ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.10.2002 Справа N 2/312а
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого – судді Чупруна В.Д.,
суддів: Грека Б.М. – (доповідача у
справі),
Ткаченко Н.Г.,
розглянувши у відкритому Відкритого акціонерного товариства
судовому засіданні касаційну “Донецький завод
скаргу гірничорятувальної апаратури”
на рішення Господарського суду Донецької
області від 04.09.2002
у справі № 2/312а
Господарського суду Донецької області
за позовом Відкритого акціонерного товариства
“Донецький завод
гірничорятувальної апаратури”
до Спеціалізованої державної
податкової інспекції по роботі з
великими платниками податків у м.
Донецьку
про визнання недійсним рішення ДПІ.
в судовому засіданні взяли участь представники від :
позивача - не з’явилися
відповідача - Повещенко М.Е. за дов. від 16.10.2002 №
19089/10/08-40-2
Репіна В.О за дов. від 16.10.2002 № 19027/10/08-
40-2
Рішенням Господарського суду Донецької області від 04.09.2002
(суддя Р.Ф.Ханова) у справі № 2/312а у позові ВАТ “Донецький
завод гірничорятувальної апаратури”
про визнання недійсним рішення ДПІ № 1/00159491/1215/10
від 20.02.2002 за порушення
податкового законодавства в частині застосування пені в сумі 238
670, 60 грн. та повернення неправомірно сплаченої до Державного
бюджету України пені у розмірі 121 155, 68 грн. – відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Донецької
області, ВАТ “Донецький завод гірничорятувальної апаратури”
подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення
господарського суду Донецької області та постановити нове
рішення, яким визнати недійсним рішення СДПІ у м. Донецьку №
1/00159491/10 від 20.02.2002 та повернути неправомірно сплачену
до Державного бюджету України пеню в сумі 121 155, 68 грн.
В обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на те, що
місцевим господарським судом прийнято рішення з порушенням норм
матеріального права, а саме: ст. 72 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
, п. п. 2.1.4 ст. 2 та 4.4.1 ст. 4 Закону
України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
(далі за текстом - Закон України
№ 2181-ІІІ) та п. 1.3-д Указу Президента України від 23.07.1998
№ 817/98 “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької
діяльності” ( 817/98 ) (817/98)
.
На думку заявника, на відносини щодо нарахування пені за
порушення термінів розрахунків до ЗЕД, розрахованої на підставі
ст. 1.2 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків у
іноземній валюті”, ст. 2 Закону України “Про регулювання
товарообмінних (бартерних) операцій у сфері зовнішньоекономічної
діяльності”, після введення Закону України “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, поширюється дія ст.
72 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Окрім того, заявник вважає, що перевірка проводилась з
порушенням положень Указу Президента України № 817/98, а тому
спірне рішення повинно бути визнано недійсним.
Заслухавши заперечення представників відповідача,
проаналізувавши правильність застосування місцевим господарським
судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів
Вищого господарського суду України,
ВСТАНОВИЛА:
Як слідує з рішення, місцевим господарським судом встановлено,
що СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку
здійснено позапланову тематичну документальну перевірку ВАТ
“Донецький завод гірничорятувальної апаратури” з питання
своєчасності розрахунків за експортно-імпортними операціями за
період з 01.01.2000 по 01.01.2002, про що складено акт № 22/08-
26-2-1 від 11.02.2002 та прийнято рішення № 1/00159491/1215/10
від 20.02.2002, за яким позивачу нараховано пеню за порушення
термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями у сумі
238 670, 60 грн.
Факт порушення розрахунків за експортними та імпортними
операціями визнається заявником, проте заявник вважає, що пеня
повинна бути нарахована з урахуванням строків позовної давності,
зокрема відповідно до ст. 72 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
.
Місцевим господарським судом зроблено висновок, що відповідно до
ст. 2 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
до податкових і
бюджетних відносин вказаний кодекс не застосовується. Отже,
відсутні правові підстави для застосування до вказаних
правовідносин приписи статті 72 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
.
