ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.10.2002 Справа N 17-3-13/02-3141
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кочерової Н.О.
суддів : Рибака В.В.
Уліцького А.М.
розглянув касаційну скаргу Спеціалізованої державної
податкової інспекції по роботі з
великими платниками податків у м.
Одесі
на постанову від 09.07.2002 Одеського
апеляційного господарського суду
у справі № 17-3-13/02-3141 господарського
суду Одеської області
за позовом товариства з обмеженою
відповідальністю “Юлія”
До Спеціалізованої державної
податкової інспекції по роботі з
великими платниками податків у м.
Одесі
Про визнання недійсною другої податкової вимоги
В С Т А Н О В И В:
В квітні 2002 року товариство з обмеженою відповідальністю
“Юлія” пред’явило в суді позов до Спеціалізованої державної
податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у
м. Одесі про визнання недійсною другої податкової вимоги №
2/149/120/1076 від 15.03.2002, якою відповідач зобов’язував
позивача сплатити до бюджету пеню в сумі 953,04 грн. за
несвоєчасну сплату податку на додану вартість за січень 2002
року.
Рішенням господарського суду Одеської області від 31.05.2002
(суддя Панченко О.Л.) позов задоволено.
Друга податкова вимога СДПІ по роботі з великими платниками
податків у м. Одесі № 2/149/120/1076 від 15.03.2002 визнана
недійсною.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
09.07.2002 (судді: Величко Т.А. – головуючий, Жукова А.М., Бойко
Л.І.) рішення залишено без змін.
Задовольняючи позов і залишаючи рішення без змін, судові
інстанції виходили з того, що позивачем сплачено податок на
додану вартість у відповідності з вимогами пп. 5.3.1 п. 5.3 ст.
5 та пп. 4.1.4. п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, а тому підстав
надсилати другу податкову вимогу про сплату пені у сумі 953,04
грн. не було.
В касаційній скарзі Спеціалізована державна податкова інспекція
по роботі з великими платниками податків у м. Одесі просить
рішення господарського суду та постанову апеляційного
господарського суду скасувати і прийняти нове рішення, яким
відмовити товариству з обмеженою відповідальністю “Юлія” в
позові, посилаючись на те, що судовими інстанціями при розгляді
справи допущено порушення норм матеріального права а саме : пп.
7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Перевіривши повноту встановлених судовими інстанціями обставин
справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України
вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з
наступного.
Відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 ст. 5 Закону України
“Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
платник
податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового
зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації,
протягом десяти календарних днів, наступних за днем відповідного
граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.1 пункту 4.1
статті 4 цього Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
для подання податкової
декларації.
Податкові декларації відповідно до абзацу а) підпункту 4.1.4
пункту 4.1 статті 4 подаються за базовий податковий (звітний)
період, що дорівнює календарному місяцю – протягом 20
календарних днів, наступних за останнім календарним днем
звітного (податкового) місяця.
Податковим звітним періодом для сплати податку на додану
вартість для позивача є календарний місяць відповідно до вимог
пп. 7.9.1 п. 7.9 ст. 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Таким чином, платники податку на додану вартість несуть
відповідальність у вигляді застосування штрафу за підпунктом
17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
у разі несплати
зазначеної у поданій декларації суми податку на додану вартість
протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним
днем звітного місяця.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи,
товариством з обмеженою відповідальністю “Юлія” сплачено податок
на додану вартість за січень 2002 року 28.02.2002 року, тобто у
межах граничного строку, тому у відповідача не було підстав
нараховувати пеню за несвоєчасну сплату податку і направляти
другу податкову вимогу про її сплату.
Відповідно до пункту 10.2 статті 10 Закону України “Про податок
на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
( зі змінами, внесеними пп.
19.4.11 п. 19.4 ст. 19 Закону України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
) відповідальність платників
податку за порушення порядку та строків внесення до бюджету
податку на додану вартість визначається законом з цих питань.
Таким Законом і є Закон № 2181-Ш від 21.12.2000 ( 2181-14 ) (2181-14)
,
який і було застосовано судовими інстанціями.
Враховуючи викладене, доводи податкової інспекції про порушення
судовими інстанціями норм матеріального права при розгляді
справи спростовуються вищенаведеним.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції
по роботі з великими платниками податків у м. Одесі залишити без
задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського
суду від 09.07.2002 та рішення від 31.05.2002 господарського
суду Одеської області у справі № 17-3-13/02-3141 без змін.
Головуючий, суддя Н.Кочерова
С у д д і В.Рибак
А.Уліцький