову від 14.08.02
Одеського апеляційного господарського суду
у справі № 17-3-23/02-3155
за позовом Іллічівського морського торговельного
порту (надалі — Іллічівського МТП)
до ДПІ у м. Іллічівську
Про визнання недійсним рішення № 687-23-1-01125672/11411 від
12.12.01 про застосування фінансових санкцій
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 07.06.02 господарського суду Одеської області
(суддя Владимиренко С.В.) позовні вимоги задоволено у зв'язку з
необґрунтованістю оспорюваного рішення. Постановою від 14.08.02
Одеського апеляційного господарського суду (судді: Поліщук Л.В.,
Бандура Л.І., Туренко В.Б.) рішення залишено без змін з тих же
підстав.
ДПІ у м. Іллічівську у поданій касаційній скарзі просить рішення
та постанову скасувати, в задоволенні позову відмовити,
посилаючись на встановлення за даними зустрічних перевірок тих
обставин, що об'єкти будівництва за адресами, зазначеними у
довідках про надання інвестицій, не були розпочаті як житло для
військовослужбовців, а за адресою по вул.Лук'янівській, 62 у м.
Києві замовником будівництва є Головне управління МВС України по
Київській області, яке з позивачем не укладало ніяких
інвестиційних угод.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні
обставини) справи на предмет правильності їх юридичної оцінки
судом першої і апеляційної інстанцій та заслухавши пояснення
присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що
оскаржувані рішення та постанова підлягають залишенню без змін,
а касаційна скарга відповідача — відхиленню з наступних підстав.
На спірні податкові правовідносини та пов'язані з ними
інвестиційні правовідносини по будівництву житла для
військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей,
поширюється дія п. 22.3 ст. 22 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та положень Закону України
“Про інвестиційну діяльність”. Відповідно до п. 22.3 ст. 22
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
кошти, спрямовані платником податку на будівництво
житла для військовослужбовців та членів їх сімей, які мають
право на отримання житла відповідно до законодавства України, за
укладеними до 01.07.97 угодами про інвестування будівництва
житла для військовослужбовців та членів їх сімей, по яких на
01.07.97 проведені фактичні витрати, враховуються у зменшення
податкового зобов'язання такого платника податку, протягом
терміну завершення будівництва об'єктів житла, розпочатих до
01.07.97, але не пізніше 01.01.06.
Внаслідок проведеної відповідачем перевірки дотримання позивачем
податкового законодавства, встановлено порушення останнім вимог
п. 22.3 ст. 22 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
шляхом зарахування платником у ІІІ
кварталі 2000 р.—І кварталі 2001 р. у рахунок зменшення
податкового зобов'язання з податку на прибуток коштів у сумі
2000000 грн., спрямованих на інвестування будівництва житла за
угодою № 27 від 24.05.00, донараховано позивачу 2 млн.грн.
заниженого податку на прибуток та 450000 грн. штрафних санкцій,
про що складено акт від 03.12.01. На підставі цього акту
12.12.01 було прийнято оспорюване рішення про стягнення
зазначених сум.
Підставою для застосування відповідачем фінансових санкцій в
акті перевірки визначено передчасне, на думку скаржника,
залучення замовником нового інвестора — позивача за угодою № 27
від 24.05.00 у порушення вимог п. 10 Постанови Кабінету
Міністрів України № 568 від 27.04.98 у редакції від 20.10.00,
відсутність у позивача документів, що підтверджують проведення
фактичних витрат по інвестиційним угодам, укладеним до 01.07.97,
а також відсутність інформації про об'єкти будівництва для
військовослужбовців, розпочаті до 01.07.97, в угоді № 27 від
24.05.00 та в реєстрі інвестиційних угод, що є порушенням п. 13
вищезгаданої постанови Кабінету Міністрів України.
Проте, судом першої та апеляційної інстанцій, на підставі
всебічної правової оцінки умов інвестиційної угоди № 27 від
24.05.00, наявних у справі платіжних доручень, довідок
Управління будівництва та розквартирування Прикордонних військ
України та скоригованих реєстрів спростовано помилкові висновки
відповідача та враховано, що згідно угоди № 27 Іллічівський МТП
прийняв зобов'язання здійснювати подальше інвестування
завершення будівництва житла для військовослужбовців у зв'язку з
неспроможністю попередніх інвесторів виконати свої договірні
зобов'язання перед замовником (Управління будівництва та
розквартирування ПВУ), причому у межах договорів № 65 від
26.02.97, № 173 від 27.05.97 та № 61 від 25.12.96 із загальним
обсягом інвестицій на суму 11289305 грн. (а.с. 25-26) та
стосовно об'єктів будівництва, визначених у цих угодах.