Згідно зі ст. 4 Закону України від 23.09.1994 № 185/94-ВР “Про
порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
(далі за текстом – Закон України № 185/94) порушення резидентами
термінів, передбачених ст.ст. 1, 2 цього Закону, тягне за собою
стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3
відсотки від суми неотриманої виручки (митної вартості
недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у
грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку
України на день виникнення заборгованості.
Таким чином, даним Законом не встановлено обмежень щодо розміру
нарахування пені за порушення резидентами термінів розрахунків в
іноземній валюті у сфері ЗЕД, передбачених ст.ст. 1 та 2 Закону
України № 185/94.
Крім того, Інструкцією про порядок здійснення контролю й
отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими
операціями, затвердженого постановою правління НБУ № 136 від
24.03.1999, не встановлено моменту припинення застосування
штрафних санкцій до резидента у разі неможливості одержання
резидентом виручки чи продукції від іноземного партнера за
укладеними контрактами.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
до майнових відносин, заснованих на адміністративному
підпорядкуванні однієї сторони іншій, а також до податкових і
бюджетних відносин цей Кодекс не застосовується.
Преамбулою Закону України № 2181-ІІІ закріплено, що цей Закон є
спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює
порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед
бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів
(обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних
санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими
органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної
діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів
стягнення. Отже, відносини щодо застосування пені в сфері
зовнішньоекономічної діяльності відносяться за вказаним Законом
до відносин в сфері оподаткування, а отже, норми ст. 72
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
до даних правовідносин не
застосовуються.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що в рішенні місцевого
господарського суду визнано правомірність притягнення заявника
до відповідальності за порушення Закону України “Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті” ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
.
Виходячи з наведеного та враховуючи необґрунтованість
застосування до публічних правовідносин за участю ДПІ норм
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, відсутні підстави щодо
необґрунтованого застосування пені за весь період порушення.
В касаційній скарзі позивач стверджує те, що зазначені відносини
не є податковими, при цьому посилається на п. п. 2.1.4 ст. 2
Закону України № 2181-ІІІ. Однак, зазначена позиція позивача є
помилковою внаслідок невірного тлумачення положень зазначеного
Закону, нормами якого встановлюється порядок погашення
податкових зобов’язань, нарахування та сплата пені, у тому числі
в сфері ЗЕД. Позивач намагається обґрунтувати правильність
застосування п. п. 2.1.4 ст. 2 зазначеного Закону, не приймаючи
уваги при цьому правила, що закріпленні у статтях, які регулюють
питання щодо нарахування пені, а також положення, закріплені
преамбулою цього ж Закону.
Посилання заявника щодо порушення Указу Президента України “Про
деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності”
( 817/98 ) (817/98)
до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки
відносини проведення перевірок з питань дотримання нормативних
актів, які регулюють застосування розрахунків у сфері
зовнішньоекономічних відносин вказаним Указом не регулюються.
У відповідності з пунктами 7, 8 статті 11 Закону України “Про
державну податкову службу в Україні” ( 509-12 ) (509-12)
органами
податкової служби надано право застосовувати до підприємств,
установ, організацій і громадян фінансові санкції у порядку та
розмірах, встановлених законом, а також стягувати до бюджетів та
державних цільових фондів суми недоїмки, пені та штрафних
санкцій у порядку, передбаченому законом.
Отже, відповідач діяв у межах наданих законом повноважень і його
рішення від 20.02.2002 № 1/00159491/1215/10 – є обґрунтованим.
Інші посилання заявника до уваги колегією суддів не приймаються
з наведених вище підстав.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що висновок
господарського суду про відсутність правових підстав для
посилання на норми Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
ґрунтується на приписах Закону, що є підставою для відхилення
касаційної скарги.
З урахуванням наведеного, керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7,
111-8, п. 1 ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, –
П О С Т А Н О В И В:
1. Рішення Господарського суду Донецької області від 04.09.2002
у справі № 2/312 а залишити без змін, а касаційну скаргу ВАТ
“Донецький завод гірничорятувальної апаратури” № юр/920 від
23.09.2002 - без задоволення.
2. Матеріали справи № 2/312 а надіслати Господарському суду
Донецької області.
Головуючий - суддя В.Чупрун
Судді: Б.Грек
Н.Ткаченко