Суд першої інстанції цілком обґрунтовано дійшов висновку про те,
що з моменту укладення угоди № 27 від 24.05.00 позивач набув
статусу повноправної сторони інвестиційного договору з усіма
відповідними правами та обов'язками інвестора, що випливають з
умов цього договору та умов договорів замовника з попередніми
інвесторами, до яких приєднався позивач. Укладення позивачем
угоди від 24.05.00 відповідає вимогам Закону України “Про
інвестиційну діяльність”, яким передбачено можливість інвестора
передавати іншим юридичним особам права володіння, користування
і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх
здійснення. Крім того, угодою № 27 від 24.05.00 виконання
зобов'язань первісних інвесторів по суті було покладено на
позивача як на третю особу в порядку, передбаченому ст. 164 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
. Предмет інвестиційної угоди № 27 від
24.05.00 також узгоджується з положеннями п. 10 Постанови
Кабінету Міністрів України “Про методологію визначення цін і
процедури зменшення податкових зобов'язань платників податку на
прибуток підприємств на суму вартості матеріальних активів, що
інвестуються ними у будівництво житла для військовослужбовців та
членів їх сімей, і порядок використання коштів, що спрямовуються
на будівництво такого житла та здіснення бюджетного контролю за
їх цільовим використанням” № 568 від 27.04.98, згідно якого у
разі, якщо інвестор не виконує зобов'язань за інвестиційними
угодами, укладеними до 01.07.97 та додатковими угодами, замовник
може залучити нових інвесторів.
У зв'язку з цим судом правомірно відхилено доводи скаржника щодо
укладення угоди № 27 від 24.05.00 із порушенням вимог п. 10
зазначеної Постанови Кабінету Міністрів України в редакції від
20.10.00, оскільки цю інвестиційну угоду не визнано недійсною у
встановленому порядку з підстав її невідповідності вимогам
чинного законодавства. Чинне інвестиційне законодавство не
містить певних заборон чи обмежень щодо термінів укладення між
господарюючими суб'єктами інвестиційних угод. Більше того,
відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України “Про підприємства в
Україні” ( 887-12 ) (887-12)
, підприємства, вільні у виборі предмета
договору, визначенні зобов'язань, будь-яких інших умов
господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству
України. Не заслуговують на увагу посилання відповідача в
обґрунтування своїх заперечень на відсутність початкового
призначення будівництва житла для військовослужбовців та членів
їх сімей, а також на встановлення інших замовників по окремих
об'єктах інвестування, оскільки згідно імперативних вимог ст.
111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, збирати нові докази чи додатково перевіряти
наявні у справі докази. До того ж, такі заперечення скаржника по
суті є посиланнями на недоведеність обставин цільового
призначення житлових будинків, будівництво яких здійснювалося із
залученням позивача як інвестора, однак згідно з ч. 2 ст. 111
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
у касаційній скарзі не допускаються
посилання на недоведеність обставин справи.
Судова колегія також враховує, що передбачена п. 22.3 ст. 22
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
вимога — “будівництво житла для
військовослужбовців та членів їх сімей” пов'язана з призначенням
(розподілом) вже збудованого житла, а не з початком будівництва
певних будівель. Тобто законодавцем встановлено період початку
будівництва (не пізніше 01.07.97) та кінцеве цільове призначення
будівництва (для військовослужбовців та членів їх сімей) без
об'єднання в єдине ціле на момент початку будівництва.
Отже, можлива зміна цільового призначення недобудованих об'єктів
(будівель), розпочатих будівництвом до 01.07.97, на житлові
будинки для військовослужбовців та членів їх сімей, не породжує
порушення новим інвестором вимог п. 22.3 ст. 22 Закону України
“Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
З огляду на це, суди першої та апеляційної інстанцій
обґрунтовано дійшли висновку про дотримання позивачем вимог п.
22.3 ст. 22 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
як необхідну передумову для
отримання Іллічівським МТП податкових пільг у вигляді зменшення
податкових зобов'язань платника податку на прибуток за ІІІ
квартал 2000 р.—І квартал 2001 р. з цільових інвестованих
коштів, та обумовлену цим безпідставність застосування до
позивача фінансових санкцій.
Зважаючи на наведене, колегія дійшла висновку про правомірність
застосування судом до спірних правовідносин норм податкового та
інвестиційного законодавства та відсутність будь-яких підстав
вважати, що судом помилково застосовано матеріальне чи
процесуальне право в розрізі даного спору.
Враховуючи викладене та керуючись ч. 1 ст. 21 Закону України
“Про підприємства в Україні” ( 887-12 ) (887-12)
, ст.ст. 111-5, 111-7—111-
9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Постанову від 14.08.02 Одеського апеляційного господарського
суду у справі № 17-3-23/02-3155 залишити без змін, а касаційну
скаргу ДПІ у м. Іллічівську — без задоволення.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді Є.Чернов
Й.Мілевський